Любарт-Дмитро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Любарт Ґедимінович
Любарт Ґедимінович

Час на посаді:
1340 — 1349
Попередник Юрій II Болеслав
Наступник Олександр Коріятович

Час на посаді:
1370 — 1384
Попередник Олександр Коріятович
Наступник Федір Любартович

Народився 1300
Помер 4 серпня 1384(1384-08-04)
Батько Ґедимін
Дружина 1-ша Ганна-Буче
2-га Ольга-Агафія
Діти Федір, Іван, Лазар, Семен
Релігія православний

Лю́барт Ґедимі́нович (православне ім’я — Дмитрій; *1300 — †4 серпня 1384, за іншими джерелами 1383) — Литовсько-Руський князь, останній правитель об'єднаного Галицько-Волинського князівства. Ймовірно, наймолодший син Ґедиміна. Князь Луцький (бл.1323-1324, 1340-1383 рр.), Любарський (східноволинський) (1323-1340 рр.), Великий князь Волинський (1340-1383 рр.), Галицький (1340-1349, Житомирський 1363-1374, Кримський 1376-1377 рр.)

Біографія[ред.ред. код]

1325 р. - по смерті тестя - короля Лева II Галицького, Любарт, за дослідженнями Антоновича, одержав Східну Волинь і ще за життя батька переселився в цю область. Після смерті короля Русі Юрія II Болеслава (1340 р.) бояри проголосили Любарта - по жіночій лінії зятя Юрія-Болеслава - володарем Галицько-Волинської держави, королем Русі. Але польський король Казимир III Великий негайно зайняв Перемишльську (Перемиську) землю, а потім заволодів і Львовом. З цього часу у Любарта почалася багаторічна суперечка з Казимиром за спадщину галицьких королів. Подробиць цієї боротьби не дійшло до нас, але з пізніших літописних вказівок довідаємося, що Любарт встиг опанувати Володимиром Волинським, Крем'янцем та Белзом; потім він зрадою був захоплений Казимиром у полон, з якого звільнився за допомогою Великого князя литовського Кейстута. Зайняті ним міста він удержав за собою, але не був досить сильний для того, щоб відняти в поляків землі Львівську і Перемиську.

До цієї пори (приблизно 1347 р.) відноситься дворічне перемир'я між Казимиром та князями литовськими, у тому числі й Любартом. 1349 р. Казимир ІІІ зайняв Волинь, але коли він розпустив військо і повернувся додому, Кейстут у союзі з Любартом витиснув польські гарнізони з замків Волинської, Холмської та Белзької земель, ввірвався в землю Львівську та спустошив польські прикордонні області. Литовських князів добре підбадьорювало зближення з великим князем московським Симеоном Гордим - сином Івана І Калити: у 1350 р. за згодою останнього Любарт женився вдруге, на небозі Симеона - дочці князя ростовського Костянтина[1].

Хоча Любарт й успадкував титул володаря королівства Русі (1340-1349), а 1347 р. Візантійський цісар (Іоанн VI Кантакузин або Іоанн V Палеолог) звертався до нього, титулуючи його “королем Дмитром-Любартом”. В той час Любарт уже втратив Галичину - галицькі бояри під проводом Дмитра Детька закликали на допомогу татарів хана Узбека та за їх допомогою уклали договір з трьома претендентами: визнаючи їх зверхність, виговорили собі внутрішню самоуправу. Правити став Дмитро Детько - як “староста та управитель Руської землі”.

Року 1349 Казимир ІІІ дістав від татарів за річну платню “право” на Галичину; удруге напав на Галичину, взяв знову Львів і привласнив титул “пана Руської землі”. Любарт, за допомогою литовців, почав відвойовувати Галичину, нападати на Польщу. Поляки, разом з уграми, здобули Володимир. В цій боротьбі активну участь взяли деякі з бояр, міщанські та селянські громади. Боротьба за державу набула характеру народньої війни. Але сили були нерівні - Галичина та Холмщина залишилися в руках поляків, Любарт, як князь Волинський, став васалом Польщі.

У 1350 році угорський король Людвік І Великий уклав угоду з королем Польщі, згідно з якою Угорщина «відступала свої спадкові права» на Руське королівство Казимирові ІІІ, який після цього став титулярним королем Русі.

За князя Любарта в Луцьку було збудовано фортецю – т.зв. замок Любарта.

Сім'я[ред.ред. код]

1321/23 рр. одружився з Ганною-Буче (Євфимією)[2] - дочкою луцького князя Андрія II († до 1323 р.), за іншими даними дочкою Юрія ІІ Болеслава - князя Галицько-Волинського. 1349 р. одружився вдруге з Ольгою-Агафією - дочкою ростовського князя Костянтина Васильовича, яка померла після 1386 р. У Любарта були сини :

  • Федір Любартович (* бл.1351 † після 1.06.1431) — Великий князь волинський (1383-1390), князь сіверський (1393-1405 рр.), жидачівський (бл.1405—1431 рр.), волинський (1431 р.).
  • Іван († кінець XIV ст.)
  • Лазар († після 1386)
  • Семен († після 1386)

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Попередник
Юрій II Болеслав
Alex K Halych-Volhynia.svg Король Русі
1340-1349
Alex K Halych-Volhynia.svg Наступник
Казимир III Великий
Попередник
Юрій II Болеслав
Alex Volhynia.svg Князь володимирський
1340-1366
Alex Volhynia.svg Наступник
Олександр Коріятович


Корона принца крові Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.