Людовіко Сфорца

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Людовіко Сфорца

Людовіко Марія Сфорца (італ. Ludovico Maria Sforza detto il Moro), Людовіко Моро[1] (27.7.1452, Віджевано — 27.5.1508, Лош) — герцог Міланського герцогства з династії Сфорца, талановитий діяч епохи Відродження .

Біографія[ред.ред. код]

У період його правління (1480–1499) був завершений ряд культурних та мистецьких проектів, що підкреслило політичні та економічні успіхи Міланського герцогства. Домігшись, завдяки своїм дипломатичним зусиллям, політичної рівноваги з Флоренцією, Венецією та папським Римом, Людовіко став після смерті Лоренцо Прекрасного найвпливовішим державним діячем Італії. Наприкінці XV століття Мілан інвестував значні капітали в освоєння земель і будівництво каналів, а також виділив великі площі під вирощування шовковиці, льону і рису, які вивозили за кордон урівні зі зброєю, склом, тканинами і сільськогосподарськими продуктами. Крім того, Людовіко приділяв увагу і проблемам культури: запросив до свого двору таких просвітителів, як Лука Пачолі, Філельфо, Кальконділа і Фаціо, а також сприяв розвитку друку, надавши підтримку Памфіліо Кастальді з Фельтре і Антоніо Чароті з Парми. На відміну від Флоренції при дворі Сфорца великою повагою користувалися математичні і природничі науки, в цьому позначалася близькість Павійського і Болонського університетів.

У 1482 у герцог Людовіко запросив великого Леонардо да Вінчі на службу до Мілана в колегії герцогських інженерів перш за все як архітектора, гідротехніка, інженера цивільних споруд і конструктора військових машин. Леонардо запропонував правителю Мілана свої проекти «дуже легких і міцних мостів», «гармат, мортир і легкого озброєння нової зручної форми, що сильно відрізняється від усього відомого, озброєних возів, невразливих і неприступних».

У 1490 одружився на Беатріче д'Есте, герцогині де Барі (14751497), яка народила йому синів — Массіміліано Сфорца, герцога Мілана в 1512–1515 роках, і Франческо Сфорца, герцога Мілана в 1522–1535 роках. Брат Беатріче Альфонсо д'Есте в тому ж році одружився на внучці Франческо Сфорца Ганні Сфорца.

Коханкою Людовіко була Чечілія Галлерані, яка народила йому сина Чезаре. Її портрет («Пані з горностаєм») також був написаний Леонардо. Історики відзначають дуже близькі відносини, що зв'язували Леонардо і Чечілію.

Іншою фавориткою герцога і матір'ю його бастарда Джованні Паоло І Сфорца була Лукреція Крівеллі — можливо модель до портрету «Прекрасна Ферроньєра» пензля Леонардо да Вінчі.

Восени 1499 р. Мілан був захоплений військами французького короля Людовика XII. Людовіко Сфорца спробував відновити свою владу, спочатку зумів вибити французів з Мілана, але навесні 1500 р. був розбитий під Новарою&nbsp— швейцарські найманці в обмін на вільне повернення додому видали Людовіко французам. Полонений герцог був відвезений у Францію, де і помер в ув'язненні в замку Лош Похований поряд з предками в Чертоза.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Традиційно вважається, що своє прізвисько (італ. Il Moro — мавр) Людовіко отримав за темний колір обличчя. За іншою версією — це помилка, і «Моро» — його прізвисько, отримане від батька Франческо Сфорца І, походить від лат. Morus — «шовковиця, або тутове дерево», яке вважалося символом розсудливості й чесноти[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Моро — «мавр, смаглявий» або «шовковиця», прізвисько герцога
  2. етимологічний словник W. Schweickard, Deonomasticon Italicum, III, Mauritania

Інтернет-ресурси[ред.ред. код]


Корона принца крові Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.