Людвіг Андреас Фейєрбах
| Західна філософія Філософія XIX століття |
|
|---|---|
 Ludwig Feuerbach |
|
| Народився | 28 липня 1804 Ландсгут, Німеччина |
| Помер | 13 вересня 1872 Рехенберґ поблизу Нюрнберґа, Німеччина |
| Школа/Традиція | молодогегельянство |
| Основні інтереси | релігія |
| Значні ідеї | Релігія зовнішнє вираження внутрішньої природи людини |
|
Вплинули на нього
|
|
|
Вплинув на
|
|
Людвіг Андреас Фейєрбах (Фойєрбах) (нім. Ludwig Andreas Feuerbach; *28 липня 1804, Ландсгут — †13 вересня 1872, Рехенберґ поблизу Нюрнберґа) — видатний німецький філософ, спочатку один з послідовників Гегеля, пізніше — творець самобутньої філософської концепції матеріалістичного спрямування, яка отримала назву «антропологічний матеріалізм». Упродовж деякого часу — професор Ерлангенського університету, з якого був звільнений після розкриття його авторства анонімної атеїстичної праці «Думки про смерть та безсмерття» (1830). Основні праці: «До критики філософії Гегеля» (1839), «Сутність християнства» (1841), «Основні положення філософії майбутнього» (1843), «Сутність релігії» (1845), «Історія філософії Нового часу від Бекона Веруламського до Бенедикта Спінози» (1833) та ін.
[ред.] Антропологічна філософія Л. Фейєрбаха
Фейєрбах запропонував відмінне від традиційного розуміння філософії, її минулого та сучасності, ролі в суспільстві і ставлення до релігії. За Фейербахом, у світі починається нова епоха — пост-християнська. Релігія відмирає, її місце в культурі звільняється, і зайняти це місце повинна філософія. Водночас і сама філософія повинна змінитися: вона не має стати простим чи негативним (в гегелівському розумінні) запереченням релігії. «Якщо філософія повинна замінити релігію, — стверджує Фейєрбах, — то, залишаючись філософією, вона має стати релігією, вона повинна включити в себе — у відповідній формі — те, що становить сутність релігії, повинна включити переваги релігії». Інакше кажучи, повинна бути якась нова (відмінна від попередньої) синтетична форма свідомості і знання. Нова філософія повинна стати несхожою і на стару християнську релігію, і на стару «шкільну» філософію, хоча й потрібно зберегти краще з них обидвох. Уточнюючи свої уявлення, Фейєрбах називає нову філософію — «релігію» антропологією, «філософією майбутнього». Водночас сам Фейєрбах бачив сутнісні відмінності між філософією та релігією і вказував на них. У релігії сильний бік — її світоглядна ефективність, її близькість до «серця» людини, її емоцій, глибинних особистісних структур (при цьому релігію Фейєрбах вважає родовою ознакою людини — адже в тварин релігії немає). З іншого боку, гегелівська філософія з ії абсолютизацією мислення, раціонального пізнання виявляється, за Фейербахом, раціоналізованою формою теології. Філософія — це неначе «сенс» у релігії. Вона також виростає з сутнісних аспектів людської свідомості. І те, й інше повинна об'єднати у собі «філософія майбутнього», але у цьому об'єднанні мають зникнути, усунутися слабкі сторони і філософії, і релігії.
Слабкість філософії, за Фейєрбахом, — в її відірваності від «серця», манірній віддаленості від світу, теоретичному егоїзмі. Це й повинно бути усунене при злитті філософії та релігії, а тому філософія повинна перетворитись у практичну філософію (цей мотив був характерним для усього молодогегельянства).
Найсильнішою стороною християнства, яка уможливила цій релігії стати світовою, легко доходити до «серця» людини, Фейєрбах вважає мораль. Тому природно, що «нова філософія» повинна знайти якусь нову форму морально-етичної свідомості. Фейєрбах здійснив спробу її виробити. Замість християнства та філософії гегелівського типу він запропонував «філософію Людини». Згідно з його гуманістичною концепцією Людина — це найвище у ціннісному відношенні, абсолютна цінність. При цьому слід говорити не про окремих людей, а про їх сутність, тобто про родовий початок. Окрема людина зовсім не є вмістилищем усіх людських чеснот, але Людина як така є нескінченно мудрою, доброю, всемогутньою. Її властивості — це вона сама, а без них (тобто без моральних якостей мудрості, доброти, могутності) Людини зовсім немає. В людині все є цінним: емоційне та психологічне життя є не менш важливим, аніж розум. Також вельми важливо, що людина живе в прямому контакті з природою, бо зовнішня природа є близькою природі самої людини. За Фейєрбахом, людська сутність цілком гармонійно виявляє себе в людському існуванні: життя природи та умови буття перебувають у глибокій єдності з людською сутністю.
Отже, людина, за Фейєрбахом, перебуває та існує в гармонійній єдності з власною сутністю, власними якостями («предикатами»), зовнішньою та внутрішньою природою. Вища ж єдність проявляється в моральному наповненні цієї гармонії, яка реалізується у імперативі, вищому законі для Людини. Цей закон полягає у вимозі ставитися до людини як до найвищої цінності, як до бога. При цьому людина ставиться до себе як до бога, коли вона бачить божественне у іншій людині. Запозичена в християнстві заповідь любові до бога і ближнього перетворюється у Фейєрбаха на основний моральний закон. Саме Любов (як домінуюче в людському ставленні до бога) наділяється в Фейєрбаха родовим смислом — це любов статева, родоутворююча, що включає в себе і любов до дітей, тобто до продовження самих себе, свого Я. За Фейєрбахом, відносини між людьми повинні включити в себе закон Любові як деяку надцінність, дати йому увійти в «серце» людей, змінюючи вплив релігії.
Фейєрбахівські уявлення про Людину були отримані шляхом критичного перетлумачення християнських ідей. Фейєрбах віддав чи приписав Людині лише ті якості («предикати»), які релігія приписувала богу. На його думку, бог — це відчужена та об'єктивована сутність людини (або, інакше кажучи, бог є деяким символічно закодованим зображенням суто людських властивостей та якостей). Саме в тому, що боги утворені за образом та подобою людей, і корениться, за Фейєрбахом, сенс та цінність релігійної свідомості, основа її дійовості в історії. Але недостатньо лише розуміти природу релігії, вважає Фейєрбах, — критикувати її означає зводити, або редукувати, релігійні образи та цінності до їх земних прообразів. Перетлумачений таким чином зміст релігії саме й веде, за Фейєрбахом, до справжнього розуміння сутності людини.
Фейєрбахівська філософія виявила значний вплив на формування світової філософської думки, зокрема — на молодогегельянство та марксизм. Хоча майже відразу ж вона була піддана критиці сучасниками мислителя, але фундаментальність порушених Фейєрбахом питань та глибина його спроби відповісти на них дає підстави відвести йому належне місце серед гігантів світової філософської думки.
[ред.] Джерела
 |
Портал «Філософія» |
|---|---|
 |
Людвіг Фейєрбах у Вікіцитатах? |
 |
Людвіг Фейєрбах на Вікісховищі? |
- Маркс К. Тезисы о Фейербахе
- Энгельс Ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии
- Иодль Ф. Л. Фейербах, его жизнь и учение. — СПб., 1905.
- Булгаков С. Н. Религия человекобожества у Л. Фейербаха. — М., 1906.
- Деборин А. М. Людвиг Фейербах. — М.-Л., 1929.
- Есин И. М. Материалистическая философия Л. Фейербаха. — М., 1954.
- Быховский Б. Э. Людвиг Фейербах. (На обложке: Фейербах). — М.: Мысль, 1967. — 240 с. — (Мыслители прошлого). — 80 000 экз.
- Элез Й. Проблема бытия и мышления в философии Л.Фейербаха. — М., 1971.
- Кушаков Ю. В. Историко-философская концепция Л.Фейербаха: Теория, методология, конкретные результаты. — Киев: Вища школа, 1981. — 166 с.
- Володин А. И. Николай Добролюбов и Людвиг Фейербах // Философские науки. — 1986. — № 4. — С. 91-99.
- Любутин К. Н. Фейербах: философская антропология. — Свердловск, 1988. — 127 с.
- Ойзерман Т. И. Людвиг Фейербах о религии и путях челововеческой эмансипации // Общественные науки. — 1990. — № 3. — С. 154—163.
- Чупров А. С. Проблема смерти и бессмертия в философии Людвига Андреаса Фейербаха // Немецкая философия второй половины XVIII—конца XIX вв. — Екатеринбург; Нижневартовск, 1990. — С. 145—160.
- Антропов В. В. Этика и религия в философии Людвига Фейербаха // Вестник Московского университета. — Серия 7. Философия. — 2004. — № 1. — С. 98-117.
- Чесноков Г. Д. Людвиг Фейербах и его место в истории мировой философской мысли // Социально-гуманитарные знания. — М., 2005. — № 1. — С.90-107.
[ред.] Посилання
