Любов до природи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Любов до природи (потяг, пристрасть) — складна суміш непідвладних вольовому регулюванню етичних, естетичних, релігійних почувань, які мають зацікавлений характер і засновані на захопленні і насолоді красою природи, симпатії, схилянні і благоговіння перед нею тощо[1][2][3][4][5][6][7][8][9][10][11][12][13][14][15][16][17][18][19] Любов до природи може бути складовою частиною любові до Бога, а також до батьківщини, малої батьківщини, будучи мотивацією патріотизму і природоохорони[10]. Любов до природи викликає альтруїстичні і одночасно егоїстичні мотивації бути поруч з об'єктом любові, дивитися на нього, володіти ним, захищати його[9][12]. Любов до природи відрізняється від любовного ставлення до природи, під яким розуміється виховання в людині симпатії, співчуття, поваги до природи, вміння нею милуватися і захищати її[1].

Одну з найбільш серйозних робіт обговоренню такого складного і таємничого поняття як любов до природи присвятив відомий російський педагог і діяч охорони природи Б. Є. Райков ще в 1915 р. На його думку, любов до природи є «абстрактним відчуванням збірного характеру»[4]. У нього входять різноманітні і складні переживання, як то:

  1. Насолода гарними формами, фарбами, звуками та пов'язані з цим сприйняття і уявлення ;
  2. Подив перед розмаїттям форм і явищ у природі, інтерес перед новим, незнайомим, прагнення, що випливає звідси, дізнатися, можливо, зрозуміти, пояснити насолоду від успіху самостійних спроб і досягнень у цій галузі;
  3. Схиляння перед величчю природи, її піднесеною красою, неосяжністю, що переходить у почуття розчулення, свідомості власної нікчемності, швидкоплинності нашого буття перед лицем вічності, священний трепет перед нескінченністю[4].

Крім цього, Б. Є. Райков вважав, що любов до природи, звичайно, складається з трьох груп почувань: по-перше, естетичних, по-друге, етичних, по-третє, інтелектуальних[4].

З ним частково не згоден автор легендарної «Рози світу» Данило Андрєєв: любов до природи може бути явищем фізіологічного порядку, може бути явищем порядку естетичного, нарешті — порядку етичного і релігійного. Явищем тільки одного порядку вона не може бути — інтелектуального[20].

На думку відомого англійського культуролога і екофілософа Джона Раскіна, любов до природи — безумовно, саме здорове почуття, несумісне зі злими пристрастями: «Відсутність любові до природи не є безсумнівним недоліком, але наявність цього почуття — обов'язкова ознака доброго серця й справедливого морального відчуття…, ступінь глибини цього почуття, ймовірно, визначає і ступінь шляхетності й краси характеру»[7].

Див. також[ред. | ред. код]

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Борейко В. Е. Любовь к природе — спорные вопросы [1] [Архівовано 19 березня 2016 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Дорст Ж. До того, как умрет природа. — М., 1968.
  3. ↑ Самойлов Л. Н. О любви к природе // Гуманитар. экол. журн. — 2002. — Т. 4, спецвыпуск. — С.127-129.
  4. ↑ а б в г Райков Б. Е. Школьное естествознание и любовь к природе // Райков Б. Е., Вагнер В. А. Естествознание в школе. — Пг.: Образование,1915. — С. 5-39.
  5. ↑ Taylor. Respect for nature: a theory of environmental ethics. — Princeton Univ. Press, 1989. — 329 р.
  6. ↑ Фромм Э. Искусство любви. — Минск: Полифакт, 1991. — 77 с.
  7. ↑ а б Борейко В. Е. Философы дикой природы и природоохраны. — К.: КЭКЦ, 2002. — 160 с.
  8. ↑ Чижова В. П. Любовь к природе (в вопросах и ответах) // Любовь к природе. / Мат. междунар. школы-семинара «Трибуна-6». — К.: КЭКЦ, 1997. — С. 87-92.
  9. ↑ а б Кайгородов Д. Н. На разные темы. — Спб., 1907. — С. 92.
  10. ↑ а б Pavlikowski J.G. Kultura a natura. — Krakov — Warszava : Lamus, 1913. — Т. 4.
  11. ↑ Леопольд О. Календарь песчаного графства. — М.: Мир, 1980. — 216 с.
  12. ↑ а б Холл С. Эволюция и воспитание чувства природы у детей. — Спб., 1914.
  13. ↑ Swan James. Sacred places: how the Living earth seeks our friendship. — Santa Fe, New Mexico : Bear and Company Publishing, 1990. — 237 p.
  14. ↑ Тетиор А. Н. Целостность, красота, целесообразность мира множественной природы. — М., 2004. — 444 с.
  15. ↑ Благосклонов К. Н. Некоторые педагогические аспекты охраны животных // Проблемы охраны фауны. — М.: МГУ, 1982. — Ч. II. — С. 101–103.
  16. ↑ Грищенко В. Н. Познание и любовь к природе // Гуманитар. экол. журн. — 2002. — Т. 4, спецвыпуск. — С. 79-89.
  17. ↑ Лоренц К. Восемь смертных грехов цивилизованного человечества. Оборотная сторона зеркала. — М.: Республика, 1998. — 60 с.
  18. ↑ Каптерев П. Ф. Воспитание у детей любви к природе при помощи эстетического и нравственного чувств // Гуманитар. экол. журн. — 1999. — Т. 1, в. 2. — С. 68-69.
  19. ↑ Андреев Д. Роза мира.- М., 2003. — 300 с.
  20. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою 19abc не вказано текст
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Любов_до_природи&oldid=41354766