Лісабонський землетрус 1755

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Flag of Portugal.svg
Ця стяття є частиною серії
Історія Португалії
Давня історія
Графство Портукаленсе
Незалежність Португалії
Португальська імперія
Географічні відкриття
Лісабонський землетрус
Революція 1910 року
Тимчасовий уряд
Перша Республіка
Військова диктатура
Нова держава
Колоніальна війна
Революція гвоздик
Рада національного порятунку
Третя Республіка
Expo 1998 і Євро 2004
Португалія

Лісабонський землетрус 1755 року відбувся 1 листопада 1755 року, в 9:20 ранку. Він перетворив на руїни Лісабон — столицю Португалії, і був одним з найбільш руйнівних і смертоносних землетрусів в історії, що поніс життя більше 100 тисяч чоловік за 6 хвилин. За сейсмічними поштовхами послідували пожежа і цунамі, — те, що заподіяло особливо багато бід через прибережне розташування Лісабона. Землетрус загострив політичні суперечності в Португалії і жорстко припинив колоніальні амбіції, що були у країні у 18 столітті. Подія широко обговорювалася європейськими філософами Епохи Просвітництва і призвела до розробки концепції теодіцеї. Цей перший вивчений наукою землетрус послужив поштовхом до зародження сучасної сейсмології. На сьогодні геологи оцінюють магнітуду Лісабонського землетрусу у близько 9 балів за шкалою Ріхтера, з епіцентром в Атлантичному океані, приблизно за 200 кілометрів на південний захід від півострова Святого Вінсента. Відновленням міста після землетрусу керував маркіз де Помбал.

Землетрус[ред.ред. код]

Зображення руїн Лісабона в полум'ї пожеж і цунамі, що накриває кораблі в гавані. Гравюра 1755 р.

Землетрус відбувся вранці 1 листопада в католицьке свято — День всіх святих. Згідно з описами, що збереглися, землетрус тривав від трьох з половиною до шести хвилин, викликавши величезні тріщини в землі, шириною до п'яти метрів, що відокремили центр міста від решти суші. Уцілілі в живих спрямувалися до доків, що здавалися безпечними, і побачили, що вода відступила, — було видно дно моря з численними уламками кораблів і вантажів. Через декілька хвилин після землетрусу величезне цунамі накрило гавань і центр міста, піднявшись вгору за течією річки Тежу. За ним послідували ще дві хвилі. Райони міста, що не торкнулися цунамі, були знищені пожежами, що продовжувалися протягом п'яти днів.

Лісабон був не єдиним португальським містом, що постраждало в цій катастрофі. У всіх південних районах країни, зокрема, в провінції Алгарве, руйнування були колосальними. Поштовхи відчувалися по всій Європі, аж до Фінляндії і в Північній Африці. Цунамі заввишки до 20 метрів обрушилося на узбережжя Північної Африки і островів Мартиніка і Барбадос в Північній Атлантиці. Триметрове цунамі завдало руйнування південному узбережжю Англії.

Імовірне місцерозташування епіцентру землетрусу

З 275 тис. чоловік, що населяли місто, загинуло понад 90 тис. Ще 10 тис. загинуло на середземноморському узбережжі Марокко. 85 % будівель було зруйновано, включаючи знамениті палаци, бібліотеки, так само, як і кращі зразки характерної португальської архітектури 16 століття. Будівлі, які не були зруйновані землетрусом, стали здобиччю вогню. Нову будівлю Опери, відкриту всього шістьма місяцями раніше (під нещасливою назвою Опера Фенікс), землетрус зрівняв із землею.

Королівський палац, який знаходився прямо за річкою Тежу на місці сучасної площі Терейру ду Пасу (порт. Terreiro do Paço), був повністю ліквідований землетрусом і цунамі. У палацовій бібліотеці знаходилася королівське зібрання книжок з близько 70 тис. томів, а також сотні творів мистецтва, включаючи картини Рубенса, Тіциана і Караваджо. Все це було безповоротно втрачено. Разом з палацом загинули і королівські архіви з описами подорожей Вашку да Гами і інших мореплавців. Було зруйновано велику кількість церков, соборів і найбільшу лікарню міста. Могила національного героя — Нуну Алвареша Перейри була втрачена. Гості Лісабона досі можуть відвідати руїни монастиря Карму (порт. Carmo), які так і не були відновлені лісабонцями.

Описано, що багато тварин передчували небезпеку і прагнули забратися на підвищені місця до прибуття води. Це перший задокументований опис цього феномена в Європі.

Соціальне і філософське значення катастрофи[ред.ред. код]

Уцілілі після землетрусу залишки жіночого монастиря Карму (Carmo) як згадка про жахливу трагедію

Наслідки землетрусу не обмежилися зруйнованими будинками. Лісабон був столицею релігійної католицької країни, що побудувала багато церков і що займалася місіонерством в колоніях. Більш того, стихія обрушилася на місто у важливе католицьке свято і зруйнувала майже всі церкви. Ця катастрофа з новою гостротою поставила перед філософами і теологами 18 століття питання про «жорстокість Бога».

Землетрус сильно вплинув на мислителів Епохи Просвітництва. Багато філософів того часу згадали цю подію в своїх творах, особливо Вольтер в «Кандіді» («Оптиміст») і «Поемі на лихо в Лісабоні». Примха стихії навела вольтерового Кандіда на сатиру в адресу ідеї, що ми живемо в «кращому з можливих світів»; як написав Теодор Адорно, «Лісабонський землетрус вилікував Вольтера від теодіцизму Лейбніца». Нині за впливом на філософію і культуру, Лісабонський землетрус часто порівнюють з Холокостом[Джерело?].

Концепція божого втручання, хоча вона й існувала до 1755 року, була розроблена у філософії Іммануїлом Кантом як частина його спроб осмислити жахливість землетрусу і цунамі. Кант опублікував три тексти про лісабонський землетрус. В молодості він, зачарований землетрусом, зібрав всю доступну йому інформацію і використовував її для створення теорії про причини землетрусу. Кант вважав, що землетруси відбуваються в результаті обвалення величезних підземних печер. Будучи помилковою, ця концепція все ж таки стала однією з перших природничонаукових теорій, що пояснювали природні процеси природними, а не надприродними причинами. Брошура молодого Канта, можливо, поклала початок наукової географії і, безумовно сейсмології.

Деякі дослідники (наприклад, Вернер Хамахер, див. Werner Hamacher (англ.)) стверджують, що землетрус впливав не тільки на розуми філософів, але і на їх мову. Стверджується, що саме землетрус дав додатковий сенс словам «основи, фундамент» і «струс, поштовх».

Народження сейсмології[ред.ред. код]

Статуя Маркіза де Помбала, що керував роботами з відновлення міста Лісабона

Дії тодішнього прем'єр-міністра не обмежилися відновленням руйнувань. Маркіз де Помбал наказав розіслати у всі провінції країни опитування про землетрус і його наслідки. Опитування включало такі питання:

  • Як довго тривав землетрус?
  • Скільки було афтершоків?
  • Якого типу руйнування трапилися?
  • Чи не поводилися дивно тварини (це питання передбачило дослідження китайських сейсмологів в 1960-х роках)?
  • Що відбулося із стінами і колодязями?

Відповіді на ці та інші питання досі зберігаються в національному архіві Португалії. Вивчаючи ці точні дані, сучасним ученим вдалося реконструювати подію. Без опитування, проведеного Помбалом, це було б неможливим. Оскільки Помбал був першим, хто спробував дати об'єктивний науковий опис різноманітних проявів і наслідків землетрусів, то він вважається прапрадідом сучасної сейсмологічної науки.

Геологічні причини, що викликали цей землетрус, і сейсмічна активність регіону продовжують обговорюватися сучасними вченими.

Посилання[ред.ред. код]

  • Benjamin, Walter. «The Lisbon Earthquake.» In Selected Writings vol. 2. Belknap, 1999. ISBN 0-674-94586-7. The often abstruse critic Benjamin gave a series of radio broadcasts for children in the early 1930s; this one, from 1931, discusses the Lisbon earthquake and summarizes some of its impact on European thought.
  • Brooks, Charles B.. Disaster at Lisbon: The Great Earthquake of 1755. 1994.
  • Chase, J. «The Great Earthquake At Lisbon (1755)». Colliers Magazine, 1920.
  • Dynes, Russell Rowe. «The dialogue between Voltaire and Rousseau on the Lisbon earthquake: The emergence of a social science view.» University of Delaware, Disaster Research Center, 1999.
  • Hamacher, Werner. «The Quaking of Presentation.» In Premises: Essays on Philosophy and Literature from Kant to Celan, pp. 261-293. Stanford University Press, 1999. ISBN 0-8047-3620-0.
  • Kendrick, T.D.. The Lisbon Earthquake. Philadelphia and New York: J. B. Lippincott, 1957.
  • Neiman, Susan. Evil in Modern Thought: An Alternative History of Modern Philosophy. Princeton University Press, 2002. ISBN 0-691-11792-6/0691096082. This book centers on philosophical reaction to the earthquake, arguing that the earthquake was responsible for modern conceptions of evil.
  • Ray, Gene. «Reading the Lisbon Earthquake: Adorno, Lyotard, and the Contemporary SublimeYale Journal of Criticism 17.1 (2004): pp. 1-18.
  • Seco e Pinto, P.S. (Editor). Earthquake Geotechnical Engineering: Proceedings of the Second International Conference, Lisbon, Portugal, 21-25 June, 1999. ISBN 90-5809-116-3.
  • Weinrich, Harald. «Literaturgeschichte eines Weltereignisses: Das Erdbeben von Lissabon.» In Literatur fur Leser, pp. 64-76. Stuttgart: Kohlhammer, 1971. ISBN 3-17-087225-7. In German. Cited by Hamacher as a broad survey of philosophical and literary reactions to the Lisbon earthquake. There are also German people in Lissabon.
  • Никонов А. А. «"Ужасное потрясение" Европы. Лиссабонское землетрясение 1 ноября 1755 г.», «Природа», №11, 2005 г. [1]