Літопис УПА

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Літопис УПА — видавництво і спільне літературне видання Об'єднання колишніх Вояків УПА США і Канади та Товариства колишніх Вояків УПА ім. генерала Тараса Чупринки в США і Канаді.

Історія видання[ред.ред. код]

35 років тому в Канаді з'явився перший том видавництва «Літопису УПА» — серії книг, у якій публікуються документи і матеріали з історії УПА та Збройного підпілля ОУН. Початок цьому виданню дали колишні вояки УПА, які в результаті Великого рейду 19471949 рр. опинилися в Західній Європі, а опісля в Північній Америці.

У 1992 році було створено спільне підприємство «Літопис УПА» у місті Львові, яке згодом було реорганізоване в Товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ). Воно займається підготовкою, кольпортажем і поширенням Літопису УПА в Україні та за її межами. На даний час його очолює генеральний директор Ігор Гомзяк.

Доробок[ред.ред. код]

Від початку заснування видавництва у 2012 році появиться 100-й том у чотирьох серіях, у яких публікуються документи і матеріали з історії ОУН та УПА. Кожний том або група томів Літопису присвячені окремим темам. Томи появляються не періодично, а в залежності від підготовки й опрацювання наступних.

Перша серія (канадська) має 51 том. Сюди увійшли переважно секретні документи переправлені з України, що їх рейдуючі частини і спецкур'єри переправили на Захід. Більшість із них походить з Архіву ЗП УГВР. Винятком є томи 2, 6, 21, 22, 48, які базуються на німецьких, польських, чеських і словацьких архівах. Томи — 43, 44,46, 49, 50 укладені на основі знайденого у 2004 року архіву в с. Озерна Тернопільської області.

Друга серія (київська) (започаткована 1995 року у співпраці з Інститутом української археографії та джерелознавства Національної Академії Наук України, Державним комітетом архівів України та Центральним державним архівом громадських об'єднань (ЦДАГО) України) нараховує 19 опублікованих томів, інші перебувають на різних стадіях підготовки. До неї ввійшли документи з архівів України. Серед них є як підпільні, так і радянські документи.

Третя серія «Бібліотека» (заснована у 2000 р.) подає спогади і аналітичні розвідки. У серії вийшло 11 томів, ще декілька готуються до друку. Для популяризації визвольної боротьби започатковано четверту серію «Події і Люди», в якій опубліковано 17 книг та планується видавати інші дослідження.

Окрім паперової версії, усі томи виходять на дисках у вигляді електронних книг. Додатково видавництво «Літопис УПА» було співвидавцем 1-го тому «Повстанські Могили» разом з Українським Архівом (Варшава, Польща) та ілюстрованого видання «Листівки УПА» спільно з видавництвом «Дуліби» (Київ, Україна). Додатково, щорічно від 2004 р., Літопис УПА видає ілюстровані настінні календарі, присвячені УПА та збройному підпіллю ОУН, а в 2009 році у 100-ліття з дня народження Степана Бандери вийшло ще одне спеціяльне ювілейне видання.

Багато уваги у виданнях «Літопису УПА» приділено Волині, де 1942 року зародилася УПА, а також Закерзонню, Поділлю, Карпатському регіону.

Значення[ред.ред. код]

Видавництво «Літопис УПА» встигло за свою історію зробити чимало. Зібрано багато документів і матеріялів, які становлять інтерес як для дослідників, так і для ширшого кола читачів. Вартість проекту чимала. Всі гроші надійшли від Української Громади у формі фундацій та пожертв, яка доцінює потрібність такого видання. Колектив «Літопису УПА» працює безкоштовно на громадських засадах і оплачує тільки друкарські роботи. Цей факт допомагає зрозуміти, чому жменці колишніх вояків УПА вдається забезпечити постійний ріст Видавництва й продовження цієї важливої праці. Найбільшими Добродіями — Фундаторами видавництва «Літопис УПА» стали: Музейна Фундація ім. Романа Дубиняка (Англія), Макар Володимир (Канада), Беш Теодор (Канада) та Галаган Борис-«Ярко» (США).

За роки існування Видавництва головами були Ріпецький Модест, Футала Лев, Котляр Юліян та Лущак Мирон . Відповідальними редакторами — Євген Штендера та Петро Й. Потічний, головними адміністраторами — Михайло Федак та Микола Кулик.

Критика[ред.ред. код]

Жорсткій критиці «Літопис УПА» був підданий новим поколінням американських істориків, які отримали доступ до радянських і польських архівів. Наприклад, Андерс Рудлінг звинуватив редакцію «Літопису» в тенденційному підборі матеріалу, який виключав практично всю інформацію щодо проблем антисемітизму, колабораціонізму та Волинської трагедії.[1]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]