Лівонський орден

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Історія Латвії
Coat of arms of Latvia.svg

Лівонський орден (лат. Fratres miliciae Christi de Livonia, нім. Brüder der Ritterschaft Christi von Livland) — католицьке військово-державне об'єднання німецьких лицарів на території Лівонії, яке існувало напевно з 1237 по 1561 рік, після поразки від Івана Грозного саморозпустився.

Лівонське ландмейстерство Тевтонського ордену — військово-політична католицька організація рицарів — учасників хрестових походів (див. також Католицькі чернечі ордени). Заснована 1202 як Орден мечоносців на землях Лівонії (до 1561 назва земель нинішніх Латвії та Естонії). Після тяжкої поразки від литовців під м. Шяуляй (Литва; 1236) орден змушений був увійти до складу Тевтонського ордену (Пруссія) як його філія й дістав нову назву — Л.о. (за назвою лівонських володінь). Метою своєї діяльності проголосив окатоличення язичників (див. Язичництво) у Прибалтиці, але, по суті, здійснював територіальну експансію — насамперед за рахунок земель тодішніх язичників (пруссів, лівів, естонців, латишів, литовців).

Також - умовна назва, що вживається істориками для означення держави, створеної рицарями Л.о. Існувала 1237—1561 у пд.-сх. Прибалтиці на території сучасних Латвії та Естонії. Столицею в різні роки були міста Рига (нині столиця Латвії) або Венден (нині м. Цесіс, Латвія). Капітула Тевтонського ордену, підрозділом якого з 1237 був Л.о., обирала великого магістра (гросмейстера) свого ордену, котрий призначав ландмейстера (гермейстера) Л.о. (свого заст. в Лівонії), а той, у свою чергу, призначав управителів (комтурів, фогтів) у різні провінції та замки, належні Л.о. Рицарство, переважно німецьке, створило панівну верству у володіннях д-ви. Місцеве ж корінне населення опинилося внизу соціальної піраміди (залежні селяни, міщанські низи).

Після поразки в Грюнвальдській битві 1410 Тевтонський орден і Л.о. почали занепадати. Л.о. як д-ва став членом конфедерації 5-ти «духовних князівств» (до її складу, окрім нього, входили Ризьке архієпископство, Дерптське, Езель-Вікське та Курляндське єпископства). Водночас Л.о. прагнув встановити свою гегемонію в регіоні. Це призводило до конфліктів з Польсько-Литов. д-вою, а часом — навіть з Тевтонським орденом. Реформація, яку сприйняла панівна верства конфедерації князівств, привела до поглиблення внутр. кризи ордену. 1520 року Л.о. став незалежним від гросмейстера Тевтонського ордену.

Унаслідок агресивної політики Московії почалася Лівонська війна 1558—1583, невдовзі конфедерація князівств зазнала нищівної поразки в битві при Лугажі (Ергемська битва 2 серпня 1560; нині територія Литви), її землі були спустошені й окуповані військами царя Івана IV. Після цього останній магістр Лівонського ордену Готард Кеттлер визнав себе васалом короля польського і великого князя литовського Сигізмунда II Августа й став першим герцогом реорганізованої — уже світської — держави — герцогства Курляндії і Земгалії (захід та південь сучасної Латвії). Унаслідок поразки у війні московські війська покинули Лівонію, але частина її земель потрапила під владу Данії і Швеції. Наступна боротьба за цю частину Прибалтики спричинила війни між Річчю Посполитою та Швецією в 1-й половині 17 ст., до участі в них з польського боку було залучено українське козацтво.

Джерела[ред.ред. код]

  • БСЭ — Ливонский орден. (рос.)
  • Ливонский орден / Цамерян И. П. (глав. редактор). Краткий научно-атеистический словарь.— Москва: Наука, 1964.— 644 с.— С. 325. (рос.)