Ліст Ференц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ференц Ліст (Franz Ritter von Liszt)
Liszt (Lehmann portrait).jpg
Ф. Ліст, портрет роботи Г. Лемана
Народився 22 жовтня 1811(1811-10-22)
Добор'ян (Райдинг), Австрійська імперія
Помер 31 липня 1886(1886-07-31) (74 роки)
Байройт, Німеччина
Запалення легенів
Громадянство Австрійська імперія
Національність угорець
Діяльність композитор, піаніст, педагог, диригент, публіцист

Ференц (Франц) Ліст (угор. Liszt Ferenc, нім. Franz Liszt; 22 жовтня 1811, Добор'ян (Райдинг), Австрійська імперія — 31 липня 1886, Байройт, Німеччина) — угорський композитор, піаніст, педагог, диригент, публіцист, представник музичного романтизму, засновник угорської композиторської школи.

Ференц Ліст — перший піаніст, який виступав зі сольними концертами, котрими заслужив визнання як професіоналів, так і загальної публіки. Попри те, що немає жодного запису гри піаніста, він уважається одним з найвпливовіших піаністів його епохи. Одночасно був відомий своєю благодійністю: допомагав жертвам стихійних лих, сиротам, учив безкоштовно талановитих студентів — також сприяв фонду пам'яті Бетховена, пожертвувавши значні кошти на відкриття консерваторії в Будапешті.

Багато із його фортепіанних творів увійшли до традиційного репертуару — зокрема «Угорські рапсодії», «Соната сі-мінор» та два фортепіанні концерти. Зробив численні фортепіанні транскрипції популярних сцен із опер, симфоній, каприсів Паганіні та пісень Шуберта; окремі його фортепіанні твори вважаються найвищим випробуванням фортепіанної майстерності. Був автором хорової, вокальної та симфонічної музики, а органні твори Ліста посіли чільне місце у репертуарі органістів.

Біографія[ред.ред. код]

Ференц Ліст народився в селі Доборьян (австрійська назва Райдинг) біля міста Шопрон, Угорщина[1]

Батьки[ред.ред. код]

Статуя молодого Ф.Ліста

Батько Франца Ліста, Адам Ліст (17761826) служив у князя Естергазі «доглядачем поголів'я овець». Це була почесна й відповідальна посада, позаяк вівці були головним багатством родини Естергазі. Князі підтримували мистецтво. До 14 років Адам грав на віолончелі в оркестрі князя, керованому Йозефом Гайдном. Після закінчення католицької гімназії в Прессбурзі (нині Братислава) Адам Ліст став послушником в францисканському ордені, але через два роки вирішив з нього піти. Він на все життя зберіг дружбу з одним із францисканців, що, як припускають деякі дослідники, надихнуло його назвати сина Францем, а сам Ліст, також підтримуючи зв'язки із францисканцями, у пізні роки життя вступив в орден. Адам Ліст писав музику, присвячуючи свої твори Естергазі. В 1805 році він домігся свого призначення в Ейзенштадт, де розташовувалася резиденція князів. Там в 1805—1809 роках у вільний від основної роботи час він продовжив грати в оркестрі, маючи можливість працювати з багатьма музикантами, що приїжджали туди, включаючи Керубіні й Бетховена. В 1809 році Адам був відісланий до Райдингу. У будинку в нього висів портрет Бетховена, який був кумиром батька й згодом став кумиром сина.

Мати Франца Ліста, уроджена Ганна Лагер (17881866), народилася в Кремсі (Австрія). Осиротівши в 9 років, була змушена переїхати до Відня, де працювала покоївкою, а в 20 років переїхала в Маттерсбург до брата. В 1810 році Адам Ліст, приїхавши в Маттерсбург відвідати батька, познайомився з нею, а в січні 1811 року вони одружилися.

У жовтні 1811 р. народжується син, який був їхньою єдиною дитиною. Ім'я, дане при хрещенні, було записано латиною як Franciscus, а по-німецькому вимовлялося Франц. Частіше використовується угорське ім'я Ференц, хоча сам Ліст, слабко володіючи угорською, ніколи ним не користувався.

Дитинство[ред.ред. код]

Участь батьків в музичному формуванні сина була винятковою. Адам Ліст рано почав учити сина музиці, сам давав йому уроки. У церкві хлопчика вчили співу, а місцевий органіст — грі на органі. Після трирічних занять, Ференц у віці восьми років уперше виступив у публічному концерті. Батько возив його до знатних вельмож, де хлопчик грав на роялі, і зумів викликати серед них доброзичливе ставлення. Розуміючи, що Ференцу потрібна серйозна школа, батько везе його до Відня.

З 1821 року Ліст займався у Відні грою на фортепіано у Карла Черні, який погодився вчити хлопчика безоплатно. Школа Черні дала Лісту універсальність його фортепіанного мистецтва. Теорією Ліст займався в Антоніо Сальєрі. Виступаючи на концертах, Ліст зробив сенсацію серед віденської публіки. Під час одного з них Бетховен, після блискучої імпровізації Франца в каденції одного зі своїх концертів, поцілував його. Ліст про це згадував протягом всього життя.

Париж[ред.ред. код]

Після Відня в 1823 році Ліст їде в Париж. Метою була Паризька консерваторія, але Ліста туди не прийняли, тому що приймали тільки французів. Однак батько вирішив залишитися в Парижі, незважаючи на складне матеріальне становище. Через це доводилося постійно організовувати виступи. Так у ранньому віці починається професійна діяльність Ліста. Займалися з Лістом педагоги з тієї ж Паризької консерваторії (серед них були такі видатні музиканти, як [Фердінандо Паер] й [Антонін Рейха]), однак ніхто більше не вчив його фортепіанній грі — Черні залишився останнім його педагогом з фортепіано.

У цей період Ліст починає писати музику, в основному репертуар для своїх виступів — етюди. В 14 років почав оперу «Дон Санчо, або Замок любові», що навіть була поставлена в Ґранд-Опера в 1825 році.

В 1827 році помер Адам Ліст. Близько 3 років Франц перебуває у пригніченому стані, його дратувала роль «паяца», дивини світських салонів. Через ці причини на кілька років Ліст залишає паризьке світське життя, навіть був опублікований його некролог. У Ліста зростають містичні настрої, які проявлялись й раніше.

Ф.Ліст у 1832 році.

У світі Ліст з'явився знову тільки в 1830 році. Це рік липневої революції. Ліста захопило бурхливе життя довкола нього, заклики до справедливості. Виникає ідея «Революційної симфонії», у якій мали б бути використані революційні пісні. Ліст повернувся до активної діяльності, з успіхом концертує. Окреслюється коло близьких йому музикантів: Берліоз (який створив у цей час «Фантастичну симфонію»), Паганіні (який приїхав у Париж в 1831 році). Гра геніального скрипаля спонукала Ліста домогтися ще більшої досконалості у виконанні. На якийсь час він відмовився від концертування, посилено працював над технікою й переклав для фортепіано каприси Паганіні, які вийшли під назвою «Шість етюдів». Це був перший і надзвичайно блискучий досвід у фортепіанному перекладанні, який згодом Ліст довів до найвищого рівня. На Ліста як на віртуоза мав також величезний вплив Шопен (який до Ліста ставився скептично, не встигнувши побачити розквіту його творчості після 1848 року і вбачаючи в ньому лише віртуоза). Серед знайомих Ліста — також письменники Дюма, Гюго, Мюссе, Жорж Санд.

Близько 1835 року виходять статті Ліста про соціальне становище артистів в Франції, про Шумана та інші У цей же час Ліст почав і педагогічну діяльність, якої ніколи не полишав.

На початку 30-х рр. Ліст знайомиться із графинею Марі д'Агу, подругою Жорж Санд. Вона захоплювалася сучасним мистецтвом. Графиня мала деякі літературні здібності й друкувалася під псевдонімом Даніель Стерн[2]. Творчість Жорж Санд була для неї еталоном. Графиня д'Агу та Ліст покохали один одного. В 1835 році графиня пішла від чоловіка й порвала всі зв'язки зі своїм колом. Разом з Лістом вона їде до Швейцарії — так починається наступний період життя Ліста.

«Роки мандрівок»[ред.ред. код]

Ф.Ліст у молодості, зрілості й старості

З 1835 по 1848 роки триває наступний період життя Ліста, за яким закріпилася назва «Роки мандрівок» (за назвою збірника п'єс).

У Швейцарії Ліст і Марі д'Агу жили в Женеві і, часом, у якому-небудь мальовничому селищі. Ліст робить перші начерки п'єс для збірника «Альбом мандрівника», який згодом став «Роками мандрівок» (фр. "Anne'es de pe'lerinage"), викладає в Женевській консерваторії, іноді їздить у Париж з концертами. Однак Париж уже захоплений іншим віртуозом — Тальбергом, і Ліст не має колишньої популярності. У цей час Ліст починає надавати своїм концертам просвітницьку тематику — грає симфонії (у своєму перекладанні для фортепіано) і концерти Бетховена, парафрази на теми з опер й інше. Разом з д'Агу Ліст пише статтю «Про роль мистецтва й становище митця в сучасному суспільстві». У Женеві Ліст не припиняв активного європейського життя. До нього приїжджали друзі з Парижа, у тому числі Жорж Санд.

В 1837 році, уже маючи дитину, Ліст і д'Агу їдуть в Італію. Тут вони відвідують Рим, Неаполь, Венецію, Флоренцію — центри мистецтва й культури. З Італії Ліст писав нариси про місцеве музичне життя, які надсилав у Париж для публікації. Для них було обрано жанр листів. Адресат більшої частини листів — Жорж Санд, що відповідала Лісту також нарисами в журналі.

В Італії Ліст уперше в історії зіграв сольний концерт без участі інших музикантів. Це було сміливе й зухвале рішення, що остаточно відокремило концертні виступи від салонних.

До цього ж часу відносяться фантазії й парафрази на теми з опер (у тому числі з «Лючії» Доніцетті), переклад Пасторальної симфонії Бетховена й багатьох творів Берліоза. Давши кілька концертів у Парижі та Відні, Ліст повертається до Італії (1839), де закінчує перекладання симфоній Бетховена для фортепіано.

Ліст давно мріяв поїхати в Угорщину, однак його подруга Марі д'Агу була проти цієї поїздки. У цей же час в Угорщині відбулася велика повінь, і Ліст, маючи вже величезну популярність і славу, вважав своїм обов'язком допомогти співвітчизникам. У такий спосіб з д'Агу відбувся розрив, і в Угорщину він виїхав сам.

Австрія й Угорщина зустріли Ліста тріумфально. У Відні після одного з концертів до нього підійшов Тальберг — давній його конкурент, визнавши перевагу Ліста. В Угорщині Ліст став виразником патріотичного підйому нації. На його концерти дворяни приходили в національних костюмах, підносили йому дарунки. Кошти від концертів Ліст перевів на користь потерпілих від повені.

Ф.Ліст, портрет роботи Міклоша Барабаша

Між 1842 й 1848 рр. Ліст кілька разів об'їхав всю Європу, у тому числі Російську імперію, Іспанію, Португалію, був в Туреччині. Це був пік його концертної діяльності. Росію Ліст відвідував у 1842 та 1848 роках. В Петербурзі Ліста слухали видатні діячі російської музики — В. Стасов, О. Сєров, М. Глінка. При цьому Стасов і Сєров згадували про своє потрясіння від його гри, а Глінці Ліст не сподобався, він більше цінував Дж. Фільда.

Ліст цікавився російською музикою. Він дуже високо оцінив музику «Руслана й Людмили» М. Глінки, зробив фортепіанну транскрипцію «Маршу Чорномора», листувався з композиторами «Могутньої купки». У наступні роки зв'язки з Росією не переривалися, зокрема, Ліст видав збірник обраних уривків з російських опер.

У цей же час досягає кульмінації просвітницька діяльність Ліста. У свої концертні програми він включає безліч фортепіанних творів класиків (Бетховена, Баха), власні переклади симфоній Бетховена й Берліоза, пісень Шуберта, органних творів Баха. З ініціативи Ліста в 1845 р. були організовані святкові заходи на честь Бетховена в Бонні, він же вніс значну суму для встановлення там пам'ятника геніальному композиторові.

Однак через якийсь час Ліст розчаровується у своїй просвітницькій діяльності. Він зрозумів, що вона не досягає мети, а обивателеві приємніше послухати попурі з модної опери, ніж сонату Бетховена. Активна концертна діяльність Ліста припиняється.

Гастролі Україною[ред.ред. код]

Ференц Ліст приїздив до Російської Імперії три рази — у 1842, 1843 та 1847-1848 роках. Під час своєї подорожі 1847 року Ф. Ліст дав концерти у багатьох українських містах: у Києві (на сцені Актової зали Червоного корпусу Київського університету), Чернівцях, Єлисаветграді, Житомирі, Немирові, Бердичеві, Кременці, Львові, Одесі, Миколаєві.

Під час гастролей у Києві у лютому 1847 року Ференц Ліст познайомився з Кароліною Вітгенштейн, близька дружба з якою триватиме протягом усього його життя. Саме цій жінці композитор присвятить усі свої симфонічні поеми. Кароліна Вітгенштейн мала маєток на Поділлі у Воронівцях, у якому гостював Ференц Ліст. Саме тут на теми українських народних пісень «Ой, не ходи, Грицю» та «Віють вітри, віють буйні» він написав п'єси для фортепіано «Українська балада» і «Думка», які увійшли до створеного у 1847–1848 роках циклу «Колоски Воронівець».

Але Кароліна була заміжньою, і, крім того, ревно сповідувала католицизм. Тому довелося домагатися розлучення й нового вінчання, що повинні були дозволити російський імператор і Папа Римський.

Веймар[ред.ред. код]

В 1848 році Ліст і Кароліна оселяються у Веймарі. Цей вибір був обумовлений тим, що Лісту були дані права керувати музичним життям міста, до того ж, Веймар був резиденцією герцогині-сестри імператора Миколи І. Очевидно, Ліст сподівався через неї вплинути на імператора в справі розлучення.

Ф.Ліст, портрет роботи В.фон Кульбаха, 1856 р.

Ліст прийнявся за оперний театр, оновив репертуар. Очевидно, після розчарування в концертній діяльності він вирішив перенести просвітительський акцент на діяльність постановника. Тому в репертуарі з'являються опери Глюка, Моцарта, Бетховена, а також сучасників — Шумана («Геновева»), Вагнера («Лоенгрін») та інших. У симфонічних програмах виконувалися твори Й. С. Баха, Бетховена, Мендельсона, Берліоза, а також власні. Однак і в цій області Ліста чекала невдача. Публіка була незадоволена репертуаром театру, трупа й музиканти скаржилися.

Головний підсумок веймарського періоду — напружена композиторська робота Ліста. Він упорядковує свої начерки, закінчує та переробляє безліч своїх творів. «Альбом мандрівника» після великої роботи став «Роками мандрівок». Тут же були написані фортепіанні концерти, рапсодії (в яких використані мелодії, записані в Угорщині), соната сі мінор, етюди, романси, перші симфонічні поеми.

У Веймар до Ліста приїжджають молоді музиканти із усього світу, щоб одержати від нього уроки. 1860 року у нього вдосконалював свою майстерність український піаніст Андрій Родзянко.

Разом з Кароліною Ліст пише статті, есе. Починає книгу про Шопена.

До цього часу належить зближення Ліста з Вагнером на ґрунті загальних ідей. На початку 60-х рр. створюється Союз німецьких музикантів, відомі як «веймарці», на противагу «лейпцигцям» (до яких належали Шуман, Мендельсон, Брамс, що сповідували більш академічні погляди, ніж Вагнер та Ліст). Нерідко в пресі між цими групами виникали запеклі конфлікти.

Наприкінці 50-х надія на вінчання з Кароліною остаточно тане, крім того, Ліст був розчарований нерозумінням своєї музичної діяльності у Веймарі. У цей же час вмирає син Ліста. Знову, як після смерті батька, у Ліста підсилюються містичні й релігійні почуття. Разом з Кароліною вони вирішують їхати в Рим замолювати гріхи.

Пізні роки[ред.ред. код]

Ф.Ліст, пізні роки життя

На початку 60-х років Ліст і Кароліна переселяються в Рим, але живуть у різних будинках. Вона наполягала на тому, щоб Ліст став ченцем, і в 1865 г. він приймає малий постриг і звання абата. Творчі інтереси Ліста лежать тепер переважно в області церковної музики: це ораторії «Св. Єлизавета», «Христос», чотири псалми, реквієм й угорська коронаційна меса (нім. Kronungsmesse). Крім того, з'являється третій том «Років мандрівок», насичений філософськими мотивами. У Римі Ліст грав, але надзвичайно рідко.

В 1866 році Ліст їде до Веймару, починається так званий другий веймарський період. Жив він у скромному будиночку свого колишнього садівника. Як і раніше, до нього приїжджають молоді музиканти — серед них Гріг, Бородін, Зілоті.

В 1875 році діяльність Ліста зосереджується переважно в Угорщині (у Пешті). Тут він був обраний президентом знову заснованої Вищої школи музики. Пізніше цей заклад стане відомим як «Королівська угорська музична академія», а з 1925 року — носитиме ім'я композитора. Ліст викладає, пише «Забуті вальси» і нові рапсодії для фортепіано, цикл «Угорські історичні портрети» (про фігури угорського визвольного руху).

Дочка Ліста Козима в цей час стала дружиною Вагнера (їхній син — відомий диригент Зиґфрід Вагнер). Після смерті Вагнера вона продовжувала організовувати вагнерівські фестивалі в Байройті. На одному з фестивалів в 1886 році Ліст застудився, незабаром застуда перейшла в запалення легень. Помер композитор 31 липня 1886 року у Байройті на руках камердинера.

Творчість[ред.ред. код]

Багатогранна творча діяльність Ліста охоплює близько 60 років. Упродовж свого життя він створив понад 1300 творів. Витоками композиторського стилю Ф.Ліста вважаються французька та німецька композиторські школи, а також угорський міський музичний фольклор. Деякі особливості національної музики, наприклад танців вербункош та чардаш знайшли своє втілення в цілому ряді творів, перш за все — в «Угорських рапсодіях», а також обробках народних пісень.

Основний принцип творчості Ф.Ліста — програмність. В основі більшої частини його творів лежить поетично-сюжетний задум. За допомогою програми Ліст намагався надати мистецтву більшої дієвості та образної конкретики, більшої доступності для слухача. Творам Ліста загалом притаманий романтичний конфлікт дійсного і особистого, який вирішується через героїчність. Окремі твори Ліста присвячені героїчним подіям чи постатям минулого — наприклад «Мазепа» (втілено героїчний образ українського гетьмана), «Героїчний марш в угорському стилі», «Битва гунів». Чільне місце займають твори, натхнені національно-визвольним рухом — «Поховальна хода», присвячена пам'яті страчених у 1849 році революціонерів, симфонічні поеми «Плач за героями», «Угорщина» та інші твори. Тема Батьківщини прослідковується також в таких творах, як «Угорські історичні картини», «Угорська коронаційна меса» та багатьох інших творів.

Протягом свого життя Ф. Ліст фактично написав шість творів, присвячених гетьману Івану Мазепі: перший етюд для фортепіано 1827 р.; Трансцендентальний етюд ч. 4 «Мазепа» 1838 р., (присвячений В. Гюго); Трансцендентальний етюд ч. 4 «Мазепа» 1840 р. (змінена версія твору 1838 р.); Симфонічна поема «Мазепа» 1851 р.; «Мазепа» для двох фортепіано 1855 р. та для фортепіано на чотири руки 1874 р.

Сміливий новатор, Ференц Ліст збагатив та розширив виразові засоби музичного мистецтва. В інструментальну мелодику Ліст вніс елементи мовних інтонацій, підкреслену декламаційність, що йде від ораторських прийомів, застосовував принцип монотематизму, сутність якого полягала в утворенні різних за характером тем з єдиної тематичної основи. Ференц Ліст часто використовував т.зв. мелодії-характеристики, що ніби змальовували ті чи інші ситуації чи образ героя, причому подальший розвиток таких мелодій-характеристик залежить від розвитку поетичного образу. Значні досягнення Ліста і в області гармонічного мислення — використовуються контрастні зіставлення, альтеровані гармонії, енгармонізми тощо. Сміливе новаторство в області гармонії багато в чому передбачило розвиток сучасної музичної мови. Хроматизми, використовувані Лістом, не тільки збагатили романтичний стиль минулого сторіччя, але й, що важливіше, передбачили кризу традиційної тональності в 20 столітті. Радикальна «музика майбутнього», про яку мріяли Ліст і Вагнер, викликала до життя цілотонові послідовності, політональність, атональність та інші елементи, типові для музичного імпресіонізму. Подібно Вагнеру, Ліст був прибічником ідеї синтезу всіх мистецтв як вищої форми художнього вираження.

Фортепіанні твори[ред.ред. код]

Подібно до Ф. Шопена й |Р. Шумана, Ліст у своїй композиторській діяльності віддавав пальму першості сольному фортепіано. Фортепіанний стиль Ф.Ліста відкрив нову еру в історії фортепіанного мистецтва. Використання інструменту в усій його регістровій повноті, багатобарвності та динамічності надавало універсальні можливості для відтворення оркестрових звучань, демократизації фортепіанного виконавства — виведенню його із сфери камерності і салону до великого концертного залу. За висловом В. Стасова, «для фортепіано стало можливе усе». Яскрава образність, романтична піднесеність, драматизм вираження, оркестрова барвистість були тими засобами за допомогою яких Ліст досяг вершин виконавського мистецтва, доступного широким колам слухачів. Манера інтерпретації Ф.Ліста відтворювала і розвивала характерні риси угорської народної імпровізаційності.

Серед найпопулярніших творів Ліста — «Мрії кохання» (Liebestraum), 19 Угорських рапсодій, цикл із 12 «Трансцендентних етюдів» (Etudes d'execution transcendante) і три цикли невеликих п'єс під назвою «Роки мандрівок» (Annees de pelerinage). Деякі з «Угорських рапсодій» (в основі яких лежать скоріше циганські, ніж мадярські наспіви) пізніше були оркестровані.

Рукопис фортепіанної сонати Ф.Ліста

Більша частина фортепіанної спадщини композитора — транскрипції й парафрази музики інших авторів. Спочатку приводом для їхнього створення послужило бажання Ф.Ліста популяризувати у своїх концертах великі оркестрові твори майстрів минулого або нову музику невизнаних композиторів-сучасників. У нашу епоху більшість із цих аранжувань втратила популярність, хоча піаністи як і раніше включають у концертний репертуар подібні п'єси, що дають можливість продемонструвати запаморочливу техніку. Серед транскрипцій Ф. Ліста — фортепіанні перекладання симфоній Бетховена й фрагментів із творів Баха, Белліні, Берліоза, Вагнера, Верді, Глінки, Гуно, Мейербера, Мендельсона, Моцарта, Паганіні, Россіні, Сен-Санса, Шопена, Шуберта, Шумана та інших.

Особливе місце серед фортепіанних творів Ліста займає його соната сі мінор, написана у 1852-53 роках. Вона є найбільш об'ємним його фортепіанним твором (760 тактів, приблизно 30 хв. за тривалістю), і за значущістю та глибиною змісту цей твір можна поставити в один ряд із «Фауст-симфонією» і найбільш взірцевими симфонічними поемами[3]. Будучи одночастинним твором, соната має дуже чіткі внутрішні 4 частини, котрі уміщено у загальну для всього твору сонатну форму. Фортепіанній сонаті Ліста, на відміну від деяких інших його творів, не можливо закинути наявність «пустих» уривків; насиченість музичної тканини, збалансованість форми і виразова цілісність цього твору знаходиться на дуже високому рівні. Соната є одним із найбільш яскравих і вдалих творів Ліста.

Оркестрові та вокальні твори[ред.ред. код]

Ліст став творцем жанру одночастинної напівпрограмної симфонічної форми, яку він назвав симфонічною поемою. Цей жанр був покликаний виражати немузичні ідеї або переказувати музичними засобами досягнення літератури й образотворчих мистецтв. Єдність композиції досягалася введенням лейтмотивів або лейттем, що проходять через всю поему. Серед оркестрових творів Ліста (або п'єс за участю оркестру) найцікавіші симфонічні поеми, особливо «Прелюди» (Les Preludes, 1854), «Орфей» (Orpheus, 1854) і «Ідеали» (Die Ideale, 1857).

Ліст був одним із видатніших майстрів інструментовки, що використав ряд нових прийомів, заснованих на глибокому проникненні в природу оркестрових тембрів. Характерно, що і переворот, здійснений Лістом в фортепіанному мистецтві, значною мірою спирався на симфонічну трактовку фортепіано.

Для різних складів за участю солістів, хору й оркестру Ліст склав кілька мес, псалми й ораторію «Легенда про святу Єлизавету» (Legende von der heiligen Elisabeth, 1861). Крім того, можна згадати «Фауст-симфонію» з хоровим фіналом (1857) і «Симфонію до Божественної комедії Данте» з жіночим хором наприкінці (1867): обидва твори в значній мірі опираються на принципи симфонічних поем. Дотепер виконуються лістівські фортепіанні концерти — ля мажор (1839, редакції 1849, 1853,1857, 1861) мі-бемоль мажор (1849, редакції 1853, 1856). Єдина опера Ліста — одноактна «Дон Санчо» (Don Sanche) — написана 14-річним композитором і тоді ж поставлена (витримала п'ять спектаклів). Партитура опери, яка довгий час вважалася загубленої, була знайдена 1903 року. Лісту належать також більше 60 пісень і романсів для голосу з фортепіано й кілька органних творів, включаючи фантазію й фугу на тему BACH.

В останні роки життя творчі устремління Ф. Ліста значно змінилися — він прийшов до створення особливого, аскетичного й лаконічного стилю, вільного від романтичних перебільшень, значною мірою випередившим виразні засоби музики 20 століття

Діяльність Ф. Ліста зіграла велику роль у становленні угорської національної композиторської школи і справила величезний вплив на розвиток світової музичної культури.

Ліст як піаніст[ред.ред. код]

Ліст виступав у концертах буквально до останніх днів свого життя. Деякі вважають, що він є винахідником жанру сольних концертів піаністів й особливого патетичного концертного стилю, що зробив віртуозність самодостатньою й захоплюючою формою.

Пориваючи зі старою традицією, Ліст поставив рояль так, щоб відвідувачі концертів могли краще бачити вражаючий профіль музиканта і його руки. Іноді Ліст ставив на сцену кілька інструментів і подорожував між ними, граючи на кожному з рівним блиском. Емоційний натиск і сила удару по клавішах були такі, що під час турне він залишав за собою по всій Європі порвані струни й зламані молоточки. Все це було невід'ємною частиною вистави. Ліст майстерно відтворював на роялі звучність повного оркестру, у читанні нот з аркуша йому не було рівних, славився він і блискучими імпровізаціями. Вплив Ліста дотепер відчутно в піанізмі різних шкіл.

Найзначніші твори[ред.ред. код]

Статуя Ф.Ліста в Байройті, Німеччина. Скульптор Арно Брекер

Опера[ред.ред. код]

  • 1825 — «Дон Санчо або замок кохання» (Don Sanche ou le Chateau d'Amour)

Для оркестру[ред.ред. код]

  • 13 симфонічних поем (18481861)
    • «Що чутно на горі» (Ce qu'on entend sur la montagne), 18481849 за мотивами Гюго
    • «Тассо. Скарга і тріумф» (Tasso. Lamento e triomfo), 1849 за мотивами Байрона
    • «Прелюди» (Les préludes), за мотивами Ламартіна 1848, редакція 1854
    • «Орфей» (Orpheus), 18531854
    • «Прометей» (Prometheus), 1850
    • «Мазепа», 1851
    • «Звуки свята» (Festklänge), 1853
    • «Плач за героями» (Héroïde funèbre), 18491850
    • «Угорщина», 1854
    • «Гамлет», 1858
    • «Битва гуннів» (Hunnenschlacht), за картиною Кульбаха 1857
    • «Ідеали» за Шиллером
    • «Змалку до останку» (Von der Wiege bis yum Grabe) 1882
  • «Симфонія до Божественної комедії Данте» 1857
  • «Фауст-Симфонія» (за мотивами Гете) 1854

Для фортепіано з оркестром[ред.ред. код]

Для фортепіано[ред.ред. код]

  • 1822 Варіації на тему Діабелі
  • 1826 12 етюдів (2-а ред 1938, 3-я ред. — «Трансцендентні етюди», 1851)
  • 1838 «Великі етюди за Паганіні», в тому числі № 3, «Кампанела» (La Campanella); та № 5, «Полювання» (La Chasse, редакція 1851)
  • 1841 «Аркуші з альбому» (Feuilles d'album),
  • 18451848 «Балада № 1 Des-dur»
  • 1848 «Три концертні етюди»
  • 18481853 «Роки мандрів» (Années de Pèlerinage): Перший рік — Швейцарія; Другий рік — Італія — Венеція і Неаполь; Третій рік
  • 1849 «Поетичні та релігійні гармонії» для фортепіано
  • 1850 Мрії кохання (Liebesträume)
  • 1851 19 «Угорських рапсодій» для фортепіано
  • 1851 «Полонез № 1» для фортепіано
  • 1852 «Вальс-експромт» для фортепіано
  • 1853 Соната для фортепіано h-moll
  • 1853 «Балада № 2» для фортепіано
  • 1860 «Мефісто-вальс» № 1 для фортепіано
  • 1881 «Сірі хмари» (Grey clouds) для фортепіано
  • 1885 «Атональна багатель» для фортепіано

Інші[ред.ред. код]

  • 1855 «Прелюдія і фуга на тему B-A-C-H» для органу, ред. 1870
  • 1855 Естергомська меса
  • 1861 «Легенда про святу Єлизавету» (Legende von der heiligen Elisabeth,
  • 1866 «Христос»
  • 1868 Реквієм

А також:

  • близько 90 пісень та романсів на слова Г. Гейне, Й. В. Гете, В. Гюго та ін.
  • Численні транскрипції для фортепіано
  • Інструментальні п'єси та камерно-інструментальні ансамблі
  • Твори для органу
  • низка музикознавчих праць про творчість Моцарта, Вагнера, Шопена та ін.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Franz Liszt: The Virtuoso Years (1811–1847) by Alan Walker, Cornell University Press, Revised Edition (1993) ISBN 0-8014-9421-4
  • Franz Liszt: The Weimar Years (1848–1861) by Alan Walker, Cornell University Press, Reprint (1993) ISBN 0-8014-9721-3
  • Franz Liszt: The Final Years (1861–1886) by Alan Walker, Cornell University Press, reprint (1997) ISBN 0-8014-8453-7
  • The Death of Franz Liszt: Based on the Unpublished Diary of His Pupil Lina Schmalhausen by Lina Schmalhausen, annotated and edited by Alan Walker, Cornell University Press (2002) ISBN 0-8014-4076-9
  • The Piano Master Classes of Franz Liszt 1884–1886: Diary Notes of August Gollerich by August Gollerich, edited by Wilhelm Jerger, translated by Richard Louis Zimdars, Indiana University Press (1996) ISBN 0-253-33223-0
  • Трифонов П., Ф.Лист. Очерк жизни и деятельности, СПб, 1887
  • Стасов В., Ф.Лист, Р.Шуман и Г.Берлиоз в России, СПб, 1896
  • Зилоти А., Мои воспоминания о Листе, СПб 1911
  • Мильштейн Я., Ф.Лист, т.1-2, М., 1956
  • Kapp J., F.Liszt, eine biografie, Berlin-Leipyig, 1909
  • Кушка Н. М. «Ференц Ліст на Вінниччині», Вінниця
  • Гаал Д. Лист. — Москва: Издательство «Правда», 1986.
  • Ференц Лист и проблемы синтеза искусств: Сб. научных трудов / Сост. Г. И. Ганзбург. Под общей ред. Т. Б. Веркиной. — Харьков: РА — Каравелла, 2002. — 336 с. ISBN 966-7012-17-4
  • Demko Miroslav: Franz Liszt compositeur Slovaque, L´Age d´Homme, Suisse, 2003.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. З 1920 року за Тріанонським договором місто Шопрон в складі Австрії.
  2. Лист Ференц. Музыкальная енциклопедия. — Москва, 1976
  3. Цуккерман В. А. Соната си минор Ф. Листа. — М.: Музыка, 1984.

Див. також[ред.ред. код]

  • 3910 Ліст — астероїд, названий на честь композитора.