Ліпранді Павло Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Па́вло Петро́вич Ліпра́нді (15 січня 179627 серпня 1864) — російський генерал, герой Кримської війни.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 15 січня 1796 р. З початком франко-російської війни 1812 року відправився в діючу армію і намагався поступити в Охтирський 12-й гусарський полк, але йому довелося задовольнятися роллю волонтера при штабі 6-го корпусу (Дохтурова), в якому його брат, Іван Петрович, обіймав посаду обер-квартирмейстера.

Війна з Наполеоном 1812[ред.ред. код]

Ліпранді брав участь у битвах при Тарутині, Малоярославці і Красним і, відмінно зарекомендував себе, в 1813 р. був зарахований підпрапорщиком в Псковський мушкетерський полк. В рядах полку він брав участь в Закордонному поході проти французів, був у битвах при Кацбасі (за відмінність підвищений у прапорщики) і Дрездені; у 1814 р. знаходився у битвах при Брієнні, Ла-Рот'єре, Лаферте-су-Жоар, за яке підвищений був у підпоручики, при Монміралі, Битва при Шато-Т'єррі, Мері, Краоні, Лаоні, Суассоні і при узятті Парижу.

У 1816 р. Ліпранді був призначений ад'ютантом начальника 16-ої дивізії генерала Тализіна; у 1818 р. він був, вже в чині штабс-капітана, переведений в Лейб-гвардії гренадерський полк. У 1822 р. перейшов в армію майором, з призначенням ад'ютантом до командира корпусу генерала Сабанєєва, з яким швидко зійшовся і через якого став відомий графові Воронцову і П. Д. Кисельову. Близьке спілкування з цими воєначальниками зробило великий вплив на Ліпранді і проявилося згодом, коли він став командувати окремими частинами.

Російсько-турецька війна 1828-1829[ред.ред. код]

Перед початком воєн 1828 р. з Туреччиною Ліпранді, що перебував ад'ютантом при начальнику штабу діючої армії генералові Кисельові, по наказу главнокомандующаго відправився у фортецю Ісакчі доставити паші звістку про оголошення війни; крім того, він мав таємне доручення оглянути укріплення цього пункту і дізнатися, чи не мають турки відомостей про рух нашої армії. Блискуче виконавши це доручення, він був відправлений до Галац з метою зібрати відомості про те, чи є зручні судна для перевезення військ з нагоди експедиції, що припустила, в Ісакчі; це доручення було ним виконано також успішно. У травні 1828 р. Ліпранді брав участь в облозі і занятті фортеці Браїліва, а після переправи російських військ через Дунай посланий до генерала Рудзевичу з наказом взяти в облогу Ісакчи і зайняти дороги до Браїліва, Бабадагу і Тульчі. 8 липня він брав участь у битві при Шумені і за відмінність дарований був орденом Володимира 4-го ступеню з бантом. У 1829 р., будучи в чині підполковника, Ліпранді мав таємне доручення спостерігати за усім, що відбувалося в австрійських володіннях, і зібрати по усій межі Молдавії найточніші відомості про дії австрійців. У 1830 р. він управляв Сатуновським карантином, а з нагоди появи холери в Новоросійському краю був призначений головним начальником фортець Кінбурна і Очакова.

Польське повстання 1830-1831[ред.ред. код]

У 1831 р. Ліпранді був командиром Єльського піхотного полку, з яким брав участь в придушенні Польського повстання 1830 року, знаходячись спочатку в загоні генерала Рідігера для дії проти військ Юзефа Дверницького, потім при блокаді фортеці Замосття, де за відмінність зроблений був в полковники. Потім він брав участь при штурмі варшавських укріплень, де командував 1-ою бригадою 2-ої піхотної дивізії; коли був поранений генерал барон Гейсмар, Липранди приняль командування усією штурмовою колоною і перший зійшов на вали укріплень № 54 і 22, за що був нагороджений орденом св.Георгія

« В подяку за проявлену мужність та хоробрість, 25 і 26 серпня 1831 року при штурмі варшавських укріплень  »

Після підкорення Варшави він вступив в авангард генерал-лейтенанта Сіверса, переслідував бунтівників, що відступили в Люблін, і брав участь у блокаді цієї фортеці.

Після закінчення військових дій Ліпранді приступив до втілення в життя поліпшення солдатського побуту, які він розробляв спільно з генералами Сабанєєвим, Кисельовим і Воронцовим. Через два роки Єльський полк настільки виділився в усіх відношеннях, що Ліпранді 28 січня 1833 р. був призначений флігель-ад'ютантом до Його Імператорської Величності, а в 1835 р. йому був дарований майорат в Царстві Польському. 26 березня 1839 р. Ліпранді був підвищений в генерал-майори і отримав в командування гренадерський короля Фрідріха-Вільгельма III полк (згодом Лейб-гвардії Санкт-петербурзький), а в 1842 р. призначений командиром Лейб-гвардії Семенівського полку, в 1844 р. він був дарований орденом св. Станіслава 1-го ступеню. Продовжуючи діяльно піклуватися про поліпшення солдатського побуту, Ліпранді виробив особливу інструкцію ротному командирові по постачанню роти, прийняту потім до керівництва в усіх частинах гвардії, влаштував для полку на березі Крюкова каналу водопідіймальну вежу з фільтром і довів засоби полку до такого стану, що міг відмовитися від посилки солдатів на вільні роботи. За весь час свого 17-річного командування різними полками Ліпранді не заарештував жодного офіцера і не піддав тілесному покаранню жодного нижнього чину, довівши тим, що суворі способи командування, що панували у той час, були забобоном. У 1848 р. Ліпранді був підвищений у генерал-лейтенанти і призначений начальником штабу Гренадерського корпусу, із зарахуванням по гвардійській піхоті і Генеральному штабу і в списки Лейб-гвардії Семенівського полку.

Революція в Угорщині[ред.ред. код]

З оголошенням у 1849 р. військового походу в Угорщину, головнокомандувач граф Паскевич запропонував Ліпранді командування 12-ою піхотною дивізією, з якою останній і брав участь у військових діях.

Кримська війна[ред.ред. код]

Коли почалася Східна війна, Ліпранді був призначений начальником Мало-Валахського загону, для прикриття правого флангу Південної армії і охорони Малої Валахії. Поруч посилених рекогносцирувань, а потім наступом усім загоном і заняттям з бою села Чепурчеї Ліпранді поклав край усім пошукам турок з Калафата, за ці справи він отримав орден Білого Орла з мечами. З Бесарабії дивізія Ліпранді була просунута форсованим маршем в Крим. Імператор Микола I рекомендував Ліпранді головнокомандувачеві в наступних виразах: "Генералові Ліпранді можна доручить окремий загін, і на нього можна сміливо покластися, як на досвідченого генерала". Ліпранді не забарився виправдати цю Найвищу рекомендацію в першому ж самостійно веденном справі під Балаклавою, під час якої він сам був поранений осколком гранати в ногу, але залишився у строю. Потім Ліпранді брав участь у битвах при Інкермані і на Чорній річці.

У 1855 р. Ліпранді отримав у командування 6-й піхотний корпус, але в 1856 р. узяв безстрокову відпустку. Отримавши в 1858 р. у спадок с. Єфім'єво Нижегородської губернії, і ставши поміщиком, Ліпранді негайно ж відпустив своїх селян на волю із землею. До 1859 р., по особистому бажанню імператора Олександра II, Ліпранді прийняв в командування 2-й піхотний корпус, розташований в Царстві Польському, але в 1861 р. внаслідок незгоди в поглядах з намісником графом Ламбертом, був призначений членом Військової ради, а в 1862 р. - інспектором військ.

Помер 27 серпня 1864 р., похований в Санкт-Петербурзі на Митрофанівському кладовищі.

Посилання[ред.ред. код]