Лютневий заколот у Чехословаччині

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Історія Чехії
Coat of arms of the Czech Republic.svg
Стародавня Чехія
Унетицька культура
Бойї
Маркомани
Середні Віки
Держава Само
Велика Моравія
Пржемисловичі
Князівство Чехія
Гуситські війни
Ягеллони
Династія Габсбургів
Ера Габсбургів
Габсбурзька монархія
Тридцятирічна війна
Австрійська імперія
Австро-Угорщина
Перша світова війна
Чехословаччина
Перша Чехословацька Республіка
Німецька окупація
Лютневий заколот
Чехословацька Соціалістична Республіка
Празька весна
Операція «Дунай»
Оксамитова революція
Чеська і Словацька Федеративна Республіка
Сучасність
Чеська Республіка

Портал «Чехія»

Лютневий заколот у Чехословаччині або Лютий 1948 (чеськ. Únor 1948, словац. Február 1948); у прокомуністичній історіографії — Звитяжний лютий (чеськ. Vítězný únor, словац. Víťazný február) — державний заколот у Чехословаччині, в результаті якого до влади прийшла Комуністична партія Чехословаччини.

До цього країна лишалась останньою зі східноєвропейських держав, що по Другій Світовій війні були зайняті радянськими військами і де досі при владі не перебував комуністичний уряд. Лютневий заколот 1948 року став важливою подією чесько-словацької та європейської історії XX століття, що серйозно вплинув на розстановку сил у повоєнній Європі, визначив устрій та розподіл континенту на блоки капіталістичних і соціалістичних держав.

Урядова криза[ред.ред. код]

У лютому 1948 року коаліційний кабінет, до складу якого входили члени усіх великих партій Чехословаччини, зазнав гострої політичної кризи. Спричинила її вимога представників Націонал-соціалістичної партії надати звіт про дії МВС, очолюваного членом Комуністичної партії, оскільки його дії були сприйняті як намагання здійснити політично вмотивовану чистку особового складу[1]. Коли МВС відмовилось виконати вказівку уряду, міністри від Націонал-соціалістичної, Народної та Демократичної партії подали у відставку, маючи на меті тим самим спричинити розпуск кабінету та ініціювати нові вибори. Однак Соціал-демократична партія це рішення не підтримала, і два безпартійних міністри теж, і, таким чином, оскільки залишили свої посади лише 12 із 26 членів кабінету, уряд на чолі з комуністом Клементом Готвальдом зберіг свої повноваження, і прем'єр-міністр висунув вимогу до президента Едварда Бенеша на отримання мандату для заміщення міністрів, що вибули, новими[2].

Політична криза[ред.ред. код]

Використавши момент, компартія перейшла у наступ, організувавши по всій країні масові мітинги і страйки на підтримку своєї точки зору. Найбільшим заходом став мітинг на Старомєстській площі в Празі 21 лютого, коли, попри аномально холодну для регіону погоду (-25 °C), на майдані зібралось понад 100 тисяч осіб[3]. 24 лютого почався одногодинний страйк на підтримку комуністів, у якому взяли участь понад 2,5 мільйонів осіб[4]. Після запеклих дискусій Соціал-демократична партія перейшла на бік комуністів, а тим часом змінилось партійне керівництво і в Націонал-соціалістичній і Народній партіях, де гору взяли прихильники спілки з Компартією[5].

Наслідки[ред.ред. код]

Під загальним тиском і загрозою нового загального страйку Бенеш вимушений був прийняти відставку кабінету й затвердити новий склад уряду, в якому вже 11 посад посіли комуністи[6]. 27 лютого новий уряд було приведено до присяги.

Відразу потому розпочалися гоніння опозиціонерів, і близько 250 тисяч членів опозиційних партій були позбавлені роботи, 3 тисячі осіб змушені були емігрувати[7]

Реакція міжнародного співтовариства[ред.ред. код]

Попри поширену думку про причетність Радянської армії до подій т.зв. «Звитяжного лютого», на території Чехословаччини в цей час підрозділи радянських військ були відсутні[8] (хоча це не стосується радянських радників та інших військових фахівців), і, не зважаючи на прохання Готвальда, СРСР відмовився навіть провести маневри у прикордонній зоні[9]. США, Франція та Великобританія обмежились моральним засудженням дій компартії[10].

Оцінки в історіографії[ред.ред. код]

За аналогією з Жовтневим заколотом 1917 року в Росії існує широкий спектр оцінок подій «Лютого 1948 року» в Чехословаччині. Для прикладу можна навести дві наступні абсолютно протилежні точки зору (перша є застарілою й характерною для радянської та ЧССРівської історіографії, друга — є сучасною, як в національних, чеській та словацькій, так і європейській історіографії):

  • Лютнева революція була соціалістичною революцією, в результаті якої чехословацький робочий клас на чолі з Компартією здійнив повалення буржуазної республіки й встановив диктатуру пролетаріату.
  • Лютень 1948 року являв собою комуністичний заколот у Чехословаччині, здійснений Комуністичною партією Чехословаччини, що на двадцять років обмежила демократичні права і свободи в країні до короткочасової спроби оновити політичне життя (так звана «Празька весна»), яка знов-таки була придушена, на цей раз зусиллями СРСР та інших країн ОВД.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Краткая история Чехословакии., стор. 420 (рос.)
  2. Снитил З., Цезар Я. Чехословацкая революция 1944-1948 гг., стор 259 (рос.)
  3. Краткая история Чехословакии., стор 421 (рос.)
  4. Encyklopédia Slovenska. Zv. 2., стор 71 (словац.)
  5. Снитил З., Цезар Я. Чехословацкая революция 1944-1948 гг., стор. 270 (рос.)
  6. Чехия и Словакия в XX веке. Кн. 2., стор. 76.
  7. Kaplan K. Československo v letech 1943-1953. стор. 11 (чес.)
  8. Steininger R. Austria, Germany, and the Cold War: From the Anschluss to the State Treaty 1938-1955., стор. 82 (англ.)
  9. Чехия и Словакия в XX веке. Кн. 2., стор. 74 (рос.)
  10. див. детальніше Центрально-Восточная Европа во второй половине XX века. Т. 1. стор. 226-230 (рос.)