Лікарські засоби

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лікарські засоби у формі капсул.
Тілідін в таблетованій формі.

Лі́карські за́соби (лікувальні препарати, ліки)  — речовини або суміші речовин, що вживаються для профілактики, діагностики, лікування захворювань, запобігання вагітності, усунення болю, отримані з крові, плазми крові, органів і тканин людини або тварин, рослин, мінералів, хімічного синтезу (фармацевтичні засоби, ліки або медикаменти) або із застосуванням біотехнологій.

Термін[ред.ред. код]

Лексема «лікарські засоби» (в значенні «лікувальні») є чимось невірним і потребує перегляду, оскільки поняття, якому присвоєно цю лексему, є ширшим, і не обмежено лише лікуванням, а включає в себе ще профілактику та діагностику; поняття «засоби» є розмитим і означає «прийом, спеціальна дія, знаряддя», коли термін «препарат» більш точний і означає «приготований» (лат. Praeparate — готувати). Фармацевтичні препарати — готові фармацевтичні дозовані форми або субстанції, будь-яка хімічна речовина призначена для використання в медичній діагностиці, лікуванні або профілактиці хвороб.

Виробництво та продаж[ред.ред. код]

Лікарські засоби продаються зазвичай в аптеках. Продаж частини з них обмежено.

Історія[ред.ред. код]

фрагмент папірусу Еберса, у якому міститься 877 рецептів ліків

Уже в давнину люди намагалися врятувати своє життя, використовуючи різні природні лікарські речовини. Найчастіше це були рослинні екстракти, але застосовувалися й препарати, які отримували із сирого м'яса, дріжджів і відходів тварин. Деякі лікарські речовини є в легко доступній формі в рослинній або тваринній сировині, у зв'язку із чим медицина з успіхом користувалася з найдавніших часів великою кількістю лікарських засобів рослинного й тваринного походження (наприклад рицина, опій, морська цибуля, відомі ще в древньому Єгипті; ртуть, відома древнім індусам; наперстянка, конвалія, горицвіт і багато інших, широко застосовувані в народній медицині).[1] Лише в міру розвитку хімії люди переконалися, що лікувальний ефект таких речовин полягає у вибірковому впливі на організм певних хімічних сполук. Пізніше, такі сполуки стали отримувати в лабораторіях шляхом синтезу.

Успіхи техніки й розвиток ряду наукових дисциплін (анатомії, фізіології й особливо хімії) у другій половині XIX сторіччя, зробили, по-перше, можливим синтез значної кількості речовин, що не існували в даному поєднанні або вигляді, але володіли терапевтичною дією (антипірин, пірамідон, плазмоцид, аспірин й сотні інших), і, по-друге, дозволили поставити вивчення дії лікарських засобів, а також пошук нових ліків на основу наукового експерименту, що замінив панівні до того в лікуванні й лікарствознавстві різні науково-необґрунтовані теорії (Парацельс, Ганеманн й ін.).[1]

Німецький бактеріолог і хімік Пауль Ерліх вважається засновником сучасної хіміотерапії. В 1891 році він розробив теорію застосування хімічних сполук для боротьби з інфекційними захворюваннями.

Класифікація[ред.ред. код]

Лікарські засоби вивчає фармакологія та фармація.
Фармацевтика — частина фармації, пов'язана безпосередньо з виробництвом ліків.

Лікарські засоби отримані з сировини рослинного або тваринного[2] походження, що вивчає Фармакогнозія, поділяють на такі групи:

  1. лікарська сировина, що відпускається хворому з аптеки у вигляді:
  2. галенові та новогаленові[3] препарати — спиртові витяжки у вигляді:
  3. продукти первинної переробки рослин:
  4. індивідуальні діючі речовини:

Існує кілька класифікацій, заснованих на різних ознаках лікарських засобів.

  • за хімічною будовою (наприклад сполуки-похідні фурфуроли, імідазоли, піримідини й інші)
  • за походженням — природні, синтетичні, мінеральні
  • за фармакологічною групою — найпоширеніша класифікація, заснована на впливі препарату на організм людини
  • нозологічна класифікація — класифікація по захворюваннях, для лікування яких використовується лікарський препарат
  • анатомо-терапевтично-хімічна класифікація (АТХ) — міжнародна класифікація, у якій ураховується фармакологічна група препарату, його хімічна природа й нозологія захворювання, для лікування якого призначений препарат.

Як сировину для одержання лікарських використовують:[1]

  1. рослини (листи, трави, квіти, насіння, ягоди, кора, коріння) і продукти їхньої обробки (жирні й ефірні олії, соки, камеді, смоли);
  2. тваринна сировина — залози й органи тварин, сало, віск, тріскова печінка, жир овечої вовни й інше;
  3. викопна органічна сировина — нафта й продукти її перегонки, продукти перегонки кам'яного вугілля;
  4. неорганічні копалини — мінеральні породи й продукти їхньої обробки хімічною промисловістю й металургією (метали);
  5. усілякі органічні сполуки — продукти великої хімічної промисловості:

Вивчення[ред.ред. код]

Вивчення лікарських засобів провадиться шляхом хімічного аналізу, фармакологічних досліджень і клінічних спостережень (див. Фармакологія); при цьому визначаються діючі начала, речовини і його основні якісні показники: органотропність або паразитотропність ліків, тобто переважна його дія на ті або інші органи хворого або ж на збудників захворювання (на бактерії, паразитів тощо); наявність «побічної» (небажаної) дії; здатність ліків викликати в деяких осіб особливу до себе чутливість (наприклад захворювання нежиттю й поява нудоти від незначних кількостей іпекакуани).[1]

Кількісними показниками для лікарського засобу встановлюються: смертельна доза (обчислювана звичайно на 1 кг живої ваги тварини або людини), терпима (толерована) доза й лікувальна доза. Терпимі дози (або трохи менші для обережності) для багатьох ліків узаконюються у вигляді максимальних доз або т.зв. вищих приймань (див.: Фармакопея). Співвідношення смертельної дози до лікувальної називається «терапевтичним індексом» лікарського засобу, тому що чим більше це співвідношення, тим вільніше можна призначати ліки[1]

Дія[ред.ред. код]

Дія лікарських засобів здійснюється головним чином шляхом зміни фізико-хімічних властивостей середовища, у якій перебувають клітинні елементи організму; при цьому дія може мати характер хімічної сполуки ліків з елементами організму й у деяких випадках при безпосередній дії на протоплазму клітин, супроводжуватися повним руйнуванням їх. Фізіологічним ефектом дії ліків є або порушення або пригнічення життєдіяльності клітинних елементів; при цьому величезну роль грає доза лікарської речовини, тому що ті самі ліки в різних дозах можуть викликати різну дію — збуджувати в малих дозах і гнітити (аж до паралічу) у великих дозах[1]

Істотним моментом є фаза дії лікарських засобів: одні ліки можуть проявляти свою дію в момент проникнення в організм (фаза входження по Кравкову), інші — більшість — у період максимальної концентрації в організмі (фаза насичення), треті — у момент падіння концентрації (фаза виходження); при цьому надзвичайно важливим є здатність деяких ліків до кумуляції, що проявляється в різкому посиленні, а іноді й спотворенні їхньої дії при повторному введенні, що пояснюється нагромадженням ліків в організмі й нагромадженням ефекту дії його.[1]

Дія ліків залежить від віку, статі, стану здоров'я й індивідуальних особливостей організму особи, що приймає їх. Ряд лікарських засобів у відповідно зменшеній дозі має на дітей набагато сильнішу дію, ніж на дорослих (часто отруйне); жінки у період менструації, вагітності, лактації реагують на ліки інакше, ніж звичайно; на деяких осіб ліки діють ненормально сильно, що пояснюється підвищеною чутливістю організму до певних речовин (див.: Ідіосинкразія).[1]

Способи застосування[ред.ред. код]

Шляхи введення ліків в організм досить різноманітні. Найчастіше застосовується прийом лікарських засобів усередину через рот. Щоб уникнути швидкого розкладання лікарського засобу або подразнення шлунково-кишкового каналу або для досягнення найбільшої швидкості дії ліки вводять за допомогою шприца під шкіру — внутрім'язево або внутрівенно. Деякі ліки вводять через пряму кишку або шляхом вдихання[1]

Зовнішнім застосуванням лікарських засобів вважається нанесення їх на шкіру й на слизові оболонки ока, носа, вух, ротової порожнини, сечових шляхів (до місця входу в сечовий міхур і до цервикального каналу матки), на слизову оболонку прямої кишки (до місця розташування внутрішнього сфінктера).[1]

В організмі лікарські засоби руйнуються, змінюються й, входячи в хімічні сполуки з його солями й рідинами, втрачають свої отрутні властивості (а іноді, навпаки, набувають їх) і в тому або іншому вигляді виводяться з організму через кишечник, нирки, дихальні шляхи, потові залози й т. д.[1]

Рецептурні й безрецептурні лікарські засоби[ред.ред. код]

Рецепт на лікарський препарат — письмове призначення лікарського препарату за встановленою формою, видане медичним або ветеринарним працівником, що має на це право, з метою відпускання лікарського препарату або його виготовлення й відпускання. Відповідно, рецептурний препарат — препарат, який відпускають з аптечної установи тільки по рецепту. Безрецептурний лікарський препарат — препарат, що офіційно дозволений відпускати з аптеки без рецепта лікаря. Список препаратів, дозволених до відпускання з аптеки без рецепта, затверджується наказом Мінздоров'я. Процентне співвідношення безрецептурних і рецептурних препаратів в аптеці виглядає приблизно 30 до 70.[4] Однак спостерігається криза системи «лікар — провізор — хворий», що виражається у відпусканні офіційно рецептурних препаратів (антибіотики, гормональні контрацептиви, препарати для лікування серцево-судинної системи й ін.) без належним чином оформленого рецепта, або, що зустрічається набагато частіше, взагалі без пред'явлення такого. Фактично це приводить до вільного продажу ліків[5][6] Безконтрольний прийом і нераціональне використання ліків наражають на небезпеку не тільки пацієнтів, але й приводить до появи антибіотикорезистентних штамів мікроорганізмів, поширенню наркоманії і багатьох інших подібних наслідків[7]

Гомеопатичні лікарські засоби[ред.ред. код]

У ряді країн ці засоби регулюються по різному — або як категорія «лікарські засоби», або як «харчові продукти й добавки», або як «засобу нетрадиційної медицини». У цей час на цей рахунок немає устояної думки міжнародних організацій, погодженої з національними органами управління охороною здоров'я.

Оригінальні лікарські засоби й «генерики»[ред.ред. код]

Оригінальними ліками називається препарат, раніше невідомий і вперше випущений на ринок фірмою-розроблювачем або патентодержателем. Як правило, розробка й просування на ринки нового препарату — дуже дорогий і тривалий процес. З безлічі відомих сполучень, а також знову синтезованих, методом перебору, на підставі баз даних по їхніх властивостях і комп'ютерному моделюванні передбачуваної біологічної активності, виявляються й синтезуються речовини, що мають максимальну цільову активність. Після експериментів на тваринах, у випадку позитивного результату, проводяться обмежені клінічні випробування на групах добровольців. Якщо ефективність підтверджується, а побічні явища незначні — ліки йдуть у виробництво, і на підставі результатів додаткових випробувань уточнюються можливі особливості дії, виявляються небажані ефекти. Часто найшкідливіші побічні дії з'ясовуються саме при клінічному застосуванні.

У даний час практично всі нові лікарські засоби патентуються. Патентне законодавство більшості країн передбачає патентний захист не тільки способу одержання нового лікарського засобу, але й патентний захист самого лікарського засобу. Після закінчення терміну дії патенту інші виробники можуть відтворити й випустити на ринок аналогічне лікарський засіб (так званий дженерик), якщо доведуть біоеквівалентність відтвореного й оригінального препаратів. При цьому технологія виробництва дженерика може бути будь-який, але не попадає під дію існуючої в країні патентного захисту. Виробник дженерика не може використати назву бренда для цих ліків, а тільки міжнародне непатентоване найменування (МНН) або яке-небудь нове, запатентоване ним (синонім).

З погляду хімії діюча речовина оригінальних ліків й дженерика те саме, але різна технологія виробництва, можливий різний ступінь очищення. Є й інші фактори, що впливають на ефективність препарату. Наприклад, довгий час різні фірми не могли домогтися тієї ж ефективності ацетилсаліцилової кислоти для дженериків, як у фірми Bayer — виробника оригінального препарату «аспірин». Виявилося, що справа не тільки в чистоті сировини, але й в особливому способі кристалізації, що дає в результаті особливі, дрібніші, кристали. Можливий і протилежний результат, коли дженерик виходить вдаліше, ніж оригінальні ліки.

Фальсифікація й контрафакт[ред.ред. код]

Фармацевтичний бізнес вважається третім по прибутковості після торгівлі зброєю й наркотиками. Це приваблює до нього несумлінних підприємців. У СРСР до 1991 року проблема фальсифікації ліків практично була відсутня. Після розвалу СРСР і викликаного ним зменшення виробництва власних препаратів і різким збільшенням імпорту, проблема стала актуальною. По оцінках МВС, до 15 відсотків всіх препаратів на російському ринку можуть бути підробленими. Зараз Україна та Росія вважаються найбільшими постачальниками фальсифікованих ліків у країни СНД. Приблизно десята частина всіх ліків, продаваних на світовому ринку, — фальшиві або контрафактні.

Варто розрізняти фальсифікацію лікарського засобу й контрафактні ліки.

Фальсифікат — це свідома зміна рецептури виробництва лікарського засобу. Заміна дорогих компонентів дешевшими або зниження вмісту (а в найгіршому випадку й зовсім відсутність) необхідного компонента ліків. Наприклад, заміна дорожчого цефазолину дешевшим (і менш ефективним) пеніциліном. Крім того, можливі й інші порушення при виробництві: порушення часу й послідовності технологічного процесу, заниження ступеня очищення, неякісні пакувальні матеріали й ін.

Контрафактні лікарські засоби — це ліки, що випускають без дозволу патентотримача.

Ефективність ліків насамперед визначається діючою речовиною (але не тільки цим, див. біоеквівалентність). Відповідно до норм міжнародного права, формула або склад діючої речовини не може бути секретом фірми. Однак протягом певного часу інші компанії не мають права робити ці ліки без дозволу фірми-патентотримача. Навіть по завершенню відведеного строку інші фірми не можуть скористатися оригінальною назвою лікарського засобу (зареєстрованим брендом).

За даними асоціації міжнародних фармацевтичних виробників (AIPM) на частку підробок доводиться 5-7% фармацевтичного ринку розвинених країн. За інформацією вооз, фальсифіковані ліки були знайдені не менш ніж в 28 країнах.

Рівень фальсифікації серед лікарських засобів, які продаються через Інтернет-аптеки й пошту, за даними експертів, досягає 50%. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, найбільша кількість підробок — 42% це антибіотики, і 18% — психотропні речовини. Структура виявлених фальсифікованих препаратів у країнах СНД: протибактеріальні препарати — 47%; гормональні препарати — 11%; засоби, що впливають на тканинний обмін — 7%; протигрибкові препарати — 7%; засоби, що впливають на КШТ — 7%; анальгетики — 7%; інші засоби — 15%.[8]

Критика[ред.ред. код]

Великі фармацевтичні компанії проводять політику агресивної реклами своєї продукції. При цьому 85% широко рекламованих нових медичних препаратів мають серйозні проблеми: вони не проходять клінічні випробування, мають некоректні дозування, у них відсутні докази клінічної ефективності й дані про побічні ефекти. Компанії вкладають кошти в те, щоб переконати лікарів виписувати пацієнтам саме їхні нові ліки (і тут можливі дезінформація), а також щоб переконати споживачів в ефективності й малій можливій шкоді продукції. При цьому вони часто надають відомствам, що ліцензують, неповні, що лише частково відповідають стандартам результати клінічних досліджень[9]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м «Ліки» // Велика радянська енциклопедія, 1 видання, — М.: Радянська енциклопедія, 1938, Т. 36, С. 273-
  2. Лікарська сировина тваринного походження — цілі тварини, їхні частини або продукти життєдіяльності, дозволені до застосування вповноваженими на це установами.
  3. Новогаленові препарати — це екстракти, очищені від супутніх речовин
  4. Методика проведення маркетингових досліджень структури ринку лікарських препаратів — Економіка — Архів статей — Каталог конференцій — Центр перспективних досліджень
  5. Купити ліки стало простіше
  6. Рецепт головного болю
  7. Безрецептурне відпускання рецептурних препаратів: скасувати не можна дозволити. Розділові знаки розставляють фармацевти ПФО
  8. Скибина К. П., Ананько С. Я. Інформаційно-фармацевтичний аналіз фальсифікованих лікарських препаратів // Матеріали V Міжнародної студентської електронної наукової конференції «Студентський науковий форум» URL: http://www.scienceforum.ru/2013/254/5544.
  9. Олена Ледяєва. 85% нових ліків марні Infox.ru

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Див. також[ред.ред. код]