Лірники

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лірник1.jpg
Українська ліра
Сліпий лірник Павло Чемерський, Київ 1982

Лі́рники (пол. lirnik) — народні співці й музиканти, які супроводять свій спів грою на лірі.

Починаючи з 15 століття лірники відомі в Україні, Білорусі, Литві, Молдавії. У репертуарі українських лірників були історичні пісні й думи, церковні канти й псалми, українські народні пісні, передусім жартівливі й сатиричні.

Лірники співали в першу чергу історичні думи, які укладали самі, що прославляли діяння гетьманів: Сагайдачного, Дорошенка, Хмельницького, Мазепи та ін.; далі після історичних дум співали побожних пісень про св. Миколая та ін. Далі продовжували спів святковими думками і жартівливими шумками. Закінчували як правило жартівливими піснями. В мистецтві лірників зібрано було пісні про давню славу козацьку, з якими вони мандрували від хати до хати. Дуже часто мистецтво співу та гри на лірі передавалося по спадковості, від батька до сина і т. д. Існувала навіть традиція навмисного осліплення синів, тому що сліпі вважалися найкращими лірниками. Традиції лірників довгий час зберігалися на Покутті (Коломийщині). Відомими лірниками були І. Скубій, Архип Никоненко, Аврам Гребінь, Антін Скоба, Самсон Веселий, Тиміш з під Полтави, Вернигора та ін.

Українські лірники[ред.ред. код]

Іван Миколайович Скубій (1858–1909), лірник-сліпець з с. Лелюхівки на Полтавщині. Виконував багатий репертуар дум та іст. пісень. Деякі думи в його виконанні записав О. Сластіон на фонограмі («Самійло Кішка», «Плач невільника», «Маруся Богуславка», «Олексій Попович», «Самарські брати», «Сестра і брат»), вони вміщені у «МУЕ», т. 14 (1913).

Іван Миколайович Скубій (р.н. 1852)

Родом з с. Санжари, Кобеляцького повіту, Полтавщина. Першу вістку про нього подав О. Сластіон у ж. «Рідний край» за 1908 р. ч. 36. Цей кобзар знав багато дум, а між ними й про Самійлу Кішку. Учився у Гаврила Горобця.

Архип Никоненко (с. Оржиці, Лубенського пов., Полтавщина — 1856)

Відомості про нього записав П. Куліш який зустрів його під час фольклористичної подорожі по Україні на початку 50-их рр. 18 століття. Від нього записав 5 дум, які були надруковані в «Записках о Южной Руси» 1856 р. Це були 1) Козак Голота, 2) Вдова й три сини, 3) Сестра і брат, 4) Буря на Чорному моріі 5) Втеча трьох братів з Озова. Думи й історичні пісні виконував певною своєрідністю. Він часто зупинявся посеред співу і, злегка перебираючи струни, починав пояснювати мораль виконуваної думи чи пісні, підкріплюючи це прикладами власного чи навколішнього життя.

Перші кілька надцять років він грав тільки на бандурі, а далі почав на лірі, пояснюючи це тим що ліра голосить дуже, й на ній можна грати й на весіллях, де з-за великого гомону, гра на кобзі є малочутною. Дати народження невідома.

Аврам Родіонович Гребінь (26 жовтня 1878 село Береза, Чернігівської губернії — 27 грудня 1961) — лірник.

Аврама Гребеня вважали здібним і самобутнім виконавцем козацького епосу, репертуар якого був записаний у 50-х роках XX століття. В автентичному зразку від Аврама Гребеня записаний «Невольницький плач». Це одна з найстарших дум про те, як полонені козаки, приковані кайданами до турецької галери, зморені голодом і пекельним сонцем, шмагані нагайками турків-яничарів, просять Господа про визволення з неволі, яка розлучила «брата з сестрою, мужа з жоною і батька й матір із дітками маленькими». Лірницьке виконавство дум — специфічне, монотонне, здебільшого говіркове, у невеликому діапазоні мелодії, як у цьому випадку, із розспівом наприкінці фраз. Специфічного тембрового колориту звучанню думи надає ліра.

Антін Якович Скоба (1853, с. Багачка — після 1908, там само) — український сліпець-лірник. Осліп у дитинстві. Грав у Хорольському і Миргородському повітах і в Лубнях. У репертуарі Скоби були історичні, побутові й жартівливі пісні, псалми, а також дві думи — «Втеча трьох братів із города Азова» та «Про вдову і трьох синів». Його виконання дум відзначалося особливо виразною речитативною декламацією й ліричністю. Думи від Скоби записували Філарет Колесса та Опанас Сластіон. Рецитації, записані з фонограму, ввійшли до 13 т. вид. НТШ, «МУЕ» (1910).

Самсо́н Васильович Весе́лий (*1877, хут. Сосновий Ріг Валківського повіту — ?) — український лірник.

Жив у с. Литвинівці. Учень Івана Петрика. У репертуар входили традиційні для харківських співців думи: «Олексій Попович», «Сестра і брат», «Вдова», «Озовські брати», «Маруся Богуславка». Знав багато псальмів, жартівливих пісень і «штучок». Наприкінці 1920-х років був ще живим. Від Самсона Веселого робив записи Володимир Харків.

Констянтин Паустовський про лірників[ред.ред. код]

«А з дідусевих ррозповідей нам більше всього сподобалась історія лірника Остапа. Я не знаю,чи бачили ви коли небуть українську ліру. Зараз, напевне, її можна знайти лише у музеї. Але в ті часи не лише на ринках у малих містечках, але й на вулицях самого Києва часто зустрічалися сліпці-лірники. Вони йшли, тримаючись за плече босоногого маленького поводиря в плоскінній сорочці. У полотняній торбі у них за спиною були заховані хліб, цибуля, сіль в чистій ганчірочці, а на грудях висіла ліра. Вона нагадувала скрипку, але до неї були приделаны рукоятка и деревянный стержень с колесиком. Лирник вертел рукоятку, колесико кружилось, терлось о струны, и они жужжали на разные лады, будто вокруг лирника гудели, аккомпанируя ему, добрые ручные шмели. Лирники почти никогда не пели. Они говорили певучим речитативом свои думки, „псальмы“ и песни. Потом замолкали, долго слушали, как жужжит-затихает лира, и, глядя перед собой незрячими глазами, просили милостыню. Просили они ее совсем не так, как обыкновенные нищие. Я помню одного лирника в городе Черкассах. „Киньте грошик, — говорил он, — слепцу и хлопчику, потому что без того хлопчика слепец заплутается и не найдет дорогу после своей кончины в божий рай“. Я не помню ни одного базара, где бы не было лирника. Он сидел, прислонившись к пыльному тополю. Вокруг него теснились и вздыхали жалостливые бабы, бросали в деревянную миску позеленевшие медяки. Представление о лирниках навсегда связалось у меня с памятью об украинских базарах — ранних базарах, когда роса еще блестит на траве, холодные тени лежат поперек пыльных дорог и синеватый дым струится над землей, уже освещенной солнцем.»

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Вишивка Це незавершена стаття про культуру.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.