Любомирські

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Родинний герб Любомирських

Любомирські гербу Шранява (пол. Lubomirscy, Lubomirski) — польський шляхетський магнатський рід.

Історія[ред.ред. код]

Ієронім-Август Любомирський

Любомирські стали відомими у політичних колах Речі Посполитої наприкінці XV, на початку XVI століття, коли Фелікс Любомирський заснував так зване княже відгалудження роду. Його онук Себастьян Любомирський першим серед Любомирських став сенатором, потім породичався з Конецпольськими, у 1592 році отримав титул графа «Священної Римської імперії» на Вісьнічі — давньому дідицтві Кмітів.

В середині XVII століття Любомирські починають претендувати на серйозний вплив у Речі Посполитій. Єжи-Себастьян Любомирський організував в 1665 році відомий дворянський збройний виступ (рокош) проти короля. Сини Єжи-Себастьяна започаткували чотири лінії дому Любомирських — ланьцутську, яновецьку, жешувську та пшеворську.

Представник жешувської лінії — Ієронім Августин Любомирський (*близько 1648 — †1706), невдовзі отримав титул великого гетьмана коронного. Його діяльність була безпосереднім чином пов'язана з Брацлавщиною і Поділлям. В 1671 році Ієронім Любомирський провів на цих теренах військову кампанію проти армії гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка, взяв приступом Вінницю, Кальник і Могилів. Тоді ж його вибрали військовим представником на сейм на лицарському колі під Брацлавом. Рік по тому Ієронім Любомирський виступив проти турецьких військ султана Магомета IV, що вторглись на землі Поділля. Під час Північної війни 1700-21 років проводив ворожу політику щодо короля Августа ІІ Фридерика, пізніше перейшов на сторону шведів.

Любомирські, надумавши прибрати до рук величезні володіння, що залишились після Конецпольських і перейшли до його родичів — Александра і Франциска Валевських, вони не зупинилися перед справжнісінькою аферою.[1] Суть її полягала в тому, що Любомирські знайшли однофамільця Валевських — незаможного міщанина Олександра Валевського, який і придбав для Любомирських такі бажані ними землі. Як і повсюди на території Правобережної України, поляки Любомирські з приходом на Смілянщину стали чинити релігійний, культурний та соціально-економічний тиск на православне населення цих земель. Будучи передусім представниками свого часу, Любомирські стали насильно навертати людей в католицизм, забороняли ходити до православних храмів, обкладали значними податками. У відповідь на такі дії, починаючи з 1720-х років, населення Смілянщини формує гайдамацькі загони та активізує антипольську діяльність.

Представники ланьцутської гілки роду Любомирських, особливо Антоній і Станіслав, активно скуповували землі у Придністров'ї. Станіслав Любомирський (*1704—†1793) жив в епоху занепаду Речі Посполитої, і методи його діяльності цілком відповідали тому періоду. В 1764 році Станіслав Любомирський став брацлавським воєводою.

Великі володіння на Поділлі мав Марцін Любомирський з яновецької гілки роду. Йому належало Барське староство — одне з тих прикордонних староств, котрі завжди були привабливі для степових кочівників. І хоча Мартин Любомирський жив у XVIII столітті, воювати на степовому порубіжжі йому не довелось, він залишив слід в історії як справжній авантюрник.

На відміну від багатьох магнатських фамілій, рід Любомирських не згас. Навпаки, в пізніші часи, у XIX столітті, з нього вийшло чимало вчених, громадських діячів та музикантів. Серед них — композитори Казімєж і Владислав Любомирські, археолог Генрик, історик Ян Тадеуш, поет і філантроп Едвард Любомирський.

Увійшов в історію Поділля і Брацлавщини XVIII століття як володарі «Узбережжя Дністра».

Представники роду[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література і джерела[ред.ред. код]