Любарт-Дмитро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Любарт Ґедимінович
Любарт Ґедимінович

Час на посаді:
1340 — 1349
Попередник Юрій II Болеслав
Наступник Олександр Коріятович

Час на посаді:
1370 — 1384
Попередник Олександр Коріятович
Наступник Федір Любартович

Народився 1300
Помер 4 серпня 1384(1384-08-04)
Батько Ґедимін
Дружина 1-ша Ганна-Буче
2-га Ольга-Агафія
Діти Федір, Іван, Лазар, Семен
Релігія православний

Лю́барт Ґедимі́нович (православне ім'я — Дмитрій; *1300 — †4 серпня 1384 або 1383) — литовсько-руський князь, останній правитель об'єднаного Галицько-Волинського князівства. Ймовірно, наймолодший син Ґедиміна, князь Луцький (бл. 1323-1324, 13401383), Любарський (східноволинський) (13231340), Великий князь Волинський (13401383), Галицький (13401349, Житомирський 13631374, Кримський 13761377).

Біографія[ред.ред. код]

1325 року, по смерті тестя, короля Лева II Галицького, Любарт, за дослідженнями Антоновича, одержав Східну Волинь і ще за життя батька переселився в цю область. Після смерті короля Русі Юрія II Болеслава (1340) бояри проголосили Любарта — по жіночій лінії зятя Юрія-Болеслава — володарем Галицько-Волинської держави, королем Русі. Але польський король Казимир III Великий негайно зайняв Перемишльську (Перемиську) землю, а потім заволодів і Львовом. З цього часу у Любарта почалася багаторічна суперечка з Казимиром за спадщину галицьких королів. Подробиці цієї боротьби не дійшли до нас, але з пізніших літописних вказівок довідаємося, що Любарт встиг опанувати Володимиром Волинським, Крем'янцем та Белзом; потім Казимир зрадою захопив його в полон, з якого він звільнився за допомогою Великого князя литовського Кейстута. Зайняті міста він удержав за собою, але не був досить сильний для того, щоб відняти в поляків землі Львівську і Перемиську.

До цієї пори (приблизно 1347) відноситься дворічне перемир'я між Казимиром та князями литовськими, у тому числі й Любартом. 1349 року Казимир ІІІ зайняв Волинь, але коли він розпустив військо і повернувся додому, Кейстут у союзі з Любартом витиснув польські гарнізони з замків Волинської, Холмської та Белзької земель, ввірвався в землю Львівську та спустошив польські прикордонні області. Литовських князів добре підбадьорювало зближення з великим князем московським Симеоном Гордим — сином Івана І Калити: у 1350 році за згодою останнього Любарт одружився вдруге, з небогою Симеона — дочкою князя ростовського Костянтина[1].

Хоча Любарт й успадкував титул володаря королівства Русі (1340–1349), а 1347 року візантійський цісар (Іоанн VI Кантакузин або Іоанн V Палеолог) звертався до нього, титулуючи його «королем Дмитром-Любартом», на той час Любарт уже втратив Галичину — галицькі бояри під проводом Дмитра Детька закликали на допомогу татарів та за їхньою допомогою уклали договір з трьома претендентами: визнаючи їхню зверхність, виговорили собі внутрішню самоуправу. Правити став Дмитро Детько — як «староста та управитель Руської землі».

Року 1349 Казимир ІІІ дістав від татарів за річну платню «право» на Галичину; вдруге напав на Галичину, взяв знову Львів і привласнив титул «пана Руської землі». Любарт, за допомогою литовців, почав відвойовувати Галичину, нападати на Польщу. Поляки, разом з уграми, здобули Володимир. У цій боротьбі активну участь взяли деякі з бояр, міщанські та селянські громади. Боротьба за державу набула характеру народньої війни. Але сили були нерівні — Галичина та Холмщина залишилися в руках поляків, Любарт, як князь Волинський, став васалом Польщі.

1350 року угорський король Людвік І Великий уклав угоду з королем Польщі, за якою Угорщина «відступала свої спадкові права» на Руське королівство Казимирові ІІІ, який після цього став титулярним королем Русі.

За князя Любарта в Луцьку було збудовано фортецю — так званий замок Любарта.

Сім'я[ред.ред. код]

1321/23 рр. одружився з Ганною-Буче (Євфимією)[2] — дочкою луцького князя Андрія II († до 1323 р.), за іншими даними дочкою Юрія ІІ Болеслава — князя Галицько-Волинського. 1349 р. одружився вдруге з Ольгою-Агафією — дочкою ростовського князя Костянтина Васильовича, яка померла після 1386 р. У Любарта були сини :

  • Федір Любартович (* бл.1351 † після 1.06.1431) — Великий князь волинський (1383–1390), князь сіверський (1393–1405 рр.), жидачівський (бл.1405—1431 рр.), волинський (1431 р.).
  • Іван († кінець XIV ст.)
  • Лазар († після 1386)
  • Семен († після 1386)

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Попередник
Юрій II Болеслав
Alex K Halych-Volhynia.svg Король Русі
1340-1349
Alex K Halych-Volhynia.svg Наступник
Казимир III Великий
Попередник
Юрій II Болеслав
Alex Volhynia.svg Князь володимирський
1340-1366
Alex Volhynia.svg Наступник
Олександр Коріятович


Корона принца крові Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.