Людвіг III (король Баварії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Людвіг III
Ludwig III.
Людвіг III
Прапор
6-й король Баварії
Прапор
5 листопада 1913 — 13 листопада 1918
Попередник: Отто I
Наступник: титул скасований
 
Національність: німець
Віросповідання: католицизм
Народження: 7 січня 1845(1845-01-07)
Мюнхен, Баварія
Смерть: 18 жовтня 1921(1921-10-18) (76 років)
Шарвар, Угорщина
Похований: Фрауенкірхе, Мюнхен, Баварія
Династія: Armoiries Bavière.svg Віттельсбахи
Батько: принц-регент Луітпольд Баварський
Мати: ерцгерцогиня Августа
Дружина: ерцгерцогиня Марія Терезія Австрійська-Есте
Діти: кронпринц Рупрехт Баварський,
ще 12 дітей
 
Нагороди:
Кавалер Вищого ордена Святого Благовіщення Шаблон:Кавалер Великого хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря Шаблон:Кавалер Великого хреста ордена Корони Італії
Кавалер ордена Золотого руна
Шаблон:Кавалер ордена Чорного орла
Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)
Шаблон:Баварський орден «За військові заслуги»
Кавалер Великого Хреста ордену Марії-Терезії
Шаблон:Кавалер Великого хреста Військового ордена Максиміліана Йосифа

Людвіг III (нім. Ludwig III.; Повне ім'я Leopold Joseph Maria Aloys Alfred) (* 7 січня 1845, Мюнхен, Баварія — 18 жовтня 1921, Шарвар, Угорщина) — король Баварії з 5 листопада 1913, баварський генерал-фельдмаршал (1913). Останній правитель з династії Віттельсбахів. Син принца-регента Луітпольда.

Біографія[ред.ред. код]

Старший син принца-регента Луітпольда і його дружини ерцгерцогині Августи, Людвіг був названий на честь свого діда - короля Баварії Людвіга I. Перші роки свого життя він провів в курфюрстських палатах мюнхенської резиденції та палацу Віттельсбахів. Потім сім'я переїхала в палац Лейхтенберг.

В 1861 у Людвіг почав військову кар'єру, коли його дядько король Максиміліан присвоїв йому чин лейтенанта 6-го єгерського батальйону. Рік по тому принц вступив в мюнхенський університет, де вивчав економіку та право. У 18 років як принц королівського дому він автоматично став членом сенату Баварії.

В 1866 у, під час Австро-пруської війни, коли Баварія воювала на боці Австрії проти Прусії, Людвіг перебував у діючій армії в чині обер-лейтенанта. У битві при Хельмштедті він був поранений. За участь у військових дії принц був нагороджений рицарським хрестом I класу.

Протягом всього свого життя Людвіг цікавився сільським господарством. Ще в 1868 його було обрано почесним президентом центрального комітету баварського сільськогосподарського товариства. В 1875 він придбав замок Лейштеттен і створив при ньому зразкове молочне господарство. Так само принц цікавився новими технологіями, особливо гідроенергетикою. В 1891 за його участі було створено Товариство Баварського каналу, яке планувало з'єднати Рейн з морем. В 1896 Людвіг став почесним членом Баварської Академії наук.

В 1906 принц висловився за встановлення в Баварії загального виборчого права, в результаті чого його позиція отримала схвалення з боку глави німецьких соціалістів Августа Бебеля.

Німецький генерал-фельдмаршал (26 червня 1915).

Сім'я[ред.ред. код]

20 лютого 1868 у Відні принц Людвіг одружився на єдиній дочці покійного ерцгерцога Есте-Австрійського Фердинанда - Марії Терезії. Цей шлюб дозволив принцові значно поліпшити його матеріальне становище, так як покійному ерцгерцогу належало безліч різних маєтків по всій Європі.

Необхідно зауважити, що шлюб був надзвичайно вдалим не тільки з економічної точки зору. Подружжя були щасливі в ньому і мали 13 дітей. Франц, нинішній голова дому Віттельсбахів з 1996, доводиться їм правнуком.

Діти:

Правління[ред.ред. код]

Після смерті батька Людвіг став регентом Баварії. Проте в цілому населення підтримувало ідею, щоб Людвіг, якому було вже 67 років, став королем. Для цього були внесені зміни до Конституції Баварії, куди вводився пункт, що якщо монарх протягом 10 років не може виконувати свої обов'язки за станом здоров'я, це є приводом до його зміщення. На підставі цього пункту (за який проголосувало більшість у верхній і нижній палатах баварського парламенту) Отто I був відсторонений від влади (про що він, цілком імовірно, навіть і не дізнався), і Людвіг 5 листопада 1913 став останнім королем Баварії (присягнув 8 листопада).

В цілому правління носило помірно консервативний характер. У своїй соціальній політиці Людвіг орієнтувався на папську енцикліку De Rerum Novarum. Прем'єр-міністр Баварії Георг фон Гертлінг, призначений ще батьком короля, зберігав цей пост. Незважаючи на свій титул, король не закинув своє захоплення сільським господарством (господарство Лейштеттен по колишньому продовжувало залишатися зразковим), в результаті чого він отримав сатиричний прізвисько «Молочний фермер» (нім. Millibauer).

Однак Перша світова війна поклала край цьому правлінню. Людвіг відразу висловив підтримку політиці Вільгельма, при цьому розраховуючи, що при перемозі Німеччини територія Баварії розшириться за рахунок суміжних держав. Але поступово ситуація в державі погіршувався. Обвинувачений у демонстрації сліпої лояльності Пруссії, Людвіг ставав все більш і більш непопулярним в Баварії. Після початку Листопадової революції король 7 листопада 1918 втік з палацу і 13 листопада 1918 відрікся від престолу. Одна з найстаріших монархій Європи припинила своє існування.

Останні роки[ред.ред. код]

Після того, як у лютому 1919 Курт Ейснер був убитий монархістом, колишній король, вважаючи, що може стати мішенню для відплати, виїхав до Австрії, а потім в Ліхтенштейн та Швейцарію. У квітні 1920 він повернувся до Баварії і жив в замку Вілдервар. Там він залишався до вересня 1921, коли здійснив подорож до свого маєтку в Шарвар в Угорщині, де і помер 18 жовтня 1921 року.

5 листопада 1921 тіло Людвіга було повернуто до Мюнхена разом з тілом дружини, яка померла в лютому 1919-го. Колишньому королю і його дружині були влаштовані урочисті державні похорони, а їх тіла поміщені в склеп кафедрального собору Богородиці (Фрауенкірхе).


Література[ред.ред. код]

  • Alfons Beckenbauer:Ludwig III. von Bayern 1845-1921. Ein König auf der Suche nach seinem Volk. Pustet, Regensburg 1987, ISBN 3-7917-1130-X (Biographie)
  • Heinrich Biron:Ludwig III.(In der ReiheKönigreich Bayern). TR Verlagsunion, München 2006, ISBN 3-8058-3769-0
  • Hubert Glaser:Ludwig II. und Ludwig III. - Kontraste und Kontinuitäten. In: Zeitschrift für bayerische Landesgeschichte 59 (1996), S. 1-14
  • Eberhard Straub:Die Wittelsbacher. Siedler, Berlin 1994, ISBN 978-3-88680-467-2