Людський організм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ця стаття про людське тіло в цілому.

Зовнішня будова тіла людини.

Людське тіло — фізична структура людини, людський організм. Тіло людини утворено клітинами різних типів, характерним чином організується в тканини, які формують органи, заповнюють простір між ними або покривають зовні. Тіло дорослої людини утворюють близько тридцяти трильйонів клітин. Клітини оточені міжклітинною речовиною, що забезпечує їх механічну підтримку і здійснює транспорт хімічних речовин. Людський організм росте і розвивається протягом усього життя. Вікові зміни людського організму в постнатальному періоді у перший місяць після народження пов'язані з переходом організму дитини від паразитарного типу існування у материнській утробі до фізичного самостійного, але фізіологічно залежного від опіки з боку дорослих, насамперед матері, функціонування.[1] Своєї якісної своєрідності людське тіло набуває у віці до одного року, коли відбувається становлення власних органічних систем та перших тілесно поведінкових форм самостійності, поява зорового та слухового зосередження, комплексу пожвавлення, акту хапання, формування систем первинної адаптації до нового навколишнього світу.[2]

У тілі людини розрізняють голову, шию, тулуб, верхні та нижні кінцівки.

Анатомія, морфологія і ембріологія[ред.ред. код]

Докладніше: Анатомія людини

Нормальна анатомія людини[ред.ред. код]

Система органів людини — сукупність органів людини, об'єднаних просторово, що мають загальний план будови, спільне походження і виконують єдині функції.

В організмі людини виділяють кісткову, м'язову, нервову, серцево-судинну, дихальну, травну, видільну, репродуктивну, ендокринну, імунну і покривну системи.

Маса органів людини[ред.ред. код]

Наступні середні показники вказані для людини віком 20 — 30 років, з довжиною тіла 170 см, масою 70 кг і площею тіла 1,8 кв.м.

Статура[ред.ред. код]

Докладніше: Статура

Середня довжина тіла дорослого чоловіка (у розвинених країнах), становить близько 1,7-1,8 м (від 5 футів 7 дюймів до 5 футів 11 дюймів), довжина тіла дорослої жінки приблизно 1,6-1,7 м (від 5 футів 2 дюймів до 5 футів 8 дюймів). Ця величина визначається генетичною схильністю, характером харчування, фізичною активністю і факторами зовнішнього середовища. З моменту народження особливості харчування, фізична активність і інші фактори забезпечують певну корекцію фенотипу.

Тканини людського тіла[ред.ред. код]

Ембріологічно всі тканини людського тіла походять з трьох зародкових листків - ентодерми, мезодерми та ектодерми. В організмі людини, як і тварин, розрізняють чотири групи тканин - епітеліальну, сполучну, нервову та м'язову.

Епітеліальна тканина — шар клітин, що вистилає поверхню і порожнини тіла, формує більшість залоз організму, внутрішній шар шлунково-кишкового тракту, дихальної системи, сечостатевих шляхів, кровоносних судин тощо. Розрізняють одношаровий і багатошаровий епітелій (що мають кілька морфологічних типів), а також перехідний епітелій.

Сполучна тканина виконує опорну, захисну і трофічну функції. Складається з позаклітинного матриксу і клітин сполучної тканини. Розрізняють кісткову та хрящову ( гіалінову, еластичну та волокнисту) тканини, кров та лімфу, власне сполучну тканину (пухка волокниста, щільна волокниста, ретикулярна), жирову тканину.

Нервова тканинатканина ектодермального походження, являє собою систему спеціалізованих структур, що утворюють основу нервової системи і створюють умови для реалізації її функцій. Нервова тканина здійснює зв'язок організму з довкіллям, сприйняття і перетворення подразників в нервовий імпульс і передачу його до ефектора. Нервова тканина складається з нейронів, що виконують основну функцію, і нейроглії, що забезпечує специфічне мікрооточення для нейронів.

М'язова тканина — тканина, що володіє властивостями збудливості, провідності і скоротливості, сприяючи зміні положення в просторі частин тіла, а також форми та об'єму органів. Розрізняють скелетну, серцеву (поперечно-смугасту) та гладку м'язову тканину.

Біологічно значущі елементи[ред.ред. код]

Тіло людини складається на 60% з води, на 34% з органічних речовин, на 6% — з неорганічних. Основними хімічними елементами, що формують органічні речовини, є вуглець, водень та кисень, крім цього, до складу органічних речовин входять азот, фосфор та сірка. До складу неорганічних речовин тіла людини входять 22 обов'язкових хімічних елементів — кальцій, фосфор, кисень, натрій, магній, сірка, бор, хлор, калій, ванадій, марганець, залізо, кобальт, нікель , мідь, цинк, молібден, хром, кремній, йод, фтор, селен.

Дані хімічні елементи поділяють на макроелементи (масова частка елементу в організмі перевищує 10-2%), мікроелементи (10-3—10-5% ) та ультрамікроелементи (нижче 10-5%).[3]

Фізіологія[ред.ред. код]

Докладніше: Фізіологія людини

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Харрисон Дж., Уайнер Дж., Таннер Дж., Барникот Н. Биология человека.- М.: Мир, 1968.
  2. Чепа М.-Л.А. Шлях від народження до смерті: осмислення сутнісних рівнів людського розвитку / Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології їмені Г.С. Костюка АПН України.- К., 2001, Т.ІІІ, Ч.2.- С.31-40.
  3. Кукушкін Ю.М. — Хімічні елементи в організмі людини (рос.)