Лінія Молотова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лінія Молотова і її укріплені райони
Зі спогадів Григорія Стецюка
У нас над Бугом багато росло лози і люди з неї плели ліси, з яких робили стіни в стодолах, хлівах. Отже прийшов наказ, щоб з тими старими лісами обгороджувати такі частини між 300-400 метрів тоді в тій загорожі почали копати ями десять метрів на п'ятнадцять метрів і п'ять метрів глибокі і їх називали „об'єктами". Тоді стало усім зрозуміло, що совєти роблять укріплення над Бугом проти німців. Коли усі ями були викопані людськими руками і лопатами, там тисячі людей робило цілими днями без одного сотика винагороди. Правда платили тим, що привезли їх з центральної України чи з Росії. Ті ями пообкладали залізом, дошками, а потім позаливали цементом. Вздовж над Бугом виросло нове „місто" із „об'єктів" — бункерів, над якими була проведена електрика і освітлювала усе — було наче вдень, бо ж бункери один від одного були недалеко. ...

Бункри, що вже були готові і до них були приділені військові частини, там було дуже багато зброї й амуніції та всякого військового приладдя, залишилися взаді, бо німці пішли на схід. По кількох днях те військо почало виходити й вести пропаганду, що німцям вдалося прорвати лінію в кількох місцях, але ми їх уже зупинили, а то й в деяких місцях Червона Армія відіпхнула назад. Тоді все замовкло і чекають, що то тепер буде. Така ситуація тривала один тиждень, а тоді німецька артилерія окружила ті бункри і давай по них бити. Ті бункри не були викінчені, в стінах не було води і коли тяжкий снаряд вдарить у бункер, то він давав такий звук, що хто був у середині, то зразу глух або просто непритомнів. Бій тривав з ранку до години четвертої по-обіді і німці очистили всі бункри. Решту бункрів, які були не доступні, зірвали амоналом. Під вечір дуже багато забрали червоноармійців у полон, а забитих лишили у бункрах і всю зброю, тільки позабивали чи позамуровували усі отвори, щоб ніхто не міг зайти чи залізти в середину. Німці час до часу перевіряли ті бункри, а крім того пограничники, що стояли з другої сторони Буга, слідкували, а то й перевіряли, чи ніхто не відкривав. [1]

Лінія Молотова - неофіційна назва радянських укріплених районів побудованих уздовж західного кордону СРСР і Німеччини в період 1940-1941 роках.

Згідно з секретним протоколом Пакту Молотова-Ріббентропа між СРСР і Німеччиною межа сфер їх впливу проходила по річках Буг, Нарев, Вісла, Сан. До початку Другої світової війни вздовж радянського кордону була збудована система укріплених районів, відомих під назвою Лінія Сталіна. Зміна кордону вимагала перебудови угруповання військ. Генеральний штаб Червоної армії розробки плану прикриття нової лінії державного кордону.

Назва[ред.ред. код]

В англо-саксонському світі поширена традиція давати кожному біль-менш помітному політичному явищу власне ім’я від імені причетного до нього політика. В міжнародній дипломатії кордон СРСР встановлений у 1939 році отримав назву «лінія Молотова-Ріббентропа». Вираз «лінія Молотова» популяризував у своїх творах історик Віктор Суворов.

Оборонна стратегія[ред.ред. код]

З двома варіантами будівництва укріплених районів виступили Климент Ворошилов і Борис Шапошніков. Перший передбачав будівництво фортифікацій безпосередньо на кордоні з використанням натуральних височин по східнім берегам рік Західний Буг, Нарев, Бєбжа. У другому варіанті передбачалось збудувати укріплення на відстані 50 км від державного кордону. Сталін затвердив перший варіант. До 1945 року планували побудувати другу смугу і остаточно обладнати законсервовані укріплені райони здовж старого кордону.

Будівництво[ред.ред. код]

Кордон від Балтійського моря до Карпат довжиною 4,5 тисячі кілометрів поділено тоді на три військові округи, в рамках яких створено 138 ділянок будівництва. Планувалося побудувати 23 укріплених райони із 37 вузлами оборони. Останні мали утворюватись 2130 об'єктами довготривалої фортифікації. Кожний із укріплених районів складався з паса заслону, головного паса оборони з фортифікаціями постійного типу та заднього паса польового типу. В одно- і двоповерхових бункерах знаходилися підвали і підземні резервуари палива. Більші об’єкти були оснащені генераторами, а більша частина приміщень була герметична. Майже всі схрони мали висувні перископи, а також, за винятком спостережно-бойових бункерів, значне озброєння. Оточення бункерів мало додатково теренові перешкоди – "сходи Тиціана" на схилах, бетонні протитанкові загородження "зуби дракона" і засіки з колючого дроту. Основним будівельним матеріалом був щебінь з Кавказу. Навесні 1941 року працює на будівництві укріплень близько 140 000 солдатів і близько 18 000 цивільних фахівців. Згідно з німецьким інвентарем на лінії Молотова було близько 1900 об'єктів. З них близько 800 будинків на стадії будівництва. Завершено будівництво 542 кулеметних бункерів, 460 протитанкової бункерів, 68 бункерів фортечної артилерії і 43 штабних бункерів. За радянською статистикою, до початку війни з 5807 довготривалих оборонних споруд 13-ти укріплених районів були готові лише 880. Готовність укріплених районів становила в середньому 15-20%.

Назви Укріплених районів Фронт, км Глибина, км Кількість вузлів оборони Кількість ДОС
Тельшяйський 75 5-16 8 366
Шауляйський 90 5-16 6 403
44-й Каунаський 106 5-16 10 599
48-й Алитуський 57 5-16 5 273
68-й Гродненський 80 5-6 9 606
66-й Осовецький 60 5-6 8 594
64-й Замбровський 70 5-6 10 550
62-й Берестейський 120 5-6 10 380
Ковельський 80 5-6 9 138
02-й Володимиро-Волинський 60 5-6 7 141
04-й Струмилівський 45 5-6 5 180
06-й Рава-Руський 90 5-6 13 306
08-й Перемишльський 120 4-5 7 186

Оборона[ред.ред. код]

Переважна більшість споруд знаходилося без встановленого озброєння, оскільки промисловість не справлялася з виконанням великого числа військових замовлень. «Лінія Молотова» не зіграла значної ролі у оборонних боях. Вузли оборони, які встигли зайняти радянські війська, обходилися і блокувалися німцями в перші дні, а потім знищувалися штурмовими групами . На 12-й день війни замовкли гармати й кулемети штабного доту «Орел», який захищала група бійців (25-27 чоловік) під командуванням лейтенанта І. І. Федорова. Окремі ДОТи тримали оборону до 14 днів.

Галерея[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Коваль М.В., Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах. Т.15. – К., 1999. – 335 с.
  • Салата О. О., Значення економіки України у створенні оборонного потенціалу СРСР у період оборонних боїв (22 червеня – грудень 1941 р.) – К., 2005. – 162 с.
  • Панченко П.П., Україна в полум’ї війни 1941-1945 – К., 2005. – 557 с.
  • Пошуково-меморіальна діяльність в Україні – К., 2004. – 84 с.
  • Уривалькін О.М., Довідник з історії України – К., 2009. – 1007.