Людина розумна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

? Людина
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa) Надтип: Вториннороті (Deuterostomia) Тип: Хордові (Chordata) Підтип: Хребетні (Vertebrata) Інфратип: Щелепні (Gnathostomata) Надклас: Чотириногі (Tetrapoda) Клас: Ссавці (Mammalia) Підклас: Плацентарні (Eutheria) Ряд: Примати (Primates) Інфраряд: Людиноподібні (Pongidae) Рід: Люди (Homo) Вид: Людина розумна (Homo sapiens)
Посилання
Віківиди : Homo sapiens

(Homo Sapiens, людина розумна) - вид живих організмів, що на сучасному етапі існування живого знаходиться на найвищому щаблі розвитку і зайняв його в результаті довгого і складного процесу історико-еволюційного прогресу (антропогенезу). У зоологічній системі вид людина розумна належить до підтипу хребетних, класу ссавців, ряду приматприматів, родини гомінід. Найближче споріднені з людиною (за даними порівняльної анатомії, фізіології, молекулярної біології, імуногенетики, патології і ін.)людиноподібні мавпи, особливо африканські шимпанзе і горила. З ними людину зближують такі анатомічні особливості, як відносно великий головний мозок, п'ятипала хапальна кисть з плоскими нігтями і великим пальцем, що протиставляється, і ін. Відмінності ж між людиною і рештою приматів стосуються переважно будови рухового апарату і розмірів, борознуватості кори та загального та розвитку головного мозку. Серед людиноподібних істот людина вирізняється найвищим ступенем розвитку психіки і влаштованістю суспільного життя; людина єдина володіє розвиненою культурою і здатна до її створення. Вирізняючою особливістю людини є свідомість, що сформувалася на основі суспільно-трудової діяльності.

Дуже високий ступінь гомології ДНК людини і шимпанзе — не менш 90 % схожих генів. Проте в морфологічному відношенні людина вельми відрізняється від людиноподібних мавп пропорціями кінцівок (подовження ніг порівняно з руками), S-подібною формою хребта з виразними вигинами в шийному й поперековому відділах, особливим розташуванням і розвитком деяких м'язів у зв'язку з прямоходінням, низькою розширеною формою тазу, сплощенням в передньозадньому напрямі грудної клітки, склепінчастою стопою з масивним і приведеним великим пальцем при деякій редукції решти пальців, наявністю повного зіставлення великого пальця кисті, сильним розвитком папілярних візерунків на пальцьових подушечках рук.

Для людини характерні:

• абсолютно і відносно дуже великий головний мозок (в середньому за масою він в 3-4 рази перевищує мозок шимпанзе і горил);
• прогресивна диференціація ділянок мозку, позв'язаних, наприклад, з розвитком членороздільної мови (лобова, нижньотім'яна, скронева долі);
• анатомічні особливості периферичного апарату голосотворення (наприклад, наявність особливого голосового м'яза гортані);
• відносне збільшення мозкового відділу черепа і ослаблення лицьового (у зв'язку з прогресивною редукцією щелепного апарату і жувальної мускулатури);
• редукція волосяного покриву і ін.

Лінія еволюції людини характеризувалася прямоходінням, поступовим вдосконаленням руки як органу праці, ускладненням будови мозку і прижиттєво виникаючих форм поведінки. При цьому морфологічна еволюція гомінідів мала нерівномірний, "мозаїчний" характер. Так, спочатку сформувався комплекс ознак, пов'язаних з прямоходінням (не пізніше 3 млн. р. т., а можливо, і значно раніше), тоді як об'єм мозку у цих найдавніших гомінід був порівняно невеликий (менше 800 см³), а рука ще багато в чому зберігала мавп'ячі риси. Ймовірно, не було повного паралелізму і в темпах морфологічної та біохімічної еволюції. Згідно з поширеною точкою зору, лінія людини відокремилася від загального з мавпами стовбура не раніше 10 і не пізніше 6 млн. років тому. Перші достовірні представники роду Homo з'явилися бл. 2 млн. років, а сучасна людина Н. sapiens — не пізніше 40 тис. років тому. Найдавніші сліди трудової діяльності датуються 2,5-2,8 млн. років (знаряддя з Ефіопії).

Всі сучасні люди належать до одного виду, в межах якого виділяється декілька основних рас. Специфікою індивідуального розвитку людини є подовження періоду дитинства з вираженим стрибком швидкості росту через статеве дозрівання. Співвідношення тривалості дитинства та загальної тривалості життя у людини становить 1:5 проти 1:6 — 1:13 в інших приматів. Статевий диморфізм людини виявляється в:

• загальних розмірах тіла;
• пропорціях (відносно велика ширина тазу у жінок, плечей — у чоловіків);
• розвитку головних компонентів тіла (кращий розвиток підшкірного жирового прошарку у жінок, мускулатури і скелета у чоловіків; відмінності в розмірах жирових клітин, діаметрі м'язових волокон).

Разом з цим спостерігаються відмінності в деяких фізіолого-біохімічних характеристиках (багато гормонів, гемоглобін, силові м'язові характеристики і ін.).

Н. sapiens — широко, хоча і нерівномірно розселений по Землі (панойкуменний) вид, що включає численні популяції, представники яких дають при змішуванні плодовите потомство і виявляють значну фенотипову мінливість, яка до певної міри пов'язана з морфофункціональною адаптацією (найвиразніші прояви останньої спостерігаються в районах з екстремальними умовами середовища — Арктика, екваторіальні райони, високогір'я і ін.). Біологічна адаптація людини специфічна, бо полягає в збереженні не тільки її біологічних, але і соціальних функцій, і здійснюється при значній (і далі зростаючій) ролі соціального чинника. Процес еволюції гомінідів супроводжувався поступовим звуженням дії природного відбору через виникнення і розвиток суспільств, законів і створення нового, "штучного" місця існування. В ході гомінізації відбувалося зменшення плодючості, подовження періоду дитинства, уповільнення статевого дозрівання, зростання тривалості життя одного покоління. Генотип людини забезпечує можливість сприйняття соціальної програми, а повна реалізація його біологічної організації можлива лише в умовах соціального середовища. Після появи людини сучасного типу природний відбір припинив свою видотворну функцію; суспільно-історичний розвиток вже не визначається змінами біологічних властивостей людини. Але стабілізація фізичного типу людина відносна: в межах видового, "сапієнтного" комплексу можливі різнонапрямкові зміни морфофункціональних характеристик, що нерідко приймають форму "епохальних зрушень". Починаючи з мезоліту, неодноразово відбувалися такі коливання в довжині тіла, масивності скелета, формі голови і ін. Вони можуть виражатися і в змінах темпів онтогенезу (акселерація). У сучасної людини вплив на ці процеси як біологічних, так і соціальних чинників в їх складній взаємодії безперечний. Питання про можливість направленої дії людини на свій генофонд вельми складне і не може вирішуватися однозначно, воно представляє не тільки науково-технічну, але і, в першу чергу, соціально-етичну проблему.

[ред.] Джерела

• Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М. С. Гиляров; Редкол.: А. А. Баев, Г. Г. Винберг, Г. А. Заварзин и др. — М.: Сов. энциклопедия, 1986.—831 с., ил., 29 л. ил.

Це незавершена стаття з біології. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.