Людвіг Вітґенштайн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Людвіґ Йозеф Йоганн Вітґенштайн
Wittgenstein1930.jpg
Народився 26 квітня 1889(1889-04-26)
Відень, Австро-Угорщина
Помер 29 квітня 1951(1951-04-29) (62 роки)
Кембридж, Велика Британія
Місце проживання Кембридж, Велика Британія
Громадянство Австрія
Велика Британія
Галузь наукових інтересів аналітична філософія
Відомий завдяки: логічний позитивізм
філософія повсякденної мови

Лю́двіґ Йо́зеф Йо́ганн Вітґеншта́йн (нім. Ludwig Josef Johann Wittgenstein; *26 квітня 1889, Відень — †29 квітня 1951, Кембридж) — австро-англійський філософ, один із засновників аналітичної філософії і один з найяскравіших мислителів XX століття.

Загальновизнано, що Вітґенштайн здійснив цілих дві революції в західній філософії. Перша — так званий, лінгвістичний поворот, або мовна революція — відбулася, коли його «Логіко-філософський трактат» надихнув Віденський гурток на створення програми логічного позитивізму. Друга сталася, коли його ідеї про природу й устрій мови, викладені в «Філософських дослідженнях», породили британську лінгвістичну філософію, або філософію буденної мови.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Вітґенштайн народився 26 квітня 1889 р. у Відні в сім'ї австрійського сталеливарного магната єврейського походження. Його батьками були Карл і Леопольдіна Вітґенштайн. Він був наймолодшим з восьми дітей, народжених в одній з найвідоміших і найбагатших сімей Австро-Угорської імперії. Батьки його батька, Герман Христіан і Фані Вітґенштайн, народилися в єврейських родинах, але прийняли християнство після переїзду з Саксонії до Відня в 1850-х роках, успішно асимілювавшись у Віденські протестантські професійні шари суспільства.

Почавши вивчати інженерну справу, Людвіг познайомився з роботами Готлоба Фреге, які повернули його інтерес від конструювання літальних апаратів до проблеми філософських основ математики. За неперевіреними даними Вітґенштайн кілька разів зустрічався з Фреге, який порадив йому вивчити роботи Рассела, присвячені темі, що захопила його. У 1911 р. Вітґенштайн відправився до Кембриджа, де став учнем, помічником і другом Рассела. У 1913 р. він повернувся до Австрії і в 1914 р. відправився добровольцем на фронт. У 1917 р. Вітґенштайн опинився в полоні. За час бойових дій і перебування в таборі для військовополонених Вітґенштайн практично повністю написав свій знаменитий «Логіко-філософський трактат». Книга вийшла німецькою в 1921 р. і англійською в 1922 р. Поява її справила сильне враження на філософський світ Європи, але Вітгенштейн, вважаючи, що всі головні філософські проблеми в «Трактаті» вирішені, вже був зайнятий іншою справою: працював вчителем у сільській школі. До 1926 р., проте, йому стало ясно, що проблеми все-таки залишилися, що його «Трактат» зрозуміли неправильно, і, нарешті, що ідеї, що містяться в нім, є помилковими. Вітґенштайн повернувся до Кембриджа і до занять філософією.

Починаючи з цього часу і до своєї смерті в 1951 році, перервавши вчені заняття для роботи санітаром в лондонському госпіталі під час Другої світової війни, Вітґенштайн розробляє принципово нову філософію мови. Головною роботою цього періоду стали «Філософські дослідження», опубліковані посмертно, в 1953 році.

Філософію Вітґенштайна ділять на «ранню», представлену «Трактатом», і «пізню», викладену в «Філософських дослідженнях», а також в «Блакитній» і «Коричневій книгах» (1958).

Логіко-філософський трактат[ред.ред. код]

Структурно «Логіко-філософський трактат» складається із семи афоризмів, що супроводжуються розгалуженою системою пояснюючих речень. Змістовно він пропонує теорію, що вирішує основні філософські проблеми через призму співвідношення мови і світу.

  • Мова і світ — центральні поняття всієї філософії Вітґенштайна. У «Трактаті» вони предстають як «дзеркальна» пара: мову відображає світ, тому що логічна структура мови ідентична онтологічній структурі світу.
  • Світ складається з фактів, а не з об'єктів, як вважається в більшості філософських систем. Світ представляє весь набір існуючих фактів. Факти можуть бути простими і складними.
  • Об'єкти є те, що, вступаючи у взаємодію, утворює факти. Об'єкти мають логічну форму — набір властивостей, які дозволяють їм вступати у ті або інші відносини.
  • У мові прості факти описуються простими реченнями. Вони, а не імена, є простими мовними одиницями. Складним фактам відповідають складні речення.
  • Вся мова — це повний опис всього, що є у світі, тобто всіх фактів.
  • Мова допускає також опис можливих фактів. Така представлена мова цілком підкоряється законам логіки і піддається формалізації. Всі речення, що порушують закони логіки або що не відносяться до спостережуваних фактів, вважаються Вітґенштайном безглуздими. Так, безглуздими виявляються речення етики, естетики і метафізики.
  • Важливо розуміти, що Вітґенштайн зовсім не мав наміру тим самим позбавити значущості області, які його самого хвилювали надзвичайно, але затверджував даремність у них мови. «Про що не можна говорити, про те слід мовчати» — такий останній афоризм «Трактату».

Після трактату[ред.ред. код]

Філософи Віденського гуртка, для яких «Трактат» став настільною книгою, не прийняли цього останнього факту, розвернувши програму, в якій «безглуздий» стало тотожним такому, що «підлягає елімінації». Це стало однією з головних причин, що спонукали Вітґенштайна переглянути свою філософію.

Результатом перегляду став комплекс ідей, в якому мова розуміється вже як рухома система контекстів, «мовних ігор», підвладна виникненню суперечностей, пов'язаних з неясністю смислів використовуваних слів і виразів, що повинні усуватися шляхом прояснення останніх. Прояснення правил вживання мовних одиниць і усунення суперечностей і складає завдання філософії.

Традиційний погляд на завдання філософа полягає в тому, щоб розв'язати здавалося б нерозв'язні проблеми філософії, використовуючи логічний аналіз (наприклад, проблему свободи волі, зв'язку між свідомістю та матерією, що складає добро, красу чи істину і т. д.). Однак Вітґенштайн стверджує, що ці проблеми виникають тільки через неправильне використання філософами мови.

На погляд Вітґенштайна, мова нерозривно вплетена в тканину життя, й як складова частина цієї тканини вона працює порівняно без проблем. Філософські проблеми виникають тоді, коли мову змушують покинути власну домівку й відправляють у метафізичне середовище, де все звичні й потрібні віхи й контекстуальні підказки відсутні, можливо навмисне усунуті з причин, які здаються для філософів розумними, але саме з яких за Віттгенштайном випливають труднощі. Вітґенштайн описує метафізичне середовище як крижану ковзанку без тертя, де здавалося б існують ідеальні умови для філософськи й логічно досконалої мови (мови «Трактату»), де всі філософські проблеми можна розв'язати без плутанини й неясностей щоденного контексту, але де, саме через відсутність тертя, мова власне не може взагалі виконати жодної корисної роботи. В «Дослідженнях» часто говориться про холостий хід і про те, що мова «на канікулах» або виступає просто «прикрасою» — усе для того, щоб виразити ідею відсутності того, чого бракує в філософському контексті. Щоб розв'язати проблеми, які тут зустрічаються, на думку Віттгенштайна, філософ повинен покинути крижану ковзанку й повернутися на «грубу землю» буденної мови: тобто філософ повинен повернути словам щоденний вжиток, відмовившись від метафізичного.

Нова філософія Вітґенштайна є швидше набором методів і практик, ніж теорією. Автор сам вважав, що тільки так може виглядати наукова дисципліна, постійно змушена пристосовуватися до свого змінного предмету. Погляди пізнього Вітґенштайна знайшли прихильників перш за все в Оксфорді і Кембриджі, давши початок лінгвістичної філософії.

Значення ідей Вітґенштайна велике, проте їх інтерпретація, як показали декілька десятиліть активної роботи в цьому напрямі, представляє велику складність. Це в рівній мірі відноситься і до його «ранньої», і до «пізньої» філософії. Думки і оцінки значно розходяться, побічно підтверджуючи масштабність і глибину творчості Вітгенштейна.

Праці[ред.ред. код]

Перекладені на українську[ред.ред. код]

  • Людвіг Вітгенштайн. Tractatus Logico-Philosophicus; Філософські дослідження. / Пер. Євгена Поповича. — Київ: Основи. — 1995. ISBN 311 5-7707-7642-0 EAN: 5-7707-7642-0

Мережні джерела[ред.ред. код]