Лінгва франка
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Лі́нгва фра́нка (lingua franca (іт.) — «мова франків») — функціональний тип мови, що використовується для спілкування між носіями різних мов в умовах обмежених соціальних контактів.
Спочатку термін «лінгва франка» позначав конкретну мішану мову, що виникла в середньовіччі в Середземномор'ї (Левант) і слугувала головним чином для спілкування арабських і турецьких купців з європейськими (яких на Ближньому Сході називали «франками»); також відомий під назвою «сабір» (лат. sapere — «розуміти»). Основою її була італійська і провансальська лексика, до якої додались слова з іспанської, грецької, арабської, перської і турецької мов. Використовувалась аж до XIX сторіччя.
В соціолінгвістиці «лінгва франка» розуміють як будь-який усний допоміжний засіб міжетничного спілкування; ним може бути мова одного з народів регіону (наприклад, «торгові» мови у західній Африці — хауса, бамана), нейтральна мова, що не є рідною для жодного з учасників спілкування (суахілі у Східній Африці), або піджини на базі місцевої чи європейської мови. Розширення сфери вжитку лінгва франка може призвести до перетворення її на койне.
[ред.] Джерела
- В. А. Виноградов. Лингва франка. Лингвистический энциклопедический словарь. Москва, Советская энциклопедия, 1990.
