Ліга арабських держав

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ліга арабських держав
جامعة الدول العربية
Jāmiʻat ad-Duwal al-ʻArabiyya

Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування
Столиця Каїр
Офіційні мови Арабська
Державний устрій
 - Голова Амур Муса
 - Спікер Набін Беррі
Площа
 - Загалом 13 953 041 км²
 - Води (%) незначний
Населення
 - перепис  р. 339,510,535
 - Густота 24,33/км²
ВВП (ПКС) 2007 р., оцінка
 - Повний $2,364,871 млрд (Список країн за ВВП)
 - На душу населення 11,013 (Список країн за ВВП на душу населення)
Валюта Валюта країн учасниць (ISO 4217)
Часовий пояс EET (UTC+0 до +4)
Домен інтернету

Ара́бська лі́га (араб. الجامعة العربيةJāmiʻa al-ʻArabiyya), офіційна назва Ліга арабських держав (араб. جامعة الدول العربيةJāmiʻat ad-Duwal al-ʻArabiyya) одна з регіональних організацій арабських держав Південно-Західної Азії, Північної і Північно-Східної Африки. Створена в Каїрі 22 березня 1945 Єгипетом, Сирією, Іраком, Ліваном, Трансіорданією, Саудівською Аравією. Ємен приєднався 5 травня 1945. Наразі нараховує 22 члени.

Провідна мета Ліги наступна[1]:

« залучення тісніших відносин між державами-членами і координація взаємодії між ними, задля захисту своєї незалежності і суверенітету, і вирішення загальних питань й інтересів арабських країн.  »

Ліга арабських держав бере участь в політичних, економічних, культурних і соціальних програмах, направлених на сприяння реалізації інтересів своїх держав-членів. Вона виступає як форум для держав-членів в цілях координації їх політичних позицій, за для обговорення питань, що мають загальний інтерес, за для врегулювання суперечок, і вирішення проблем на кшталт Ліванської кризи у 1958. Ліга виступає як платформа для розробки і висунення багатьох епохальних документів сприяння економічній інтеграції. Одним з прикладів є Об'єднана Арабська хартія економічної діяльності, яка визначає принципи економічної діяльності в регіоні.

Кожна держава-член має один голос при голосуванні в Раді Ліги, а рішення мають обов'язкову силу лише для тих держав, які проголосували за них. Мета ліги в 1945 році, була укріпити і координувати політичні, культурні, економічні і соціальні програми, її учасників, а також посередництво суперечок між ними або між ними і третіми сторонами.

Ліга арабських держав зіграла важливу роль у формуванні шкільної програми; підвищення ролі жінок в арабському суспільстві, сприянню соціального захисту дітей; заохочення молодіжних і спортивних програм, збереження арабської культурної спадщини і розвиток культурного обміну між державами-членами. Заохочування літературної й інтелектуальної творчості, сучасний переклад технічних термінів для використання в державах-членах. Ліга пропонує заходи по боротьбі із злочинністю і наркоманією, а також займається питаннями праці, особливо серед арабських заробітчан-емігрантів.

Члени і дати вступу[ред.ред. код]

Ліга арабських держав була створена в Каїрі в 1945 році Єгиптом, Іраком, Ліваном, Саудівською Аравією, Сирією, Трансіорданією (Йорданія з 1946 року) і Єменом. Протягом другої половини 20-го століття число членів постійно збільшувалось, додалось 15 арабських держав і 3 держави-спостерігачі. Членство Єгипту було припинене в 1979 році після підписання єгипетсько-ізраїльського мирного договору, і штаб-квартира Ліги була перенесена з Каїра до Тунісу. У 1987 році арабські країни відновили дипломатичні стосунки з Єгиптом, і країна знов увійшла до Ліги в 1989 році, штаб-квартирі Ліги повернулась назад в Каїр. У вересні 2006 року, Венесуела була прийнята спостерігачем, а Індія в 2007 році. Ізраїль не є членом, не зважаючи на те, що 20% його населення арабського походження і арабська мова є офіційною мовою. Також Чад не є членом, хоча і арабська мова використовується в офіційних і місцевих органах влади. В наш час[Коли?] членами і спостерігачами Ліги арабських держав, є держави перелічені нижче, разом з їх датами прийому.

Зазначенні дати вступу країн-членів; Комори вступили в 1993 р.
   40-ві    50-ті    60-ті    70-ті
Єгипет Єгипет[2]

Ірак Ірак[2]
Йорданія Йорданія[2]
Ліван Ліван[2]
Саудівська Аравія Саудівська Аравія[2]  
Сирія Сирія[2][3]

22 березня 1945
Ємен Ємен 5 травня 1945
Лівія Лівія 28 березня 1953
Судан Судан 19 січня 1956
Марокко Марокко
Туніс Туніс
1 жовтня, 1958
Кувейт Кувейт 20 липня 1961
Алжир Алжир 16 серпня 1962
ОАЕ ОАЕ 12 червня 1972
Бахрейн Бахрейн
Катар Катар
11 вересня 1971
Оман Оман 29 вересня 1971
Мавританія Мавританія 26 листопаду 1973
Сомалі Сомалі 14 лютого 1974
Палестина Палестинська автономія[2] 9 вересня 1976
Джибуті Джибуті 9 квітня 1977
Коморські Острови Коморські Острови 20 листопада 1993
Еритрея Еритрея спостерігач з 2003[4]
Венесуела Венесуела спостерігач з 2006[5][6]
Індія Індія спостерігач з 2007[7]

22 лютого 2011, після початку громадянської війни у Лівії і застосування військової сили проти цивільного населення, Генеральний секретар Ліги арабських держав Амр Муса заявив, що членство Лівії в Лізі арабських держав припинено: «організація прийняла рішення призупинити участь лівійської делегації в усіх сесіях Ліга арабських держав».[8] Лівія стала, таким чином другою країною в історії Ліги, які призупинено членство. Лівійський лідер Муаммар Каддафі заявив, що ліга була незаконною, кажучи: «Ліга арабських держав закінчилася. Не існує така річ, як Ліга арабських держав».[9][10] 25 серпня 2011 року, Генеральний секретар Набіль Аль-Арабі оголосив, що «настав час» відновити повний статус Лівії.[11]

Географія[ред.ред. код]

Площа країн-членів Ліги арабських держав становить близько 14 млн км² і охоплює два континенти: Захід Азії, а також Північ та Північний схід Африки. Територія Ліги охоплює пустелю Сахару і деякі родючі території (долина Нілу), верхів'я Атласних гір та Родючий Півмісяць, що тягнеться з Іраку через Сирію і Ліван до Палестини.

Регіон був свідком виникнення і занепаду багатьох древніх цивілізацій: Давнього Єгипту, Риму, древнього Ізраїлю, Ассирії, Вавилону, Фінікії, Карфагену, Кушу і Набатейського царства.

Керування[ред.ред. код]

Економіка[ред.ред. код]

Ліга арабських держав багата величезними ресурсами нафти і природний газ, але і має велику площу родючих земель на півдні Судану, який зазвичай іменується як «житниця» Арабського світу. Нестабільність регіону не позначається на її туристичній галузі, яка є провідною і має динамічний розвиток в Єгипті, ОАЕ, Лівані, Тунісі і Йорданії. Ще одна галузь, яка є провідна в Лізі арабських держав є телекомунікації. Менш ніж за десятиліття, місцеві компанії, такі як ORASCOM і Etisalat змогли конкурувати на міжнародному рівні.

Економічні успіхи ініційовані Лігою між державами-членами менш вражаючі, ніж ті, що досягнуті іншими невеликими арабськими організаціями, такими, як Рада співпраці країн Затоки (РСЗ). Проте, низка перспективних великих економічних проектів, буде завершена найближчим часом.[12] Серед них Арабський газопровід, який планується побудувати до 2010 року. Ним мають транспортувати єгипетський природний газ до Йорданії, Сирії, Лівану і Туреччину. Велика Арабська зона вільної торгівлі (ВАЗВТ), яка має набрати чинності 1 січня 2008 року, яка міститиме 95% від всієї арабської продукції, вільної від мита.

Економічний розвиток країн-членів Ліги вельми різноманітний. Значні відмінності в рівні багатства і економічному розвитку є між багатими нафтою державами ОАЕ, Катар, Кувейт і Бахрейн і бідними країнами на кшталт Коморські острови , Мавританія, Джібуті. Арабська економічна допомога знаходиться у стадії розробки . Ліга арабських держав вирішила надати допомогу суданському району Дарфур у розмірі $500 млн, крім цього Єгипет і Лівія планують побудувати декілька свердловин в цьому посушливому районі.

Демографія[ред.ред. код]

Станом на 1 січня 2007 року в країнах Ліги арабських держав проживає близько 340 мільйонів людей. Населення регіону зростає швидше, ніж у більшості інших регіонів світу. Найбільш густонаселеною державою-членом є Єгипет, з населенням близько 81 мільйонів осіб,[13] найменш населеною — Коморські Острови з населенням понад 0,6 мільйона жителів.

Ліга арабських держав є асоціацією культурно і етнічно різноманітних 22 держав-членів, хоч переважна більшість населення Ліги ідентифікує себе як арабів (на культурній основі або на етно-расової основі).

Офіційною мовою Ліги арабських держав є арабська мова, але, у повсякденному житті, частина громадян часто використовує й інші мови. Широко використовуються три основні мови (відмінні від арабської): курдська у Північному Іраку і частині Сирії, берберські мови в Північній Африці і сомалійська мова в районі Африканського Рогу.

Крім цього є кілька мов національних меншин, наприклад, Афар, вірменська, іврит, нубійська, перська, арамейська, сирійська і туркменська мова. Арабська не є рідною мовою для 20% населення Ліги арабських держав.

Переважна більшість громадян Ліги арабських є мусульманами, другою за величиною релігією з великим відставанням є християнство. Понад 20 мільйонів християн живуть в Єгипті, Іраку, Йорданії, Лівані, Палестинській автономії, Судані та Сирії.

Релігії
Іслам
  
90%
Християнство
  
6%
Інші
  
4%
Рейтинг Країна Населення Густота (/км²) Примітки
1 Єгипет Єгипет 81,650,212 93.1 [14]
2 Алжир Алжир 37,100,000 15.6 [15]
3 Марокко Марокко 36,064,173 76.4 [16]
4 Судан Судан 30,894,000 16.4 [17]
5 Ірак Ірак 30,747,000 70.1 [15]
6 Саудівська Аравія Саудівська Аравія 28,146,658 12 [15]
7 Ємен Ємен 23,580,000 44.7 [15]
8 Сирія Сирія 21,906,000 118.3 [15]
9 Туніс Туніс 10,673,800 65.2 [18]
10 Сомалі Сомалі 9,133,000 14.3 [15]
11 ОАЕ ОАЕ 8,264,070 98.9 [19]
12 Лівія Лівія 6,420,000 3.6 [15]
13 Йорданія Йорданія 6,316,000 70.7 [15]
14 Ліван Ліван 4,224,000 404.1 [15]
15 Палестина Палестинська автономія 4,136,540 687.1 [20]
16 Кувейт Кувейт 3,566,437 200.2 [15]
17 Мавританія Мавританія 3,291,000 3.2 [15]
18 Оман Оман 2,845,000 9.2 [15]
19 Катар Катар 1,699,435 154.5 [15]
20 Бахрейн Бахрейн 1,234,596 1646.1 [21]
21 Джибуті Джибуті 864,000 37.2 [15]
22 Коморські Острови Коморські Острови 691,000 309.2 [15]
Разом Flag of the Arab League.svg Арабська Ліга 349,870,608 26.6

Письменність[ред.ред. код]

Збираючи дані про грамотність багато країн оцінюють кількість грамотних людей на основі власних методів та даних. Деякі країни використовують для наближення дані про освітні досягнення, але міри відвідуваності шкіл або завершення курсів можуть бути різними. Оскільки визначення та методи збору даних в різних країнах різняться, оцінки грамотності слід використовувати з обережністю. За даними Доповіді про розвиток людства 2010 року Програми розвитку ООН рівень грамотності в країнах-членах Ліги становив:

Rank Country Literacy rate
1 Ліван Ліван 98.6[22]
2 Ірак Ірак 94.5[23]
3 Палестина Палестинська автономія 94.1[22]
4 Катар Катар 93.1[24]
5 Йорданія Йорданія 92.2[23]
6 Бахрейн Бахрейн 90.8[24]
7 ОАЕ ОАЕ 90.0[24]
8 Лівія Лівія 88.4[23]
9 Оман Оман 86.7[22]
10 Саудівська Аравія Саудівська Аравія 85.5[23]
11 Сирія Сирія 83.6[25]
12 Туніс Туніс 78[23]
13 Кувейт Кувейт 77.6[22]
14 Коморські Острови Коморські Острови 73.6[25]
15 Алжир Алжир 72.6[23]
16 Марокко Марокко 70[25]
17 Судан Судан 69.3[22]
18 Джибуті Джибуті 67.9[26]
19 Єгипет Єгипет 66.4[25]
20 Ємен Ємен 60.9[25]
21 Мавританія Мавританія 56.8[25]

Порівняння з іншими організаціями[ред.ред. код]

Ліга арабських держав нагадує Організацію американських держав, Раду Європи і Африканський Союз, в тому, що вона в першу чергу переслідує політичні цілі. Проте, членство в Лізі базується на культурі, а не на географічному розташуванні. У зв'язку з цим Ліга арабських держав нагадує організації, на кшталт Латинський союз або Карибську співдружність.

Ліга арабських держав відрізняється особливо від Європейського союзу, в тому, що вона не досягла значного рівня регіональної інтеграції і сама організація не має прямих зв'язків з громадянами держав-членів. Ліга арабських держав базується на принципах, підтримки і розвитку єдиного арабського націоналізму і загальної позиції серед арабських держав по різних питаннях.

Всі члени Ліги арабських держав також є членами Організації Ісламська конференція. А також держави — члени утворюють в рамках Ліги менші об'єднання на кшталт РСЗ і Союз арабського Магрибу.

Саміти[ред.ред. код]

  1. Єгипет Каїр: 13–17 січня 1964.
  2. Єгипет Александрія: 5–11 вересня 1964.
  3. Марокко Касабланка: 13–17 вересня 1965.
  4. Судан Хартум: 29 серпня 1967.
  5. Марокко Рабат: 21–23 грудня 1969.
  6. Єгипет Каїр (1-ий надзвичайний саміт): 21–27 вересня 1970
  7. Алжир Алжир: 26–28 листопада 1973.
  8. Марокко Рабат: 29 жовтня 1974.
  9. Саудівська Аравія Ер-Ріяд (2-ий надзвичайний саміт): 17–28 жовтня 1976.
  10. Єгипет Каїр: 25–26 жовтня 1976.
  11. Ірак Багдад: 2–5 листопада 1978.
  12. Туніс Туніс (місто): 20–22 листопада 1979.
  13. Йорданія Амман: 21–22 листопада 1980.
  14. Марокко Фес: 6–9 вересня 1982.
  15. Марокко Касабланка (3-ій надзвичайний саміт): 7–9 вересня 1985
  16. Йорданія Амман (4-ий надзвичайний саміт): 8–12 листопада 1987.
  17. Алжир Алжир (місто) (5-ий надзвичайний саміт): 7–9 червня 1988.
  18. Марокко Касабланка (6-ий надзвичайний саміт): 23–26 червня 1989.
  19. Ірак Багдад (7-ий надзвичайний саміт): 28–30 березня 1990.
  20. Єгипет Каїр (8-ий надзвичайний саміт): 9–10 August 1990
  21. Єгипет Каїр (9-ий надзвичайний саміт): 22–23 червня 1996.
  22. Єгипет Каїр (10-ий надзвичайний саміт): 21–22 жовтня 2000.
  23. Йорданія Амман: 27–28 березня 2001.
  24. Ліван Бейрут: 27–28 березня 2002.
  25. Єгипет Шарм-еш-Шейх: 1 березня 2003.
  26. Туніс Туніс: 22–23 травня 2004.
  27. Алжир Алжир: 22–23 березня 2005.
  28. Судан Хартум: 28–30 березня 2006.
  29. Саудівська Аравія Ер-Ріяд: 27–28 березня 2007.
  30. Сирія Дамаск: 29–30 березня 2008.[27]
  1. Катар Доха: 28–30 березня 2009.
  2. Ліван Сирт: 27–28 березня 2010.[28]
  3. Ірак Багдад: запланований на 29 березня 2012.[29]
  • Два саміти відбулися поза системою самітів Ліги арабських держав :
    • Аншас, Єгипет: 28–29 травня 1946
    • Бейрут, Ліван: 13 – 15 листопада 1958
  • Саміт 14 у Фес, Марокко відбувся у два етапи:
    • 25 листопада 1981: П'ятигодинна зустріч без узгодженого кінцевого документу.
    • 6–9 вересня 1982


Перший надзвичайний саміт (1970)[ред.ред. код]

Перший надзвичайний саміт Ліги арабських держав був проведений 27 вересня 1970 року в Каїрі, Єгипет. Саміт відбувся після кривавих подій Чорного вересня в Йорданії і зіткнення між Організацією визволення Палестини і короля Йорданії Хусейна.

Другий надзвичайний саміт (1976)[ред.ред. код]

Другий надзвичайний саміт Ліги арабських держав відбувся 16 жовтня 1976 року в Ер-Ріяді, Саудівська Аравія. Саміт був скликаний у наслідок ескалації громадянської війни в Лівані. У ньому взяли участь лише представники Саудівської Аравії, Єгипту, Сирії, Кувейту, Лівану та Організації визволення Палестини. Саміт закликав до припинення громадянської війни і поважання суверенітету Лівану.

П'ятий надзвичайний саміт (1988)[ред.ред. код]

П'ятий надзвичайний саміт Ліги арабських держав був проведений в червні 1988 року в Алжирі як сімнадцятий саміт Ліги. В центрі уваги учасників конференції була перша інтифада, повстання палестинців і хвиля політичного насильства проти держави Ізраїль. Арабські країни вирішили підтримати інтифаду у фінансовому відношенні.[30]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. «Pact of the League of Arab States, March 22, 1945». The Avalon Project. Yale Law School. 1998. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2008-07-09. 
  2. а б в г д е ж League of Arab States, Official Website, accessed June 12, 2007 .
  3. «Сирию временно исключили из Лиги арабских государств». podrobnosti.ua. 2011-11-12. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2011-11-12. 
  4. «Eritrea Joins Arab League As Observer». The Somaliland Times. 2003-01-17. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2007-06-13. 
  5. «Arab League accepts Venezuela as observer». People's Daily Online. 2006-07-18. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2007-10-17. 
  6. «Venezuela Receives Arab League Support for UN Security Council Seat». venezuelanalysis.com. 2006-07-19. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2007-10-17. 
  7. «India invited as observer for Arab League summit». Press Trust of India. 2007-03-27. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2007-06-13. 
  8. Призупинення участі Лівії (англ.)
  9. Souhail Karam - Tom Heneghan - Michael Roddy (16 March 2011). «Gaddafi taunts critics, dares them to get him». Reuters Africa. Процитовано 20 March 2011. 
  10. Kat Higgins (16 March 2011). «Libya: Clashes Continue As World Powers Stall». Sky News. Процитовано 20 March 2011. 
  11. «Arab League Recognizes Libyan Rebel Council». RTT News. 25 August 2011. Процитовано 25 August 2011. 
  12. http://www.reuters.com/article/newsOne/idUSN2041155720081120
  13. «Central Agency for Public Mobilization And Statistics». 
  14. http://www.msrintranet.capmas.gov.eg/pls/fdl/tst12e?action=1&lname=%201 Official EGYian Population clock
  15. а б в г д е ж и к л м н п р с World Population Prospects, Table A.1 (PDF) (2009). Процитовано 22 September 2010.
  16. http://www.hcp.ma Official Moroccan Population clock
  17. http://www.cbs.gov.sd 2008 SDNese census
  18. http://www.ins.nat.tn/indexen.php National Statistics Institute of TUN
  19. «المركز الوطني للإحصاء: المواطنون 947.9 ألفاً - جريدة الاتحاد». Alittihad.ae. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2011-08-16. 
  20. PALESTINIAN TERRITORIES GAZA STRIP AND WEST BANK
  21. http://www.census2010.gov.bh/results_en.php
  22. а б в г д p. 195
  23. а б в г д е Доповідь про розвиток людства 2010, с. 193
  24. а б в Доповідь про розвиток людства 2010, с. 192
  25. а б в г д е Доповідь про розвиток людства 2010, с. 194
  26. https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/dj.html
  27. «Arab Summit 2008». League of Arab States. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2012-03-21.  (матеріали доступні лише арабською)
  28. «Arab African Summit 2010». League of Arab States. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2012-03-21. 
  29. «Arab Summit 2012». League of Arab States. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2012-03-21. 
  30. Avraham Sela. "Arab Summit Conferences." The Continuum Political Encyclopedia of the Middle East. Ed. Sela. New York: Continuum, 2002. pp. 158-160 (наведено за англійською вікіпедією)