Літійорганічні сполуки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Літійорганічні сполуки характеризуються наявністю дуже полярного вуглець-літієвого зв'язку, що обумовлює як їх високу нуклеофільність, а також їх високі основні властивості. Самозаймаються при контакті з повітрям, бурхливо взаємодіють зі сполуками, що мають активний водень.

Переважна більшість літійорганічних сполук добре розчинна у вуглеводнях, за винятком метиллітію (CH3Li) та феніллітію (C6H5Li). Вуглеводневі розчини літійорганічних сполук досить безпечні у користуванні - при контакті з повітрям вони без спалаху швидко окиснюються до відповідних алкоксидів літію.

Отримують літійорганічні сполуки реакцією металічного літію (вміст 0.5 – 2 % натрію важливий для високого виходу) з галогенпохідними вуглеводнів за рівнянням:

R-X + 2Li → R-Li + LiX (X — галоген)

Реакцію проводять зазвичай в інертному розчиннику в середовищі азоту або аргону для запобігання взаємодії літійорганічної сполуки з атмосферним киснем та вологою.

Алкіллітієві похідні є олігомерними сполуками (тетрамери або гексамери), з переважно ковалентним вуглець-літієвим зв'язком.

Джерела[ред.ред. код]

  • Ю. О. Ластухін; С. А. Воронов (2001). Органічна хімія. Підручник (вид. 2-ге, перероб. і доп.). Львів: "Центр Європи". ISBN 966-7022-19-6.