Люльєв Лев Веніамінович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Люльєв Лев Веніамінович
Люльєв Лев Веніамінович.jpg
Народився 17 березня 1908(1908-03-17)
Київ
Помер 1 листопада 1985(1985-11-01) (77 років)
Москва
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Галузь наукових інтересів конструювання зенітної артилерії і зенітних керованих ракет
Нагороди Герой Соціалістичної Праці Герой Соціалістичної Праці Сталінська премія — 1948 Ленінська премія — 1967 Державна премія СРСР — 1977 Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Червоної Зірки
Орден «Знак Пошани»

Люльєв Лев Веніамінович (* 17 березня 1908, Київ − † 1 листопада 1985, Москва) − конструктор зенітної артилерії і зенітних керованих ракет. Лауреат Сталінської премії першого ступеня — 1948, Ленінської — 1967, Державної — 1977, доктор технічних наук — 1966; двічі Герой Соціалістичної Праці −1966, 1985. Нагороджений трьома орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки, орденом «Знак Пошани», медалями.

Батько його був дрібним ремісником — чоботар, працював на Подолі; брав участь в революційному русі, через що був ув'язнений в Лук'янівці; мати — повитуха, надавала медичну допомогу незаможним.

1923 року закінчив київську семирічну школу, працював у велосипедних майстернях по слюсарній справі. 1925 влаштувався на Київський механічний завод. Склав екстерном іспити в робітфаку, 1927 вступив на механічний факультет Київського політехнічного інституту. Слухав лекції — з математики в академіка Михайла Кравчука, з теоретичної та будівельної механіки — у академіків Костянтина Симінського, Миколи Кільчевського, професорів Тетяни Путяти, Петра Рабцевича, з гідравліки — у професора Єфрема Хаймовича.

1931 закінчив навчання та був направлений в Український НДІ сільськогосподарського машинобудування конструктором. 1933 переведений до Молотова на артилерійський завод «Мотовилиха» — інженер, начальник бюро раціоналізації, інженер-конструктор.

З 1934 − співробітник ДКБ-8 заводу у місті Підлипки Московської області. В цьому часі створив приціл прямої наводки безпосередньо на ціль — для автоматичних зенітних гармат. Стає одним із ведучих асистентів Михайла Логінова — разом з Левом Локтєвим та Григорієм Дорохіним. Працював в творчому колективі під проводом Лева Курчевського над створенням динамореактивної гармати (ДРП), при випробуваннях гармата виявилася з вадами, «ворога народу» Курчевського розстріляли.

Розробив разом з Йосипом Радзиловичем автоматичну зенітну гармату калібру 25 мм ЗІК-25 — зіграла значну роль на початку німецько-радянської війни.

В жовтні 1941 разом із заводом евакуюється до Свердловськ, призначений заступником головного конструктора підприємства. За його безпосередньої участі восени 1941 розроблено та вдосконалено 45- та 85-міліметрові зенітні гармати.

Після Другої світової війни залишився із заводом в Свердловську та очолив його. Створив 130-міліметрові стратосферні гармати КС-30, 1948, снаряд вагою 33 кг досягав висоти понад 20 км, згодом — 152-міліметрову − найпотужнішу на той час зенітну гармату КМ-52.

В часі гонінь на «безродних космополітів» був в списках «ворогів народу», від вірної смерті врятувала смерть Сталіна.

Початком 1960-х створює зенітну ракету 3 М8 — з самохідною пусковою установкою для зенітно-ракетного комплексу «Коло» — з 1964 протягом двох десятиліть був базовим для ППО сухопутних військ СРСР. КБ Люльєва розробило ракети для морських комплексів — РПК-2 «Завірюха», прийнята на озброєння 1969, РПК-6 «Водоспад» — 1981, РПК-7 «Вітер» — 1984.

Також приймав участь у створенні ракет 3М51 «Альфа», 3М54 «Бірюза», 3 М14 «Калібр», «Гранат», 9М38 — для ЗРК «Бук» та М-22 «Ураган».

У середині 1980-х років доклався до розробки систем С-200 і С-300, остання використовується і в ХХІ столітті.

Вийшло друком понд 300 його праць.

Цінував театральне мистецтво, не проминав можливості ходити на прем'єри.

Помер від обширного третього інфаркту — два попередніх «переходив» на роботі.

Похований на Широкореченському цвинтарі в Єкатеринбурзі.

В Єкатеринбурзі його іменем названо сквер. На алеї Київської політехніки — проспект Перемоги, 37, встановлено йому пам'ятник.

Джерела[ред.ред. код]