Люблінська унія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Лю́блінська у́нія 1569 (від лат. unia - союз) — угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Люблін 1 липня 1569 року.

[ред.] Переговорний процес і підготовка унії

Розгляд питання про укладення унії розпочався в січні 1569 року на спільному польсько-литовському сеймі у Любліні. Однак в березні того ж року великі литовські магнати, які погоджувались на об'єднання тільки при умові існування окремого сенату і сейму Великого князівства Литовського, припинили переговори. Польський сейм, використовуючи підтримку литовської і української шляхти, що була невдоволена пануванням великих землевласників у князівстві та намагалась одержати такі ж права як і польська шляхта, санкціонував акти короля Сигізмунда II Августа про відторгнення і приєднання до Польщі українських земель — Підляшшя, Волинь, Брацлавщину, Поділля і Київщину. Тиск шляхти, невдачі Литви у Лівонській війні 1558—1583 та прагнення отримати військову допомогу з боку Польщі в боротьбі з Московською державою, примусили литовських магнатів піти на відновлення переговорів.

[ред.] Підписання унії. Її положення

28 червня 1569 року була підписана Люблінська унія, яку 1 липня 1569 затвердили роздільно депутати польського і литовського сеймів.

Люблінська унія завершила процес об'єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії 1385.

На чолі об'єднаної держави стояв монарх, який титулувався королем польським і Великим князем Литовським. Його мали обирати на спільному польсько-литовському сеймі і коронувати в Кракові. Спільними для Польщі та Литви були сейм і сенат, запроваджувалася єдина грошова одиниця. Велике князівство Литовське зберігало певну автономію, маючи окремі закони, судову систему, військо, уряд і адміністрацію. Окремими залишались деякі ознаки держави (печатка, герб, мова, військо, закони).

Українські землі, що увійшли до складу Польщі, були поділені на Подільське, Брацлавське та Київське воєводства. ВКЛ залишило собі білоруські землі.

Укладення Люблінською унії спричинило пришвидшену інтеграцію центральних українських земель та місцевої знаті до західноєвропейської політико-соціальної спільноти.

[ред.] Джерела

• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
• Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
• І.К.Рибалка. Історія Української РСР. Дорадянський період. Київ. «Вища школа», 1978, стор. 83 — 85.

Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.