Лінійний корабель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лінкор ВМС США «Аризона», 1931

Ліні́йний корабе́ль або Лінко́р (скор. від «лінійний корабель») (англ. battleship, фр. Cuirassé) — військовий корабель водотоннажністю від 20 до 64 тисяч тонн, довжиною від 150 до 263 м, озброєний гарматами головного калібру від 280 до 460 мм, з екіпажем 1500–2800 осіб.

Використовувався у XX столітті для знищення кораблів супротивника в складі бойового з'єднання та артилерійської підтримки сухопутних операцій. Був еволюційним розвитком панцерників другої половини XIX ст.

Прийшов на заміну ескадреним панцерникам періоду російсько-японської війни 1904-05 років.

Прототипом лінкору був британський корабель «Дредноут». У роки другої світової війни лінкори перестали мати значення головної сили флоту, їх будівництво припинилось. З складу ВМС США чотири лінкори, побудовані у 1943-44 роках, модернізовані сучасним озброєнням, були виведені у 1990-ті.

Радянський Союз, за весь час існування, так і не зміг побудувати жодного лінійного корабля. Хоч початок було покладено, але не доведено до кінця у зв'язку з початком війни 1941–1945.

Дредноути. «Тільки великі гармати»[ред.ред. код]

Лінкор «Дредноут», 1906 рік.
Лінкор «Дредноут», 1906 рік.

Авторство нового стрибка у розвитку великих артилерійських кораблів приписують англійської адміралу Фішеру. Ще в 1899 р., командуючи середземноморською ескадрою, він зазначив, що вогонь головним калібром можна вести на набагато більшу відстань, якщо орієнтуватися за сплесками від падіння снарядів. Однак при цьому потрібно уніфікувати всю артилерію, щоб уникнути плутанини у визначенні сплесків снарядів головного калібру і средньокаліберної артилерії. Так народилася концепція all-big-guns (тільки великі гармати), що лягла в основу кораблів нового типу. Дальність ефективної стрільби зростала з 10÷15 до 90÷120 кабельтових.

Іншими нововведеннями, що лягли в основу нового типу кораблів, стали централізоване управління вогнем з єдиного загальнокорабельного посту та поширення електроприводів, що прискорили наведення важких гармат. Серйозно змінилися і самі гармати у зв'язку з переходом на бездимний порох і нові високоміцні сталі. Тепер пристрілювання міг здійснювати тільки головний корабель, а його супутники, що йшли за ним у кільватері, орієнтувалися за сплесками його снарядів. Таким чином, шикування в кільватерні колони знову дозволило в Росії в 1907 році повернути термін лінійний корабель. У США, Англії і Франції термін «лінійний корабель» не відроджували, а нові кораблі продовжували називати «battleship» або «cuirassé». У Росії назва «лінійний корабель» залишилась офіційним терміном, а на практиці утвердилось скорочення лінкор.

Російсько-японська війна остаточно затвердила перевагу в швидкості і далекобійність артилерії як головні переваги в морському бою. Розмови про новий тип кораблів велися в усіх країнах, в Італії з ідеєю нового лінкора виступав Вітторіо Куніберті, а в США було заплановано будівництво кораблів типу «Мічиган», але англійцям вдалося випередити всіх завдяки промисловій перевазі.

Першим таким кораблем став англійський «Дредноут», ім'я якого стало назвою всіх кораблів цього класу. Корабель було побудовано в рекордні строки, на ходові випробування він вийшов 2 вересня 1906 року, через рік і один день після закладки. Лінкор з водотоннажністю 22 500 тонн завдяки вперше застосованій на настільки великому кораблі силовій установці нового типу, з паровою турбіною, міг розвивати швидкість до 22 вузлів. На «Дредноуті» було встановлено 10 гармат калібру 305 мм (через поспіх було взято двогарматні вежі ескадрених броненосців закладених 1904 року, що добудовувались), другим калібром був протимінний — 24 гармати калібру 76 мм; артилерія середнього калібру відсутня.

Поява «Дредноута» зробила всі інші великі броненосні кораблі морально застарілими. Це зіграло на руку Німеччині, яка почала будівництво великого військового флоту, — адже тепер вона могла відразу приступити до будівництва нових кораблів.

У Росії після Цусімської битви уважно вивчали кораблебудівний досвід інших країн і відразу звернули увагу на новий тип суден. Однак, з одного боку, через низький рівень кораблебудівної промисловості, а з іншого — некоректну оцінку досвіду Російсько-Японської війни (вимога максимально можливої ​​площі бронювання) привели до того, що нові лінійні кораблі типу «Гангут» отримали недостатній рівень захисту, що не забезпечує необхідну свободу маневру під вогнем 11-12 дюймових гармат. Проте на наступних кораблях чорноморської серії цей недолік був ліквідований.