Любченко Панас Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Панас Петрович Любченко
Панас Петрович Любченко
Панас Любченко
Прапор
6-й Голова РНК УРСР
28 квітня 1934 року — 30 серпня 1937 року
Попередник: Влас Чубар
Спадкоємець: Михайло Бондаренко
Голова Київського окружного виконкому і Київської міської ради
грудень 1925 року — грудень 1927 року
Попередник: Пантелеймон Свистун
Спадкоємець: Юрій Войцехівський
 
Народження: 2 (14) січня 1897(1897-01-14)
м. Кагарлик Полтавської губернії, Російська імперія
Смерть: 29 серпня 1937(1937-08-29) (40 років)
Київ, УРСР
 
Автограф: Автограф
 
Нагороди:
Орден Леніна — 1935
Голова Раднаркому УСРР на трибуні Надзвичайного VIII Всесоюзного з'їзду Рад, листопад 1936 року

Лю́бченко Пана́с Петро́вич (нар. 2 (14) січня 1897(18970114) —  29 серпня 1937) — український революціонер, радянський партійний та державний діяч. Один із організаторів голодомору-геноциду в Україні 1932–1933.

Біографія[ред.ред. код]

Панас Любченко народився в містечку Кагарлик (тепер районний центр Київської області). Закінчив Київську військово-фельдшерську школу.

Від 1917 року Любченко — член Української партії соціалістів-революціонерів (УПРС). У 1916–1917 роках брав участь у видавництві журналів «Соціалістична думка» та «Наше слово». Входив до складу Української Центральної Ради. В УПСР був одним з лідерів лівої фракції, яка виступала за встановлення радянської влади в Україні та співпрацю з російськими більшовиками.

Після розколу партії з березня 1919 року Любченко належав до новостворенної Української партії соціалістів-революціонерів-боротьбістів (комуністів); з серпня 1919 року — Українська комуністична партія (боротьбистів), входив до складу керівних партійних органів.


У березні 1920 року Панас Любченко як і переважна більшість провідних членів УКП (боротьбистів) разом з Олександром Шумським, Григорієм Гриньком, Гнатом Михайличенком та іншими увійшов до складу Комуністичної партії (більшовиків) України [КП(б)У].

1920–1927 роки — секретар Київського губкому КП(б)У, заступник начальника політвідділу 2-ї Кінної армії, голова Чернігівського і Київського губвиконкому.

1927–1934 роки — секретар ЦК КП(б)У. Одночасно з 1933 року — перший заступник голови, з 1934 року — голова Раднаркому УСРР, з 1934 року — член Політбюро ЦК КП(б)У.

Любченко виступив громадським обвинувачем на процесі Спілки визволення України. На початку 1930-х років Любченко став одним з активних провідників імперської політики Москви, відіграв керівну роль у колективізації й конфіскації збіжжя в селян, що призвело до голодомору у 1932–1933 роках в Україні. Кінцем жовтня 1932 року призначений відповідальним за виконання хлібозаготівель у Вінницькій області.

На серпневому пленумі ЦК КП(б)У звинувачений у керівництві контреволюційною націоналістичною організацією в Україні. 29 серпня 1937 року Любченко, передчуваючи близькі репресії щодо нього особисто і членів його сім'ї, застрелив дружину, Марію Миколаївну Крупеник, і покінчив життя самогубством.

В 1965 році був реабілітований. Перший секретар Компартії України Петро Шелест особисто звертався до ЦК КПРС із проханням «дати згоду на розгляд питання про посмертну реабілітацію у партійному відношенні» голови Раднаркому УСРР в 1934–1937 роках, одного з лідерів партії боротьбистів Панаса Любченка.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • [http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm Довідник з історії України / За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.
  • Любченко Панас Петрович // Довідник з історії України. — 2-е вид. — К., 2001. — С. 434–435.
  • Олег Бажан. До питання про «українофільство» першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста.


Попередник: Голова РНК УРСР
19341937
Наступник:
Чубар Влас Якович Бондаренко Михайло Ілліч