Лімітроф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Лімітроф (від лат. limitrophus — прикордонний).

  1. Назва держав, що утворилися після Жовтневої Соціалістичної Революції на околиці колишньої Російської імперії: Естонія, Литва, Латвія, а також Фінляндія.[1]
  2. Проміжний простір між імперіями або цивілізаціями.[2]

Поняття «лімітрофу»[ред.ред. код]

Як геополітичний факт, вперше виникле у кінці 1910-х рр.. поняття лімітрофних держав переходить в розряд історичних до кінця Великої Вітчизняної війни: перемога над Німеччиною повернула західні межі СРСР, в основному, до кордонів Російської імперії на початок Першої світової війни (за винятком Фінляндії і Польщі, а також Карської області). Застосувавши вже відомий термін до тієї ж геополітичної сукупності, що малася на увазі під поняттям лімітрофних держави в період 1917-1945 рр.., знову використавши його В. Л. Цимбурський не ввів нове поняття[3], а лише осучаснив його визначення, прив'язавши його до сформульованого їм поняття «міжцивілізаційного поясу»[4]. Цим раніше відомий термін був знову активізований в лексиконі сучасної російської політології - тепер уже стосовно до нових держав, які декларували свій суверенітет, в період розпаду СРСР. Концепція про «цивілізаційні міжсвіти», або лімітрофи має важливе методологічне значення при цивілізаційному районуванні. Дана концепція пов’язана саме з проблемами меж границь цивілізацій і в подальшому своєму розвитку допоможе їх вирішити, або хоча б на близитись до вирішення цих проблеми. Концепція пояснює території, які потенційно несуть в собі елемент конфлікту (історичного, етнічного, культурного тощо) і розвиток її допомагає вирішувати такі конфлікти. У країнознавчих дослідженнях досить поширений цивілізаційний підхід і поняття «лімітрофу» відіграє у ньому важливе значення, оскільки воно пов’язане з такими широко використовуваними поняттями саме в країнознавстві як «територія», «держава», «міждержавний простір», таким чином пояснює і описує «цивілізаційні міжсвіти».

Доктрина «Великого Лімітрофу» Цимбурського[ред.ред. код]

Дослідження Великого Лімітрофу тісно переплетене з проблематикою досліджень в політичній географії та геополітиці, вони допомагають краще їх зрозуміти і знайти нові шляхи для подальшого їх вирішення. В. Л. Цимбурський розглядає пояс лімітрофів, які примикають до Росії, як «Лімітроф-гігант, який, розсікаючи Євро-Азію, виокремлює Росію і надає їй рис своєрідного острова всередині континенту». Цимбурський стверджує, що «великий міжцивілізаційний пояс (Лімітроф), який тягнеться від Прибалтики через Східну Європу і, охоплюючи Кавказ, пострадянську Центральну Азію і так звану стару Тибет-Синьцзян-Монгольську Центральну Азію, закінчується в Кореї». Він констатує, що даний «пояс територій-проток відділяє Росію від силових центрів, що склалися на платформах інших цивілізацій».[5]

Межі «Великого Лімітрофу»[ред.ред. код]

Великий лімітроф простягнувся через континент від Польщі і Прибалтики до Паміру й Тянь-Шаню, охоплюючи Східну Європу з Балканами, Кавказ і "нову", тобто пострадянську, Центральну Азію. З культуро географічної точки зору цей пояс, або Великий Лімітроф, утворений перехідними один в одного периферіями всіх цивілізацій Старого Світу: романо-германської (Західна Європа), арабо-іранської (Близький і Середній Схід), російської, китайської, індійської. Він знаходить своє природне продовження в тюрко-монгольських землях по стику платформ Китаю і Росії, своє відгалуження в Тибеті і завершення на Корейському півострові. Цимбурський вважає, що скоріше за все саме на Великому Лімітрофі будуть відбуватися найважливіші військо-стратегічні і геоекономічні події початку ХХІ ст.[6]

Погляд Хатунцева на проблему Великого Лімітрофу[ред.ред. код]

Ідею Великого Лімітрофу з 1994 р. незалежно розвиває воронезький історик С. В. Хатунцев. Він описує Великий Лімітроф як смугу, що тягнеться від Фінляндії через Прибалтику, Польщу і Західну Україну, далі через Молдову і Гірський Крим - до Закавказзя та Анатолії. За Каспієм в неї включають частину Туркменії, Афганістан, Пакистан, Кашмір і уйгурами, щоб, нарешті, через Монголію, Маньчжурію і Примор'я довести її до Курильської гряди, Алеутських островів і Аляски.[6] На відміну від Хатунцева Цимбурьський відносить до Великого Лімітрофу набагато більшу частину Східної Європи і всю область пустель і напівпустель на півночі від Паміру, але не включає в нього Афганістан і Пакистан. Крім того, він не вбачає жодних лімітрофних просторів на Тихому океані.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Толковый словарь русского языка Ушакова (электронная версия)
  2. Цымбурский В. Л. – Геополитика для «евразийской Атлантиды» - М.: УРСС 1999
  3. Громыко Ю. В. Оренбуржский полигон Отечественные записки № 6, 2002 г (рос.)
  4. Цымбурский В. Л. Россия — Земля за Великим Лимитрофом: цивилизация и ее геополитика. — М.: УРСС, 1999
  5. Цимбурский В. Л. Это твой последний геокультурный выбор, Россия?
  6. Цимбурский В. Л. - Земля за великим лимитрофом: от "России-Евразии" к "России в Евразии"