Людовик XV

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Людовик XV Улюблений
Louis15-1.jpg
Король Франції
Правління 17151774
Попередник Людовик XIV
Наступник Людовик XVI (17741792)
Біографічні дані
Імена Louis XV de France
Дата народження 15 лютого 1710(1710-02-15)
Дата смерті 10 травня 1774(1774-05-10) (64 роки)
Дружина Марія Лещинська
Діти Людовик Фердинанд (дофін Франції),
6 дочок
Династія Бурбони
(фр. Bourbones)
Батько Людовик, герцог Бургундський
Мати Марія-Аделаїда Савойська

Людовик XV фр. Louis XV, офіційне прізвисько Улюблений (фр. Le Bien Aimé; 15 лютого 1710 — 10 травня 1774) — король Франції (17151774).

В історію він увійшов як король-бабій. Справжню «славу» Людовику XV принесла жінка на ім'я мадам де Помпадур. Віддаючи перевагу жінкам перед управлінням державою та військовою справою, він програв Семирічну війну (1756–1763), внаслідок чого Франція втратила низку колоній, зокрема Канаду й острови у Вест-Індії.

Регент Філіп Орлеанський

Після смерті прадіда, Людовика XIV, 1 вересня 1715, Людовик вступив на престол у віці 5 років під опікою регента Філіпа Орлеанського, племінника покійного короля. Зовнішня політика останнього представляла реакцію проти напрямку і політики Людовіка XIV: укладено був союз з Англією, почата війна з Іспанією. Внутрішнє управління ознаменувалося фінансовими негараздами і введенням системи Джона Ло, яка потягнула за собою сильну економічну кризу. Тим часом молодий король виховувався під керівництвом єпископа Флері, який піклувався лише про релігійний бік освіти підопічного, і маршала Вільруа, який намагався прив'язати до себе учня, потураючи всім його примхам. У 1723 році Людовик був оголошений повнолітнім, але влада продовжувала залишатися в руках Філіпа Орлеанського, а по смерті останнього перейшла до герцогу Бурбону. Зважаючи на слабке здоров'я Людовика і побоювання, щоб у разі бездітної його смерті, його дядько, іспанський король Філіп V не виявив претензії на французький престол, герцог Бурбон поспішив одружити короля на Марії Лещинській, доньці екс-короля Польщі Станіслава.

Уряд кардинала Флері[ред.ред. код]

Кардинал Флері

У 1726 році король оголосив, що він бере кермо влади в свої руки, але насправді влада перейшла до кардинала Флері, який керував країною до своєї смерті в 1743 році, намагаючись заглушити в Людовіку всяке бажання займатися політикою.

Правління Флері, який служив знаряддям в руках духовенства, можна охарактеризувати так: усередині країни — відсутність будь-яких нововведень і реформ, звільнення духовенства від сплати повинностей і податків, переслідування протестантів, спроби впорядкувати фінанси і внести велику економію у витратах і неможливість досягти цього зважаючи на повне невігластва міністра в економічних і фінансових питаннях; поза країною — ретельне усунення всього, що могло б повести до кривавих зіткнень, і, попри це, ведення двох руйнівних воєн, за польську спадщину та за австрійську. Перша приєднала до володінь Франції Лотарингію, на престол якої був зведений тесть короля Станіслав Лещинський. Друга, розпочавшись в 1741 у при сприятливих умовах, велася зі змінним успіхом до 1748 року і закінчилася Аахенським миром, за яким Франція змушена була поступитися супротивнику всі свої завоювання в Нідерландах, натомість поступилася Філіпу Іспанському Пармою та П'яченцами. У війні за австрійську спадщину Людовик брав участь певний час особисто, але в Меці небезпечно захворів. Франція, сильно стривожена його хворобою, радісно вітала його одужання і прозвала його Улюблений.

Самостійне правління. Спроба реформ[ред.ред. код]

Пані де Помпадур

Кардинал Флері помер на початку війни, і король, знову заявивши про свій намір самостійно керувати державою, нікого не призначив першим міністром. Зважаючи на нездатність Людовика займатися справами, це призвело до повної анархії: кожен з міністрів управляв своїм міністерством незалежно від товаришів і вселяв государю найбільш суперечливі рішення. Сам король вів життя деспота, спочатку підкоряючись різним коханкам, а з 1745 року потрапив цілком під вплив маркізи де Помпадур. Більшість паризького населення вороже ставилося до короля.

У 1757 році Дам'єн скоїв замах на життя Людовіка. Тяжкий стан країни навів генерального контролера Машо на думку про реформу у фінансовій системі: він запропонував ввести прибутковий податок (фр. vingtième)[1] на всі стани держави, у тому числі і на духовенство, і утруднити право духовенства купувати нерухоме майно з огляду на те, що володіння церкви звільнялися від сплати всякого роду повинностей. Духовенство повстало одностайно на захист своїх споконвічних прав і постаралося влаштувати диверсію — порушити фанатизм населення переслідуваннями протестантів. Зрештою, проект Машо залишився без виконання.

Семирічна війна. Політична і фінансова криза[ред.ред. код]

У 1756 році спалахнула Семирічна війна, в якій Людовік став на бік Австрії, традиційної супротивниці Франції, і, незважаючи на локальні перемоги маршала Рішельє, після цілого ряду поразок, змушений був укласти в 1763 році Паризький мир, що позбавив Францію багатьох її колоній (серед них — Індія та Канада) на користь Англії, яка зуміла скористатися невдачами своєї суперниці, щоб знищити її морське значення і зруйнувати її флот. Франція опустилася до рівня третьорядної держави.

Помпадур, що змінювала на свій розсуд полководців і міністрів, поставила на чолі управління герцога Шуазеля, який умів їй догоджати. Він влаштував сімейний договір між усіма государями Бурбонського дому і переконав короля видати указ про вигнання єзуїтів. Фінансове становище країни було жахливе, дефіцит величезний. Для його покриття були потрібні нові податки, але паризький парламент в 1763 році відмовився їх зареєструвати. Король примусив парламент до цього за допомогою lit de justice (верховенство королівського суду над будь-яким іншим — принцип, згідно з яким, якщо парламент приймає рішення іменем короля, то в присутності самого короля, парламент не має права що-небудь робити. Згідно з приказкою: «Коли король приходить, судді замовкають»). Провінційні парламенти пішли за прикладом паризького: Людовик влаштували другий lit de justice (1766) і оголосив парламенти простими судовими установами, які повинні вважати за честь коритися королю. Парламенти, проте, продовжували чинити опір.

Нова коханка короля, Дюбаррі, заступаючи на місце Помпадур після смерті останньої в 1764 році, провела на місце герцога Шуазеля, який захищав парламенти, д'Егільона, їх лютого супротивника.

У ніч з 19 на 20 січня 1771 року, до всіх членів парламенту були послані солдати з вимогою відповісти негайно (так чи ні) на питання: чи бажають вони коритися наказам короля. Більшість відповіло негативно, другого дня їм було оголошено, що король позбавляє їх посад і виганяє, попри те, що їхні посади були ними куплені, а самі вони вважалися незамінними. Замість парламентів були встановлені нові судові установи, але адвокати відмовилися захищати перед ними справи, а народ з глибоким обуренням поставився до насильницьких дій уряду.

Людовик не звертав уваги на народне невдоволення: ізолювавшись у своєму parc aux cerfs (Оленячому парку), він займався виключно своїми інтересами і полюванням, а коли йому вказували на небезпеку, що загрожувала престолу, і на лиха народу, він відповідав: «Монархія протримається ще, поки ми живі», «après nous le déluge» («після нас хоч потоп»). Король помер від віспи, заразившись нею від молодої дівчини, надісланої йому Дюбаррі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Що становив двадцяту частину.

Джерела[ред.ред. код]

Meuble héraldique Fleur de lys.svg Королі та імператори Франції 987—1870 Meuble héraldique Fleur de lys.svg
987 996 1031 1060 1108 1137 1180 1223 1226
   Гуго Капет Роберт II Генріх I Філіп I Людовик VI Людовик VII Філіп II Людовик VIII   
1226 1270 1285 1314 1316 1316 1322 1328 1350
   Людовик IX Філіп III Філіп IV Людовик X Іоанн I Філіп V Карл IV Філіп VI   
1350 1364 1380 1422 1461 1483 1498 1515 1547 1559
   Іоанн II Карл V Карл VI Карл VII Людовик XI Карл VIII Людовик XII Франциск І Генріх II   
1559 1560 1574 1589 1610 1643 1715 1774 1792
   Франциск ІІ Карл IX Генріх III Генріх IV Людовик XIII Людовик XIV Людовик XV Людовик XVI   
1792 1804 1814 1824 1830 1848 1852 1870
     -   Наполеон I Людовик XVIII Карл X Луї-Філіп I - Наполеон III   

Королі ФранціїФранціяКапетингиВалуаБурбониБонапарти


Корона принца крові Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.