Лімфатична система

Лімфатична система
Повна схема лімфатичної системи людини
Латинська назва	systema lymphoideum

Лімфати́чна систе́ма — мережа судин, тканин і орган (анатомія)ів, яка служить джерелом клітин, що забезпечують імунітет, фільтруючим комплексом, переносником жирів і інших речовин, а також дренажною системою, що сприяє поверненню надлишку тканинної рідини в кров.

Прозора безбарвна рідина, що заповнює лімфатичну систему і що протікає через неї, називається лімфою. Лімфа, що відтікала від кишківника, містить крапельки жиру, які додають їй молочно-білий колір.

Найдрібніші судини лімфатичної системи — лімфатичні капіляри — розташовуються майже у всіх органах тіла.

Капіляри об'єднуються в лімфатичні судини, які слідують звичайно по ходу вен, прямуючи до серця. Лімфатичні судини впадають в два головні лімфатичні стовбури, розташовані у області грудної клітки, — права лімфатична протока і грудна протока. Останні впадають у вени поблизу ключиці, об'єднуючи, таким чином, лімфатичну і кровоносну системи.

Дренування рідини

Кров'яний тиск, підтримуваний серцем, забезпечує просочування рідини (у основі своїй — плазми крові) з кровоносних капілярів в тканини. У нормальних умовах надлишок тканинної рідини потрапляє в лімфатичні капіляри. Рідина (тепер вона називається лімфою), потрапивши в лімфатичну систему, просувається в ній в основному за рахунок скорочень скелетних м'язів і м'язів внутрішніх органів, а також коливань тиску в грудній порожнині при диханні. Клапани в лімфатичних судинах, проникні для лимфотоку лише в один бік, забезпечують односторонній напрямок руху лімфи.

Накопичення тканинної рідини виявляється у вигляді набряків; приклад тому — набряки кісток у жінок при вагітності, коли великий за розміром плід в матці перешкоджає нормальному відтоку лімфи від ніг. Інший приклад — поширена в тропіках т.з. слоновість: спричинюючий її паразитичний черв'як -нематода Wucheria bancrofti при потраплянні в тіло людини оселюється в лімфатичних вузлах пахової області або пахвових ямок, створюючи перешкоду для лімфотоку; в результаті такої блокади уражені кінцівки можуть розпухати до величезних розмірів.

Імунітет і фільтрація

Лімфоцити, що відносяться до білих клітин крові, циркулюють в лімфі і крові і складають переважаючий тип клітин лімфоїдних органів. У їхню функцію входить формування імунної відповіді на бактерії, що потрапляють в організм, і віруси. Крім того, вони оберігають від розвитку ракових захворювань, знищуючи ракові клітини при їхній появі в організмі.

Лімфоцити утворюються в кістковому мозку із стовбурових клітин (клітин-попередників). Ще незрілими вони виходять з кісткового мозку і потрапляють в первинні лімфоїдні органи, де завершують розвиток.

До первинних лімфоїдних органів відносять тимус (вилочкову залозу), кістковий мозок (деякі лімфоцити залишаються в кістковому мозку і дозрівають в ньому), пеєрові бляшки в кишковику і т.з. фабріцієву сумку у птахів. Знаходячись в цих органах, лімфоцити піддаються певному відбору, і дозрівають тільки ті з них, які реагують на чужорідні речовини (антигени), а не на нормальні тканини організму.

Лімфоцити, що дозрівають в тимусі, називають Т-клітинами, а ті, що дозрівають в кістковому мозку, пеєрових бляшках або фабріцієвій сумці — B-клітками. B- і Т-клітки, стаючи зрілими, мігрують з первинних у вторинні лімфоїдні органи, які включають лімфатичні вузли, селезінку, лімфоїдні тканини кишковика, а також скупчення лімфоцитів, розкидані в багатьох органах і тканинах. Кожен вторинний лімфоїдний орган містить як B-, так і Т-клітки.

Лімфатичні вузли розташовані по ходу лімфатичних судин і фільтрують протікаючу лімфу. У людини їх налічується понад 400. Будь-які частинки, що потрапили в лімфу, затримуються у вузлах і стикаються з лімфоцитами.

Селезінка — великий лімфоїдний орган, розташований в черевній порожнині. Вона ділиться на дві області: червону пульпу — депо крові — і білу пульпу, що складається з лімфоїдної тканини. Біла пульпа — головне місце продукції антитіл; отже, вона реагує на чужорідні речовини, які циркулюють в крові.

Інші важливі лімфоїдні тканини включають кістковий мозок і лімфоїдні тканини на поверхнях тіла, такі, як пеєрові бляшки і мигдалики. Одні пеєрові бляшки є первинними лімфоїдними органами, інші — вторинними; функція останніх — уловлювання чужорідних речовин, що потрапляють в організм через кишковик. Аналогічні скупчення лімфоїдної тканини зустрічаються на задній стінці гортані (мигдалини) і вистилають бронхи, що несуть повітря до легенів.

B-клітини, потрапляючи до вторинних лімфоїдних органів, більше не мігрують і залишаються в них. Т-клітини, навпаки, циркулюють в організмі постійно, вони виходять з лімфатичних вузлів і разом з лімфою надходять у кровотік.

Через деякий час, опинившись в кровоносних капілярах лімфатичних вузлів, вони проходять через стінку капілярів і знову потрапляють в лімфатичний вузол. Таким чином, Т-клітини безперервно циркулюють між кров'ю і лімфою.

Лімфатичні системи тварин

Лімфатична система ссавців істотно відрізняється від такої у інших хребетних. У риб, наприклад, немає порожнистих кісток, а тому не може бути і кісткового мозку.

Функціональним аналогом кісткового мозку і лімфатичних вузлів у них служить частина нирки (переднирки або пронефроса), яка втрачає функцію виділення і розвивається в лімфоїдну тканину, що містить лімфоцити і інші клітки. Тимусу або селезінки немає у круглоротих (міног), але вони з'являються у вищих риб і інших хребетних. Деяким рибам, земноводним, плазунам і птахам властиві т.з. лімфатичні серця — м'язові ущільнення, що проштовхують лімфу у вени. Однопрохідні (яйцеродні) ссавці, такі, як качконіс і єхидна, мають незвичайні лімфатичні вузли, що складаються з декількох маленьких лімфоїдних вузликів, які локалізуються в лімфатичному сплетенні.

Захворювання лімфатичної системи

Коли бактерії або віруси з лімфи потрапляють в лімфатичні вузли, мигдалини або селезінку, там виникає інтенсивна у відповідь реакція лімфоцитів; в результаті ці органи опухають і запалюються.

Такий стан — лімфаденіт — розвивається при ангіні, інфекційному мононуклеозі і інших інфекційних хворобах лімфовузлів, що супроводжуються збільшенням «залоз».

Лімфоцити можуть ставати злоякісними, при цьому значно зростає їх кількість в крові і вони запалюються. Лімфоми — пухлини лімфатичних вузлів — також приводять до їх збільшення.

СНІД обумовлений тим, що вірус імунодефіциту людини інфікує певну групу Т-клітин. Загибель цих клітин приводить до порушень в імунній системі, і організм поступово втрачає здатність чинити опір різним інфекціям.

Література

• Бенда К., Цыб А. Ф, и др. Лимфэдема конечностей. Прага, 1987;
• Волков И. Н. Патология лимфатических узлов, пер. с болг., с, 167, София, 1980;
• Зербино Д. Д. Общая патология лимфатической системы, Киев, 1974;
• Куприянов В. В. и др. Микролимфология, М., 1983;
• Лохвицкий С. В. Нарушения лимфооттока и их хирургическая коррекция, Хирургия, № 7, с. 14, 1987;
• Патологоанатомическая диагностика опухолей человека, под ред. Н. А. Краевского и др., с. 69, М., 1982;
• Пачес А. И. Опухоли головы и шеи, с. 108, М., 1983;
• Перельман М. И., Юсупов И. А. и Седова Т. Н. Хирургия грудного протока, с. 66, 85. М., 1984;
• Петерсон Б. Е. Хирургическое лечение злокачественных опухолей, М., 1976;
• Сапин М. Р., Ворзяк Э. И. Внеорганные пути транспорта лимфы, М., 1982;
• Трапезников Н. Н. и др. Злокачественные опухоли мягких тканей конечностей и туловища, Киев, 1981.