Людевіт Ґай
| Людевіт Ґай | |
| хорв. Ljudevit Gaj | |
 Людевіт Ґай зі старої літографії |
|
| Народився | 8 серпня 1809 Крапина, Австрійська імперія |
|---|---|
| Помер | 20 квітня 1872 (62 роки) Загреб, Австро-Угорщина |
| Громадянство | Австро-Угорщина |
| Національність | хорват |
| Відомий | розробник латинізованої абетки хорватської мови, один з засновників літератури ілліризму |
| Діяльність | хорватський поет, просвітник, мовознавець |
| Конфесія | Католицизм |
Людевіт Ґай (хорв. Ljudevit Gaj; *8 серпня 1809, Крапина, Австрійська імперія — 20 квітня 1872, Загреб, Австро-Угорщина) — хорватський поет і мовознавець, просвітник і громадський діяч, один з засновників літератури ілліризму.
Зміст |
З життєпису [ред.]
Людевіт Ґай став одним з творців літературної хорватської мови. У 1830 він написав і опублікував граматику хорватської мови — «Коротку основу хорватсько-славенського правописання» («Kratka osnova hrvatsko-slavenskoga pravopisanja, Budp., 1830»). До цього у Хорватії існувало сім різних правописів, з яких Гай вивів один, взявши за основу штокавський діалект, близький до сербської. Абетка єдиної хорватської мови стала базуватися на латиниці, з додатковими «чеськими» надрядковими знаками.
Діяльність Гая включала також створення журнала й першої хорватської газети «Новіне хорватске» (Novine horvatzke, 1835; з 1836 року — Ilirske narodne novine «Іллірійська народна газеат») з літературним додатком «Даніца» (Danicza «Зоря», пізніше Danica ilirska «Зоря іллірійська»), в яких знайомив з літературою і фольклором слов'янських народів, зокрема українським.
Виступав з пропагандою ідей зближення і культурного єднання південних слов'ян і слов'янства в цілому. У 1840 і 1867 приїздив до Росії, де зблизився з московськими слов'янофілами.
Людевіт Ґай — автор патріотичних віршів німецькою, а з 1826 хорватською мовою («Ода із Загоріа», 1832), слів і музики пісні «Ще Хорватія не загинула» (1833, опубліковано 1835).
Наприкінці життя відійшов від активної громадської діяльності.
Ґай і Україна [ред.]
Творчістю Людевітв Ґая цікавилися О. Бодянський, І. Срезневський, М. Шашкевич. У 1842 році в Одесі видано нарис М. Надєждіна «Рід княжевичів», в якому дано докладну характеристику культурницької діяльності Гая. Про його творчість писав також Іван Франко (стаття «Слов'янська взаємність в розумінні Яна Коллара і тепер», 1893), визначав тісні зв'язки Ґая з представниками слов'янських культур, зокрема Е. Коритком, молодим фольклористом, вихідцем з Покуття, який збирав словенські народні пісні (стаття «Еміль Коритко, забутий слов'янський етнограф», 1908)[1].
Цікаві факти [ред.]
- Програмний вірш Ґая «Злагода та об'єднання хорватів» (Horvatov sloga i sjedinjenje) містить окремі рядки, що є прямими ремінісценціями до державного гімну Польщі та державного гімну України, а також перегук із віршем Маркіяна Шашкевича про рідну мову[2].
- Людевіту Гаю належала земельна ділянка, на якій у XIX столітті було засновано центральний загребський цвинтар Мірогой — нині одне з найгарніших кладовищ у Європі. Саме там похований і сам Гай.
Приклад поезії [ред.]
 |
 |
|
|
«Злагода та об'єднання хорватів» Людевіта Ґая в оригіналі хорватською і в перекладі українською Дмитра Павличка, ч.1 (ліворуч) і ч.2 (праворуч), джерело: Ідея світу. Мала антологія хорватської поезії. У перекладах Дмитра Павличка., К.: «Основи», 2008. — С. 28—31
|
||
Примітки [ред.]
- ↑ Пащенко Є. М. Гай Людевіт // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 375
- ↑ Дмитро Павличко Ідея світу [передмова] // Ідея світу. Мала антологія хорватської поезії. У перекладах Дмитра Павличка., К.: «Основи», 2008. — С. 9
Джерела та література [ред.]
- Пащенко Є. М. Гай Людевіт // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 374—375
- Лещиловская И. И. Иллиризм. К истории хорватского национального Возрождения., М., 1969 (рос.)
- Прийма Ф. Я. Н. И. Надеждин и славяне // в кн. Славянские литературные связи., Л., 1968 (рос.)
