Льодове побоїще

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Льодове побоїще
Новгородська республіка
Дата: 5 квітня 1242
Місце: Чудське озеро, кордон Новгородського князівства та Лівонського ордену
Результат: перемога Новгородського князівства
Сторони
Новгород, Володимир Тевтонський орден, датські лицарі, Дерптське ополчення
Командувачі
Олександр Невський, Андрій Ярославович Андреас фон Вельвен
Військові сили
4-5 тис.чол. 1,2 - 1,8 тис.чол.
Втрати
невідомо 400 німців (включаючи 20 «братів» Тевтонського ордена)

Льодове побоїще (нім. Schlacht auf dem Eise, лат. Prœlium glaciale — «Льодова битва»), також відоме як битва на Чудському озері (нім. Schlacht auf dem Peipussee) — бій дружини новгородців і володимирців під проводом Олександра Невського проти збірного лівонсько-естонського загону в складі якого було кілька десятків лицарів Лівонського ордена, який тоді був васалом Тевтонського ордена, в районі Чудського озера, що сталася 5 квітня 1242 року. За офіційною радянською пропагандиською концепцією це була — «Генеральна битва проти загарбницької експансії Ордена 1240 — 1242 років».

Ця історична подія обросла легендами та міфами, стала зватися «битвою проти псів-лицарів» і стала інструментом офіційної дежавної пропаганди в СРСР та Росії. В наш час існують мінімум дві версії подій: стара радянська пропагандистська та документальна реконструкція сучасних істориків.

Російська міфологема[ред.ред. код]

Новгородська республіка у XIIXV століттях.

Поки Центральна та Південна Русь оправлялася від ран, заподіяних навалою Батия, у північно-західних кордонів держави готувалося нове вторгнення. Тут серйозну небезпеку для Новгорода і Пскова представляли Швеція і Тевтонський орден. З кінця 30-х років XIII століття шведи вели підготовку до вторгнення до району Неви, на новгородські землі. Ця операція могла би відрізати Русь від Балтійського моря. У Новгороді тим часом правив син Ярослава II Всеволодовича Олександр. Розвідка Олександра своєчасно доповіла про військові приготування шведів. За наказом князя Олександра, над фінськими і невським берегами будувались сторожові башти. Влітку 1240 року розвідники помітили шведське військо. Шведські кораблі під керівництвом Ярла Біргера направлялися вгору Невою. Шведський король відправив князю Олександру послів із повідомленням: «Якщо можеш мені опиратися, то вже я тут і скорю землю твою». У річки Іжори шведське військо зупинилося табором. Раннього ранку 15 липня 1240 року особиста дружина Олександра Ярославовича із місцевими ополченцями раптово натрапила на табір шведів. Мужність руських воїнів, особистий героїзм Олександра змусили непереможне шведське військо утікати. У самого Біргера залишилася рана від гострого меча Олександра. Після цієї блискучої перемоги князь Олександр отримав прізвисько «Невський». Апетит німців зростав. Вони вже говорили: «Укорим словенски язык… себе, , то есть подчиним себе русский народ. Зимой 1240–1241 год рыцари вновь явились непрошеными гостями в Новгородскую землю. На этот раз они захватили территорию племени водь, к востоку от Нарова, повоеваша все и дань на них возложиша». Захопивши Вогську пятину, лицарі оволоділи Тесівом (на р. Оредеж) і їх роз'їзди з'являлися в 35 км від Новгорода. Таким чином, в руках тевтонців була велика територія в районі Ізборськ — Псков — Тесів — Копор'є.

Німці вже заздалегідь вважали прикордонні руські землі своїм надбанням; папа Римський «передав» узбережжя Неви і Карелію під юрисдикцію Єзельскому єпископу, який уклав з лицарями договір і давав десяту частину всього, що дає земля, а все інше — рибні лови, сіножаті, ріллі — надав лицарям.

Тоді новгородці згадали про князя Олександра. Сам владика новгородський поїхав просити великого князя Володимирського Ярослава ІІ Всеволодовича, щоб той відпустив сина, і Ярослав ІІ, усвідомлюючи всю небезпеку, що виходила із Заходу, погодився: «справа стосувалася не одного Новгорода, а всієї Русі».

Олександр організував військо з новгородців, ладожан, карелів і іжорців. Перш за все, необхідно було вирішити питання про спосіб дій. У руках ворога знаходилися Псков і Копор'є. Олександр розумів, що одночасний виступ у двох напрямках розпорошить сили. Тому, визначивши Копорський напрямок як пріоритетний, — ворог підходив до Новгороду, — князь вирішив нанести перший удар на Копор'є, а потім вже звільнити від загарбників Псков.

У 1241 році військо під командуванням Олександра виступило в похід, досягло Копор'є, опанувало фортецею «и изверже град из основание, а самих немец изби, а иных с собою приводе в Новгород, а иных пожалова отпусти, бе бо милостив паче меры, а вожан и чюдцев переветников (тобто зрадників) извеша (повісив)»

Хід «битви» згідно міфологеми[ред.ред. код]

Льодове побоїще. Мініатюра Особового літописного зводу середини XVI століття
Руське військо виходить на Чудське озеро. Літописна мініатюра

У березні 1242 новгородці знову виступили в похід і незабаром були під Псковом. Олександр, вважаючи, що для атаки сильної фортеці у нього сил недостатньо, чекав свого брата Андрія Ярославича з суздальськими дружинами, які незабаром і підійшли. Орден не встиг надіслати підкріплення своїм лицарям. Псков був оточений, і лицарський гарнізон взято в полон. Орденських намісників Олександр відправив у кайданах у Новгород. У бою було вбито 70 знатних орденських братів і багато рядових лицарів.

Після цієї поразки Орден став зосереджувати свої сили в межах Дерптського єпископства, готуючи наступ проти русів. Орден зібрав велику силу: тут були майже всі його лицарі на чолі з магістром, з усіма єпископами і місцеве населення та військо шведського короля.

Олександр вирішив перенести війну на територію самого Ордену «І пішов, — повідомляє літописець, — на землю німецьку, мститися за кров християнську». Руська рать виступила на Ізборськ. Олександр вислав вперед кілька розвідувальних загонів. Один з них, під командою брата посадника Домаша Твердиславича і Кербета, натрапив на німецьких лицарів і чудь (естів), був розбитий і відступив, при цьому Домаш загинув. Тим часом розвідка з'ясувала, що противник послав на Ізборськ незначні сили, а головні його сили рухаються до Чудського озера.

Новгородське військо повернуло на озеро, «німці ж і чудь підійшла по них». Новгородці постаралися зробити обхідний маневр над німецькими лицарями. Вийшовши на Чудськое озеро, новгородське військо опинилося в центрі можливих шляхів руху противника на Новгород. Там Олександр вирішив дати бій і зупинився на Чудському озері північніше урочища Узменя, біля острова Вороний Камінь. «Воя великого княже Александра исполнишася духа ратна, бяху бо сердце их аки львом», и готовы были «положите главы своя». Сили новгородців були трохи більше лицарського війська.

На світанку 5 квітня 1242 лицарі вишикувалися «клином», і «свинею». У кольчугах і шоломах, з довгими мечами, вони здавалися невразливими. Олександр збудував новгородське військо в бойовий порядок. Можна вважати, що це був «полчний ряд»: сторожовим полком попереду. Судячи з літописних мініатюр, бойовий порядок був звернений тилом до стрімчастого крутого східного берега озера, а найкраща дружина Олександра сховалася в засідці за ним з флангів. Обрана позиція була вигідна тим, що німці, що наступали з відкритого льоду, були позбавлені можливості визначити розташування, чисельність і склад руської дружини.

Виставивши довгі списи, німці атакували центр («чоло») порядку русів. «Ось прапори братів проникали в ряди стрільців, було чутно, як дзвенять мечі, і було видно, як рубалися шоломи, з обох боків падали мертві». Про прорив новгородських полків пише російський літописець: «Німці ж і чудь пробивались свинею крізь полки». Однак, зіткнувшись на обривистий берег озера, малорухливі, закуті в лати лицарі не могли розвинути свій успіх. Навпаки, лицарська кіннота скупчилась, задні шеренги лицарів підштовхували передні шеренги, яким ніде було розвернутися для бою.

Фланги руського бойового порядку («крила») не дозволили німцям розвинути успіх операції. Німецький «клин» виявився затиснутим в клин. У цей час дружина Олександра завдала удар з тилу і зааершила оточення супротивника. «Військо братів було оточене».

Воїни, які мали спеціальні списи з гачками, стягували лицарів з коней, вояки, озброєні ножами виводили з ладу коней, після чого лицарі ставали легкою здобиччю. Лід під вагою збитих в купу тяжкоозброєних лицарів став тріщати. Деяким лицарям вдалося прорвати кільце оточення, і вони намагалися врятуватися втечею, але багато з них потонули.

Новгородці переслідували залишки втікачів лицарського війська по льоду Чудського озера аж до протилежного берега. Переслідування залишків розбитого ворога поза полем бою було новим явищем у розвитку руського військового мистецтва. Новгородці не святкували перемогу «на костях», як було прийнято раніше.

Міфічні наслідків «битви»[ред.ред. код]

«Німецькі лицарі» зазнали поразки. У бою було вбито понад 400 вояків, взято в полон 20 «нарочитих воєвод», тобто знатних лицарів. Всі вони пішки йшли за кіньми переможців до Пскова.

Влітку 1242 року «орденські брати» надіслали до Новгорода послів з поклоном: «есмя зашли мечем Псков, Водь, Лугу, Латыголу, и мы ся того всего отступаем, а что есмя изоимали в полон людей ваших (пленных), а теми ся розменим, мы ваших пустим, а вы наших пустите, и псковски полон пустим». Новгородці погодилися з цими умовами, і мир був укладений.

В мистецтві та пропаганді[ред.ред. код]

Радянський режисер Сергій Ейзенштейн написав сценарій та як режисер поставив художній фільм «Олександр Невський» на персональне замовлення Й. Сталіна[1].

Посилання[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]