Любачів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Любачів
Lubaczów
Герб Прапор
Герб Штандарт
Основні дані
Країна Польща Польща
Регіон POL województwo podkarpackie flag.svg Підкарпатське воєводство
Засноване 1214
Магдебурзьке право 1377
Населення 12 415 (2008[1])
Площа міста 25,73 км²
Густота населення 483 осіб/км²
Поштові індекси 37-600
Телефонний код 48 16
Географічні координати 50°10′ пн. ш. 23°07′ сх. д. / 50.167° пн. ш. 23.117° сх. д. / 50.167; 23.117Координати: 50°10′ пн. ш. 23°07′ сх. д. / 50.167° пн. ш. 23.117° сх. д. / 50.167; 23.117
Міста-побратими Угорщина Ерд
Словаччина Собранці
Німеччина Тоштедт
Україна Яворів
Міська влада
Веб-сторінка http://www.lubaczow.pl
Любачів (Польща)
Любачів
Любачів

Люба́чів (Любачув, пол. Lubaczów) — місто в піденно-східній Польщі, адміністративний центр Любачівського повіту Підкарпатського воєводства (з 1999). Розташований на Терногородському плато, в гирлі притоку Любачівки, Солотві, біля українсько-польського кордону, за 50 км на північний схід від Перемишля. Сучасні польські вчені наголошують, що ці культури з Посяння, зокрема з Любачівсього краю та басейну ріки Любачівки, мають своє культурно-етнічне та археологічне продовження та ідентичність, як і аналогічніть з тотожними археологічними культурами в басейнах рік Дністер, Прут, Серет. На торгово-економічні та етнічні взаємовідносини і контакти людей басейнів рік Сян, Любачівка з населенням з басейнів рік Дністер, Прут, Серет, наголошують і українські, словацькі та чеські вчені ХІХ-ХХІ століть, що дає право наголошувати, що з кельтської та римської епох, Посяння і Подністров’я функціонували в одній етнічній, політичній, торгово-економічній, та культурно-рілігійній інфраструктурі. Знайдена в басейні ріки Любачівка спільна торгово-реміснича кераміка, велика кількість римських монет епохи імператорів: Антонія Пріса, Коммода, Костянтина І Великого, Теодоріка ІІ, а з ІІ-ІІІ столітті на території Любавчівщини зафіксована (черняхівська-готська культура) з її ранньохристиянською символікою «готськими хрестами», яка є тотожна з археологічною черняхівською культурою басену Дністра, що яскраво засвідчує одноетнічність населення Сяно-Дністровського басейнів . З IV-V століть на території Посяння, зокрема басейну ріки Любачівка, чітко зафіксоване домінування слов’янської, Пражської археологічної культури, яка є аналогічною з віднайденою такої слов’янської культури на території Чехії, Словакії, Посяння, Подністров’я, Попруття та Молдавії. Місто є центром соціально-економічного та культурного регіону. Є незалежним муніципалітетом, а також включає в себе велику місцеву сільську громаду, яка, в свою чергу, включає в себе 21 довколишніх міст, округу та деканат римсько-католицької єпархії Замосць-Любачіва. У місті є багато банків, юридичних і нотаріальних контор, навчальних та обслуговуючих підрозділів, політичних, професійних та громадських організацій.

Історія[ред.ред. код]

Перша згадка про Любачів походить до 1214 року, коли згідно з умовою між сандомирським князем Лешком Білим і угорським королем Андрієм місто отримав воєвода Пакослав Ласочич. Тоді місто називалось Любацев (Ljubacew). В 1376 році місто отримало магдебурзьке право як місто у Руському воєводстві і відтоді стало називатися Любачув (Lubaczów). В 1462 році, після смерті останнього равско-мазовійського князя, місто перейшло під управління короля. В 1523 році любачовському староству королем Сигізмундом Старим надані численні привілеї.

У 16481649 роках українські мешканці міста брали безпосередню участь у визвольній війні українського народу на чолі з Богданом Хмельницьким проти польського панування.

7-8 жовтня 1672 року, під час походу Собеського проти татарських чамбулів у польсько-турецькій війні (1672-1676), неподалік від Любачева проходила битва під Немировом.

В складі імперії Габсбурґів[ред.ред. код]

З 1772 по 1918 місто було під австрійським правлінням. У 1817 році у місті був прибраний останній війт, а в 1868 році австрійська влада перенесла уряд до Цешанува.

1914 — 1918 роки[ред.ред. код]

Корінне населення Любачева, як і вся Східна Галичина, опинилось в самому епіцентрі військових дій на Східному фронті Першої світової війни,

Наприкінці жовтня 1918 року після проголошення створення Української держави на території колишніх австрійських володінь в Галичині, Володимерії, Буковині український синьо-жовтий штандарт був піднятий над українізованою військовою частиною в місті. Польська влада при допомозі підрозділів польських легіоністів змогла захопити цю частину.[2]

У грудні 1918 року, Любачівська рота Війська Польського під командуванням капітана Станіслава Домбека вела неподалік бій проти української армії, загарбуючи Східну Галичину. Латинський ксьондз та майор Станіслав Сінковський, під час бою, лікував і виносив поранених, допомагав стрільцям, посилав солдат у бій, а також служив в якості воєнного священика.

Після першої світової війни місто було окуповане поляками. Мешканці-українці Любачева, як і вся Східна Галичина сподівалися на справедливе розв’язання українського питання таким авторитетним міжнародним форумом, як “Паризька мирна конференція”, яка відбулася з 18 січня 1919 р. по 21 січня 1920 р.

1919 — 1939 роки[ред.ред. код]

Найвища Рада союзних і прийнятих до союзу держав, проігнорувавши УНР, ЗУНР та інші національні держави, що існували на теренах колишньої імперії, за винятком Польщі і Фінляндії, вирішила уповноважити сили Польської республіки вести свої операції по ріку Збруч і використати для цього армію Юзефа Галлера. Водночас уряд Польщі отримав дозвіл на впровадження на цій території польської цивільної адміністрації до майбутнього “вирішення долі краю шляхом волевиявлення населення” ( яке ніколи не відбулося !). Ці рішення були опротестовані делегаціями УНР і ЗО УНР, але ніхто на це не зважав. Так Східна Галичина опинилася в руках Польщі, хоча тривалий час точилася дипломатична боротьба за політичний статус цього краю.

Любачів довоєнний, 1939 р.

Німецько-нацистська окупація[ред.ред. код]

7 вересня 1939 Любачів бомбардували німецькі літаки і 12 вересня німці вже окупували місто. 14 вересня 1939 21-а гірська піхотна дивізія під управлінням генерала бригади Юзефа Кустреня з метою визволення міста на землях біля Любачева мала тяжкі бої проти німців, які тривали 13 днів. У розпорядженні дивізії було близько 3500-4000 солдатів. З озброєння: 47 великокаліберних кулеметів, 19 протитанкових гармат, 13 гармат звичайних та 3 танка «Віккерс». 16 вересня 1939 року, дивізія, намагаючись прорватися, була втягнута у запеклий бій з переважаючими силами німецької 45-ої піхотної дивізії під Олешичами. Близько 14 годин у лісі між Козіювкою та Улазівом генерал Кустронь був убитий, беручи участь в атаці.

В складі Львівської області УССР[ред.ред. код]

Після перемоги над польською армією німецькі війська повернулись до Любачева, але майже відразу, 26 вересня, вийшли, бо місто, згідно з пактом Молотова-Ріббентропа, стало знаходитися у радянський території. 22 червня 1941 р., з початком Радянсько-німецької війни, місто знову було окуповане німцями. В результаті цієї окупації була винищена велика частина єврейського населення міста (яке до війни було близько двух з шести тисяч мешканців). Кінець німецької окупації відбувся 22 липня 1944, коли у місто знов зайшли радянські війська.[3]

У 1940-1941 рр. місто було центром Любачівського району Львівської області.

В складі Польської держави[ред.ред. код]

У 1944 році, невдовзі після приходу радянських військ, Любачів увійшов до складу ПНР.

У 1945 році до Любачева тимчасово була перенесена резиденція львівського архиєпископа РКЦ, в зв'язку з цим парафіяльний костел став костелом катедральним. Площа, що залишилися після львівського архиєпископа РКЦ на території Польщі, була названа «архиєпископа любачівського» (комуністична влада погодилися тільки з цією назвою, бо вона не могла згадувати те, що Львів раніше був окупований поляками). Сюди було тимчасово перевезене награбоване зі сходу, у тому числі чудотворний образ Матері Божої Белзької (1951-1974, який зараз знаходиться у Тарношині), мощі архієпископа Якуба Стрепи (20 жовтня 1966 р.), урна з серцем архиєпископа Юзефа Більчевського. В 1946-1980 роках тут знаходився оригінал (нині є тільки копія) чудотворного образу Матері Божої Ласкавої, до якого приїжджав тодішній львівський митрополит єпископ Євгеніуш Базяк.

25 березня 1992 на місці єпархії архиєпископа Любачева була зведена єпархія Замосць — Любачів, яка була включена до Перемиської митрополії РКЦ. При відкритті був присутній і казав проповідь Папа Іван-Павло II.[4][5]

Демографія[ред.ред. код]

Дані на 1 грудня 2009:[6]

Опис Усього Жінки Чоловіки
осіб  % осіб  % осіб  %
населення 12 834 100 6417 51,84 5962 48,16
щільність населення
(люд./км²)
485,8 251,3 234,6

Українська громада[ред.ред. код]

Любачівщина є споконвічною українською землею. Згідно з таблицею від «Населення Східної Галичини в 1931 році» від загальної чисельності населення Любачівщини 51 885 осіб, 24 470 (47,2%) розмовляли українською мовою, тоді як лише 23 686 особи (43,7%) польською, і 3503 (6,8%) мовою ідиш.

Писемні джерела кажуть, що православна церква св. Миколая в Любачеві існувала вже у часи середньовіччя. Українські мешканці Любачівщини були виселені після 1945 року в УРСР.

З міста Любачів походить багато відомих українських родин[Джерело?]: Бандира, Беднарчук, Дубик, Жук, Клос, Митко, Огірко, Петрус, Ригель, Чабаник та інші.

З 1993 р. у Львові діє суспільно-культурне товариство «Любачівщина».

Єврейська громада[ред.ред. код]

Євреї Любачіва згадуються в перший раз у 1498 році як збірники податків. У 1532 році польський король заборонив євреям Любачова торгувати з населенням прилеглих сіл. У 1538 податкові звіти показують, що в Любачеві було вісімнадцять єврейських сімей, проте в 1565 згадуєтеся тільки три єврейські родини, що живуть у місті. За згадками 1621, 1633 і 1639 років євреї Любачіва були залучені в торгівлю і ремесла, а також мали право варити пиво. Вони як і раніше збірники комунальних платежів, а також королівських податків.

У 1880 році єврейська громада становила близько 1300 осіб (близько 30% від загальної чисельності населення).

  • 1933: Єврейське кладовище була закрито польською владою, і було відновлено тільки після довгої суспільної боротьби.
  • 1939: Відповідно до видання «Where Once We Walked (де колись ми йшли)» до Голокосту у Любачові було 1715 євреїв. (За іншими джерелами — 2300 осіб).
  • 1 вересня 1939: Німеччина напала на Польщу.
  • Квітень 1942: В місті було 2270 євреїв.
  • Травень 1942: 2000 євреїв були доставлені німцями з навколишніх населених пунктів.
  • Жовтень 1942: єврейське гетто створено. Протягом 48 годин гетто було переповнено. Незабаром після цього перший ешелон євреїв було відправлено в Белжець.
  • 6 січня 1943: У 8 годин ранку почалися масові вбивства євреїв. Вбивства тривали до до 14 січня. За оцінками 1200 євреїв було вбито і поховано в братській могилі. Деякі були відправлені в табір смерті Белжець.

Місцезнаходження[ред.ред. код]

Любачів розташований в східній частині Підкарпатського воєводства, в самому центрі Любачівського повіту. Географічно місто знаходиться на Терногородському плато, в гирлі притоку Любачівки (яка в свою чергу є притоком Сяну), Солотві, неподалік від кордону з Україною.

У 1975-1998 роках місто знаходилось у Перемиському воєводстві.

Межує з ґмінами Олешичи, Любачів та Чесанів.

Довкілля[ред.ред. код]

За даними 2006 року[7], Любачів має площу 26 км², в тому числі:

  • поля: 72%
  • ліси: 11%

Саме ж місто займає 1,97% площі повіту.

Архітектура[ред.ред. код]

Вид на ринок у Любачові
Порівняння Цешанова та Любачова
Любачів, ринок.

Місто[ред.ред. код]

Основною, а також історично найстарішою частиною міста є центр, який розташований на плато між Солотвою та Любачівкою. Менше ніж за півкілометра від центру на південь, на лівому пагорбі від Любачівки є старе місто, назване замком. Навколо центру розташовані міські забудови, житлові райони, селища та села. Західна частина міста називається Запжекоп. На південному сході, на лівій стороні Любачівки знаходиться район Островець, який колись був окремим селом. На заході знаходиться селище Мазур. У цій частині знаходиться міський парк з залишками замку, а також музей.

Пам'ятники[ред.ред. код]

Список пам'ятників, які знаходяться у Любачові:[8]

  • Церква святого Миколая.
  • Ратуша.
  • Залізнична станція з водонапірною баштою (1880 рік).
  • Єврейський цвинтар.
  • Міське кладовище другої половини XIX ст.
  • Замкова забудова на пагорбі, в яку входить: залишки замку і укріплень (XVI-XVII ст.), амбар початку XIX ст. (нині музей) і парк (заснований в 1915 році).
  • Комерційна будівля на вул. Костюшка, 75 (рубіж XIX-XX ст.).
  • Будинок на вул. Костюшка, 78 (побудований в 1932-1934 роках).
  • Будинок на вул. Міцкевича, 26 (1900 рік).
  • Магістраль на вул. Економіки (1929 рік).

Персоналії[ред.ред. код]

Народилися:[ред.ред. код]

Любачівська музична школа

Парламентські посли від Любачева[ред.ред. код]

Померли:[ред.ред. код]

Освіта[ред.ред. код]

  • Початкова школа № 1 ім. генерала Станіслава Домбека
  • Початкова школа № 2 ім. захисників Любачова
  • Громадська школа № 1 ім. майора Пшемислава Інглота
  • Громадська школа № 2 ім. короля Яна III Собеського
  • Загальноосвітній ліцей ім. Тадеуша Костюшка
  • Командна школа ім. генерала Йозефа Кустроня
  • Любачівська музична школа
Педагогічна бібліотека

Культура[ред.ред. код]

  • Краєзнавчий музей
  • Міський дім культури
  • Міська публічна бібліотека
  • Педагогічна бібліотека
  • Центр культури та спорту повіту

ЗМІ[ред.ред. код]

  • «Твоє радіо Любачів»
  • Любачівський інтернет-портал (www.lubaczow24.com)
  • Спортивна служба любачівського повіту
  • Любачівське телебачення (www.lubaczow.tv)
  • Інформаційний портал любачівської землі (iLubaczów.pl)
Спортивна зала командної школи в Любачові

Спорт[ред.ред. код]

  • Міський спортивний центр
  • Міський спортивний клуб «Погонь-Сокіл»
  • Студентські спортивні клуби
  • ІІІ ліга чоловічого волейболу
  • Центр культури та спорту повіту
Костел св. Кароля Боромеуша
Єврейський цвинтар в Любачові
Міська ратуша

Релігія[ред.ред. код]

Римсько-католицькі громади[ред.ред. код]

Греко-католицькі громади[ред.ред. код]

  • Парафія ім. святого Миколая Чудотворця

Свідки Єгови[ред.ред. код]

  • Збір Свідків Єгови

Інші релігії[ред.ред. код]

  • Юдаїзм. В місті є п'ять синагог:
    • Стара любачівська синагога
    • Нова любачівська синагога
    • Мала любачівська синагога
    • Західна любачівська синагога
    • Східна любачівська синагога.


У місті є єврейський цвинтар (кіркут), як пам'ять про загиблих.

Любачівська залізнична станція

.

Транспорт[ред.ред. код]

В місті знаходиться залізнична станція.

Також з Любачова походять дороги до Корчова (кордону з Україною – 25 км), і далі до Перемишля, Ярослава (до дороги E40), Белжеця, Томашова, Хоринця-Здруя і Будомерця (у якому планується зробити прикордонний пункт).

Міста-побратими[ред.ред. код]

Почесні громадяни міста[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
  2. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 39
  3. «Оперативная сводка за 1 июля 1944 года». Великая отечественная война 1941-1945. Процитовано 11/4/2012. (рос.)
  4. «Homilia Jana Pawła II w Lubaczowie». Stowarzyszenie Krzewienia Kultury Medialnej im. Jana Pawła II. Процитовано 11/4/2012. (пол.)
  5. «Przemówienie Jana Pawła II w Lubaczowie». Radio Maryja. Процитовано 11/4/2012. (пол.)
  6. «Baza Demograficzna – Tablice predefiniowane – Wyniki badań bieżących; Stan i struktura ludności; Ludność według płci i miast». Центральний статистичний офіс Польщі. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 11/4/2012. (пол.)
  7. «Portal Regionalny i Samorządowy REGIOset». Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 11/4/2012. (пол.)
  8. «Rejestr zabytków nieruchomych - województwo podkarpackie». Інститут національної спадщини. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 11/4/2012. (пол.)
  9. І.Чорновол. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010.— 228 с.; іл. с.194

Зовнішні посиання[ред.ред. код]

  • Ідзьо В.С. Утворення Галицького королівства. Галицький король Коломан І та процеси першої політико-релігійної унії в Галичині в першій чверті ХІІІ століття. Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. - М., 2004. - Т. IX.
  • Іван Гошуляк , «Українське питання» на Паризькій мирній конференції 1919 р. , http://www.spas.net.ua/index.php/library/article/207