Люботин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Люботин
GerbLubotina.jpg UKR Люботи́н flag.jpg
Герб Люботина Прапор Люботина
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Харківська область Харківська область
Район/міськрада Люботинська міська рада
Рада Люботинська міська рада
Код КОАТУУ 6311200000
Засноване 1650
Статус міста з 1937 року
Населення 21,9 тис. чоловік (2012)
Площа 31,1 км²
Поштові індекси 62433
Телефонний код +380-57-741
Координати 49°56′54″ пн. ш. 35°55′46″ сх. д. / 49.94833° пн. ш. 35.92944° сх. д. / 49.94833; 35.92944Координати: 49°56′54″ пн. ш. 35°55′46″ сх. д. / 49.94833° пн. ш. 35.92944° сх. д. / 49.94833; 35.92944
Водойма р. Люботинка, р. Мерефа, 24 ставка.
День міста 1-а субота вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Люботин
До обл./респ. центру
 - фізична 21 км
 - залізницею 24 км
 - автошляхами 25 км
Міська влада
Адреса 62433, м. Люботин, вул. Радянська, 41; тел.27-54, ф.14-82, mrl@kharkov.ukrtel.net
Міський голова Теличко Володимир Олексійович

Любо́тин — місто обласного значення в Харківській області, розташоване поблизу автомагістралі Харків — Київ, за 24 км на захід від Харкова, займає площу 3066,7 га.

Загальна чисельність мешканців населених пунктів Люботинської міськради — 24 682 особи[1].

У місті працює 205 підприємств, організацій і установ, 176 торговельних об'єктів, 2 відділи міліції, відділ ДАІ, міський суд, 7 шкіл, 4 дитячі дошкільні заклади, будинок дитячої і юнацької творчості, залізничний ліцей, технічна школа, музична школа й стадіон «Олімпієць».

Історія[ред.ред. код]

У середині 50-х рр. XVII століття козаками-втікачами з Правобережної України на річці Люботинці була заснована слобода Люботин, що згодом перетворилась в сотенне містечко Харківського козачого полку.

За даними на 1864 рік у казенній слободі, центрі Люботинської волості Валківського повіту, мешкало 2711 осіб (1298 чоловічої статі та 1413 — жіночої), налічувалось 619 дворових господарств, існували православна церква, училище, етапне приміщення, відбувалось 2 щорічних ярмарки та базари[2].

Станом на 1885 рік у власницький і колишній державній слободі, центрі Люботинської волості, мешкало 2507 осіб, налічувалось 505 дворових господарств, існували православна церква, школа, 3 постоялих двори, 6 лавок, відбувались базари й 2 ярмарки на рік[3]. За 6 верст — За 4 версти — купальня мінеральних вод. За 5 верст — залізнична станція.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3269 осіб (1639 чоловічої статі та 1630 — жіночої), з яких 3269 — православної віри[4].

У грудні 1905 року під час першої російської революції, в зв'язку з озброєним повстанням в Люботині, була проголошена незалежна робоча Люботинська республіка, яка проіснувала дев'ять днів і була розігнана царською владою.

Історія міста тісно пов'язана з початим у 1871 році будівництвом залізничної станції, через яку сьогодні ходять поїзди у чотирьох напрямках — Харків, Мерефа, Суми, Полтава та створюванням на базі станції великого залізничного вузла з ремонтною базою.

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 4883 осіб[5].

У 1938 році Люботин отримав статус міста.

Люботин під час другої світової війни[ред.ред. код]

У ході Курської наступальної операції 23 серпня 1943 року було звільнено Харків. Наприкінці серпня — на початку вересня 1943 р. великі жорстокі бої довелося вести Степовому фронту. Німецько-фашистське командування, боячись оточення свого військового угрупування на Донбасі, перекинуло проти наступаючих радянських військ ряд дивізій з інших напрямків. У ході запеклих боїв німці створили захисні рубежі по берегах річок Мерефа, Уди, Мжа, Ворскла. Вони перетворили у сильні вузли опору Люботин, Валки, Красноград, Мерефу та інші населені пункти.

Долаючи жорстокий опір ворога, відбиваючи численні контратаки німецьких військ, частини 84-ої Харківської стрілецької дивізії 26 серпня 1943 р. підійшли до окраїн Люботина. Бої за місто тривали три дні. 29 серпня 1943 р. війска 53-ї армії повністю звільнили місто від ворога.

У звільненні Люботина брали участь воїни 382-го стрілецького полку 84-ї Харківської стрілецької дивізії. На підступах до Люботина полк потрапив в оточення. Командир полку та начальник штабу опинились за межами полку. Командування взяв на себе командир третього батальйону Орлов Костянтин Олексійович. Він уміло розташував підрозділи полку, зосередивши головні сили у напрямку Водяного. У жорстокій битві з ворогом полку вдалося вийти з оточення та зайняти Водяне. В боях за звільнення міста брали участь бійці та командири 252 Харківсько-Братиславськой Червонопрапорної орденів Суворова та Богдана Хмельницького, 84-й Червонопрапорний Харківський, 28-а гвардійська Харківська, 116 Харківська стрілецька дивізія.

За відвагу та стійкість, виявлені в боротьбі із загарбниками, 2041 люботинця нагороджено бойовими орденами та медалями, а льотчикам Миколі Федоровичу Денчику, Юрію Яковичу Чепизі, артилеристу Павлу Івановичу Булавці присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Жителі Люботина пам'ятають про земляків і воїнів, які звільняли місто. Їх імена є на меморіальних дошках (приміщення Люботинської СШ № 4 і приміщення колишньої Гіївської школи), на дев'яти пам'ятниках і братських могилах. Герою Радянського Союзу І. П. Абдулову у центрі Люботина встановлено пам'ятний обеліск. 1985 року при вході до Люботинської СШ № 1 споруджено обеліск колишнім випускникам, які загинули на фронті.

Географія[ред.ред. код]

Поверхня хвиляста, з численними ярками та балками. Перепад висот до 75 метрів. Середня температура січня −7,2 °C, липня +20,7 °C. Опадів 522 мм в рік. У межах міста — 24 ставка, біля них місця відпочинку. Через місто проходить кордон водорозділу Дніпро — Дон. Клімат середньо-континентальний.

Адміністративний склад міста[ред.ред. код]

Люботин складається з історичних районів — селища Караван, хутора Смородський, Ведмежого хутора, селищ Коваленки, Любівка, Водяне, Гіївка, Старий Люботин.

Сучасність[ред.ред. код]

Універмаг у Люботині

У 1993 році Люботин отримав статус міста обласного значення. Люботин є великим залізничним вузлом, від якого ходять поїзди у чотирьох напрямках.

Земельні ресурси міста становлять 3113 га, з них: 6,5 га — землі, зайняті промисловими підприємствами, 1396 га — під забудовою.

Центральна площа в Люботині — площа Комсомольська. Центральний парк — парк імені Леніна, поруч із ним старий графський парк початку 19 століття в англійському стилі. В парку імені Леніна є багато розважальних закладів, пам'ятників, а також збудований 2006 року меморіал пам'яті загиблих у Другій світовій війні. Гордість міста — найдовший у Європі критий пішохідний залізничний міст, загальною довжиною 260 метрів. У місті є три православних церкви — на Старому Люботині(початку 19 сторіччя), у Гиївці (початку 19 сторіччя), у центрі міста (початку 20 сторіччя).

У Люботинському лісі є галявина Партизанка. Ця галявина відома як улюблене місце відпочинку люботинців, що живуть поблизу, а ще тим, що під час Німецько-радянської війни тут було вбито німцями 48 радянських воїнів.

Транспортне сполучення[ред.ред. код]

Проїхати до міста Люботин можна з Харкова із залізничних вокзалів Харків-Пасажирський (станція метро Південний вокзал) і Харків-Левада (станція метро Проспект Гагаріна). А також автобусом від станції метро Холодна Гора (Вартість проїзду 6,50 грн. . — до кінця маршруту). Поїздка з Харкова на таксі обійдеться в 60-70 гривень. Також потрапити до міста можна багатьма іншими шляхами, як залізничним шляхом (нагадаємо, що Люботин — велика вузлова станція), також і з траси Харків — Київ.

Особистості[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • В. В. Стрілець. Люботин: Історико-краєзнавчий нарис.- Харків: Торсинг,2002. — 400с.
  • В. В. Стрілець Календар ювілейних та пам'ятних дат м. Люботина на 2008 р. — Люботин: ІВЦ ЛММК,2008. — 20с.
  • В. В. Стрелец Люботинская дистанция пути: История и современность. — Харьков, 2008. — 154 с.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність населення Харківської області на 1 січня 2009 року
  2. рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.
  3. (рос. дореф.) Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя. СанктПетербургъ. 1885. — V + 349 с.
  4. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-250)
  5. рос. дореф. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.
  6. Всеукраїнська премія імені Олександра Олеся за кращу збірку лірики