Любов до трьох апельсинів (опера)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Любов до трьох апельсинів» (рос. «Любовь к трём апельсинам») — опера С. Прокоф'єва, в 4 діях 10 картинах з прологом, лібрето композитора. Перша постановка - Чикаго, 30 грудня 1921 р. Задум опери виник під впливом В. Мейерхольда. Сюжет сходить до сценарію однойменної казки Карло Гоцці (1761), яку в 1915 р. переробив Мейерхольд разом з В. Соловйовим і К. Вогаком. Опера була закінчена у 1919 році в США.

Драматична казка Гоцці, продукт запеклої театральної полеміки, була переосмислена Мейєрхольдом і Прокоф'євим. Висміюючи ветхі форми й канони старої опери, композитор насамперед стверджує життєдайну силу сміху, радість життя, фантазії. Бачити у творі Прокоф'єва тільки полемічне заперечення опери невірно. Пародія в цьому випадку служить твердженню позитивного начала.

Сюжет[ред.ред. код]

Син казкового короля Треф хворий. Вилікувати його може тільки сміх. Труффальдіно, людина, що вміє смішити, уособлення могутньої влади народного сценічного мистецтва, повинен допомогти хворому. Однак ворожі сили хочуть перешкодити видужанню принца. На трон короля Трефа претендують принцеса Кларіче й закоханий у неї перший міністр Леандр, якими опікується відьма Фата Моргана. Але принцеві допомагає маг Челій. Труффальдіно під час свята пускає в хід різні прийоми, щоб розвеселити хворого. Сміх Принца викликає падіння бабусі, але ця бабуся — сама Фата Моргана. Вона проклинає принца, вселяючи йому любов до трьох апельсинів, яка неминуче повинна привести його до загибелі.

За допомогою Челія принцеві і Труффальдіно вдається викрасти 3 чарівних апельсини. В одному з них знаходиться принцеса Нінетта, і принц закохується в неї. Однак зла Смеральдіна, підіслана Морганою, перетворює принцесу в пацюка, а сама займає місце Нінетти. Принц у розпачі. У день весілля до Нінетти повертається людський вигляд, і принц жениться на ній. Лиходійства Леандра, Кларіче й Смеральдіни розкриті, але відьмі Моргані вдається врятувати своїх слуг від загибелі.

Основна дія опери супроводжується й перериваються паралельним: персонажі прологу — диваки, коміки, трагіки — безперестану втручаються в події, коментують їх, допомагають героям, що потрапили в лихо. Введення цих персонажів зв'язано не стільки з формами умовного театру («Балаганчик» Блоку й ін.), скільки пояснюється театральною природою задуму: суперечка про те, яким бути мистецтву — бездумно веселим, трагічним або ліричним, — ведуть як носії основної дії, так і «глядачі», які її комментують.

Постановки[ред.ред. код]

Музика Прокоф'єва - дотепна, винахідлива, ритмічно гостра - сполучає гротеск і лірику. Вокальні партії носять переважно декламаційний характер. На радянській сцені вперше опера була поставлена у Ленінградському Театрі опери й балету 18 грудня 1926 р. Ставилася опера й у Большому театрі (1927), з 1964 р. іде на сцені ленінградського Малого оперного театру. Опера закріпилася у репертуарі багатьох оперних театрів світу, зокрема й Київської опери.

Марш із опери також відомий у фортепіанній транскрипції, зробленій автором (Op. 33ter).

Джерела[ред.ред. код]