Львівська залізниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Львівська залізниця
Тип державне територіально-галузеве підприємство
Заснування 1861
Штаб-квартира Львів
Філії Львівська, Тернопільська, Рівненська, Івано-Франківська, Ужгородська дирекції
Ключові особи Піх Богдан Петрович - начальник залізниці
Галузь Залізничний транспорт
Сайт http://railway.lviv.ua/

Льві́вська залізни́ця — державне територіально-галузеве об'єднання (ДТГО), підпорядковане Укрзалізниці; залізниці західної частини України: Львівської, Волинської, Рівненської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької, Закарпатської областей. В районі розташування Львівської залізниці проживає 8,5 млн людей.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Історія Львівської залізниці
Управління Львівської залізниці
Територіальний поділ Української залізниці.

Львівська залізнична магістраль — найстаріша в Україні. Перший поїзд прибув до Львова 4 листопада 1861 року з Відня. У 1866 р. було прокладено гілку до Чернівців, а у 1869 — до Бродів. Перший пасажирський поїзд з чотирьох вагонів під назвою «Ярослав» прибув з Перемишля до Львова 4 листопада 1861 р. На всіх станціях його курсування — в Медиці, Мостиськах, Судовій Вишні, навіть у Мшані поїзд вітали сотні селян, приїздом «сталевого коня» захоплювались і місцеві музиканти. З цієї дати почався літопис Львівської залізниці, її доля. З цього часу вона продовжувала розвиватись і не лише на західних, але й на східних, північних теренах. Коли звучали фанфари з приводу народження залізничного первістка у Східній Галичині, англійські інженери представили на затвердження технічний план будівництва магістралі, що з'єднала б Львів з Чернівцями. Проект було затверджено і за два роки уклали залізничне полотно протяжністю 267 км. 1 вересня 1866 р. від Львівського вокзалу відправився перший поїзд, який через дев'ять годин вже зустрічали в Чернівцях. На початку 20 століття назріла необхідність будівництва нового вокзалу у Львові. Нову споруду було здано 26 березня 1904 року. Вокзал вважався одним із найкращих у Європі, як з архітектурної, так і з технічної точок зору.

Перед Першою Світовою війною у Східній Галичині проклали 2676 км залізничних шляхів. 1 вересня 1939 року на залізницю Львова впали нацистські бомби. Було зруйновано вокзал, товарну станцію, станції Клепарів і Підзамче. Після зайняття міста радянськими військами почалося відновлення Львівської залізниці. До кінця 1939 року вузьку західноєвропейську колію перевели на широку. Тоді ж перші пасажирські поїзди пов'язали Львів з Києвом та Москвою. У 1940 р. уряд Радянського Союзу виділив на реконструкцію Львівської залізниці 50 млн рублів.

22 червня 1941 р. німецькі бомби знову впали на Львівський вокзал. Бомбили і обстрілювали Красне, Самбір, Стрий, а вже з липня всю Західну Україну окупували німецькі війська. Лінії Ковель — Здолбунів та Ковель — Сарни стали стратегічними між Рейхом та Східним фронтом.

У 1953 році Міністерство шляхів сполучення провело укрупнення залізниць. Ковельська залізниця, що складалася з Ковельського, Сарненського і Здолбунівського відділків, увійшла до складу Львівської залізниці.[1]

У 1973 р. Львівську залізницю було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. У 1978 р. відкрився обчислювальний центр дороги. У 1981 р. розроблено комплексну систему ефективного використання вагонів (КСЕВВ), а також базові стандарти підприємств і станцій.

На станції Мостиська II Львівської залізниці на початку XXI століття встановлено пристрій переводу колій, який забезпечує прийом залізничних вагонів з автоматичним колесорозсувним пристроєм типу SUW2000 з колії 1520 мм на колію 1435 мм і у зворотному напрямку. Це дає можливість істотно зменшити час подорожі, збільшити кількість пасажирських рейсів прямого сполучення між Україною, країнами СНД та державами Європи. Тепер час переходу поїздів із широкої колії (СНД) на європейську скорочено з 4-х годин до 30 хвилин.

Структура[ред.ред. код]

Управління Львівської залізниці знаходиться у Львові. Експлуатаційна довжина залізниць — 4521 км; межує з Білоруською залізницею, Південно-західною залізницею, залізницями Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини та Польщі. Залізничні сполучення з країнами Європи, СНД а також Балтії забезпечують 19 прикордонних переходів, які оснащені необхідною технікою для навантаження, перевантаження вантажів та перестановки вагонів.

На залізниці діє 354 станції, із них 252 відкриті для вантажних операцій. Основні вузлові станції: Львів, Тернопіль, Ковель, Стрий, Івано-Франківськ, Здолбунів, Сарни, Самбір, Красне, Дрогобич, Червоноград, Ківерці, Батьово, Клепарів, Рівне, Чернівці, Ужгород, Чоп.

16 медичних закладів ДТГО «Львівська залізниця», це:

  • Клінічна лікарня Львівської залізниці, 4 відділкові лікарні, 9 вузлових лікарень з загальним ліжковим фондом 1 385 ліжок,
  • Дорожня поліклініка
  • Дорожня станція переливання крові.
  • 4 355 медичних працівників, у тому числі 892 лікарі та 1880 середніх медичних працівників.

У складі лікувально-профілактичних закладів функціонує 7 амбулаторій, 60 здоровпунктів, 4 медпункти вокзалів.[2]

Основні магістралі[ред.ред. код]

Схема Львівської залізниці. Червоними лініями позначені електрифіковані ділянки, синіми — неелектрифіковані (станом на 2006 рік)

На залізниці електрифіковано 3207 км колій, що становить 71% від загальної експлуатаційної довжини:

Неелектрифіковані ділянки (1314 км, 29%):

На електрифікованих ділянках перевезення пасажирів здійснюють електровози та електропоїзди, на неелектрифікованих — тепловози та дизель-поїзди.

Дирекції залізниці[ред.ред. код]

До складу Львівської залізниці входять 5 дирекцій:

Рухомий склад[ред.ред. код]

Потяг прибуває до перону станції Львів

Львівська залізниця володіє великою кількістю рухомого складу. Пасажирські перевезення у графіку руху на 2013 рік представлені такими потягами: Категорії «нічний швидкий»:

Потяги категорії «нічний пасажирський»:

Потяги категорії «регіональний експрес»:

Начальники[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]