Люцерна посівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Люцерна посівна
Medicago sativa
Medicago sativa
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Рослини (Plantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Magnoliophyta
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Бобовоцвіті (Fabales)
Родина: Бобові (Fabaceae)
Підродина: Метеликові (Faboideae)
Триба: Trifolieae
Рід: Medicago
Вид: M. sativa
Біноміальна назва
Medicago sativa
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Medicago sativa
IPNI: 30234961-2
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 3879
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Medicago sativa

Люцерна посівна (Medicago sativa) — квітуча багаторічна рослина з родини бобових (Fabaceae). Культивується як кормові культури. У Великобританії, Австралії та Новій Зеландії, вона відома як англ. lucerne або англ. alfalfa. Одна з найцінніших рослин для польового травосіяння.

Люцерна посівна (або часом називається синя люцерна) та її природні гібриди з жовтою у Європі з'явилися давно: спершу в стародавній Греції, куди вона була завезена з Мідії (Іран) персами під час воєн, які вони вели проти Греції (середина першого тисячоліття до н. е.). Тому у Греції її нази­вали «медікай» — мідійська трава, а в стародавньому Римі, куди вона потрапила з Греції, — герба медіка.[1]

Опис[ред.ред. код]

На вигляд, люцерна посівна нагадує конюшини — квітки темно- і світло-синього кольору, біб округлий, з 1–3 обертами спіралі, кущ — прямостоячий (висота стебла 80–150 см), злегка розлогий під кінець вегетації, насінина палево-жовта.[1]

Розрізняють укісний, пасовищно-укісний і пасовищний екотипи. Укісний екотип має напіврозлогу розетку вес­няного відростання і прямостоячий кущ; пасовищно-укісний — роз­логу розетку весняного відростання і напіврозлогий кущ; пасовищний екотип — сланку розетку і напівсланку форму куща.[1]

Використання[ред.ред. код]

Поле люцерни посівної

Одна з найцінніших рослин для польового травосіяння. У сіні люцерни, зібраному у фазі бутонізації міститься до 10 % білка, а у висушеному листі — до 20 % білка, який за якостями не поступається білку курячих яєць. У люцерні є багато вітамінів, фосфору і кальцію 100 кг люцернового сіна містить 52 к.о., у 100 кг зеленої маси — до 20 к.о.[2]

Висока кормова цінність люцерни поєднується з її високою продуктивністю. Вона швидко відростає (3-4 рази протягом вегетаційного періоду) і може давати впродовж літа ніжний поживний корм. Урожайність зеленої маси може становити 400—600 ц/га, сіна 50-120 ц/га і більше.[2]

Шкідники[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Рослинництво: Підручник, О. І. Зінченко, В. Н. Салатенко, М. А. Білоножко — К.: Аграрна освіта, 2001. — 591 с.
  2. а б Люцерна: Технологія вирощування люцерни, Портал «Аграрний сектор України»