Лієв Олександр Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лієв Олександр Сергійович
Народився 16 травня 1976(1976-05-16) (47 років)
Республіка Комі
Громадянство СРСР СРСР → Україна Україна
Діяльність політик
Alma mater НАДУ при Президентові України (2009) і Херсонський національний технічний університет (2004)
Науковий ступінь кандидат наук з державного управління
Партія Народно-демократична партія (2007) і Партія регіонів (2014)
Нагороди
Почесна грамота Кабінету Міністрів України

Лієв Олександр Сергійович (16 травня 1976(1976-05-16), Нижній Одесd, Республіка Комі) — український топ-менеджер, державний службовець, кримський політик, екс-міністр туризму АРК, виконавчий директор ПАТ «НСТУ» в 2017-2019 роках, екс-перший заступник генерального директора НТКУ, радник міністра аграрної політики Олексія Павленка, експерт туристичної галузі, голова Асоціації індустрії гостинності України. З січня 2022 року до січня 2023 року — заступник керівника департаменту державних закупівель Міністерства оборони України, тимчасово виконуючий обов'язки керівника департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міноборони[1].

Депутат Верховної ради АР Крим п'ятого скликання. Був членом політради Народно-демократичної партії (2004—2006), член Партії регіонів (2010—2014).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 16 травня 1976 року в Республіці Комі (РФ).

Освіта[ред. | ред. код]

Закінчив Херсонський технічний університет, Національну академію державного управління при Президентові України, Академію муніципального управління. Кандидат наук з державного управління.

Викладав у Чернівецькому університеті ім. Федьковича (2006—2007), Таврійському університеті ім. Вернадського (2012—2013).

Кар'єра[ред. | ред. код]

  • З червня 1994 по квітень 1996 року — військова служба в Збройних Силах України;
  • 1996—1997 — слюсар‚ водій Красноперекопської автобази, м. Армянськ;
  • 1998—2001 — робота в комерційних підприємствах м. Армянська;
  • 2001—2004 — директор Кримського науково-виробничого підприємства ТОВ «Завод Сиваш», м. Красноперекопськ;
  • 2004—2005 — голова правління ВАТ «Бром», м. Красноперекопськ;
  • 2005—2006 — заступник директора Європейського інституту політичної культури, м. Київ;
  • 2006—2007 — радник голови‚ начальник організаційного відділу апарату‚ заступник керівника апарату Чернівецької обладміністрації, м. Чернівці;
  • З 2007 — заступник директора з економічних питань ДП «Чернівецький облавтодор», м. Чернівці;
  • 2007—2009 — начальник Головного управління регіонального розвитку‚ архітектури та інфраструктури Чернівецької обладміністрації, м. Чернівці;
  • 2009—2010 — голова Севастопольського територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Севастополь. Був відомий гучними розслідуваннями справ формування цін на світлі нафтопродукти та дизпаливо у Криму[2];
  • З 2010 — голова Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з водогосподарського будівництва та зрошувального землеробства, м. Сімферополь;
  • З листопада 2010 — міністр курортів і туризму АР Крим.

Навесні 2014 року, після початку російської окупації Криму, Лієв відмовився від поста міністра в окупаційній владі та переїхав з родиною до Києва[3][4][5]. 2 квітня 2014 року окупаційна влада Криму проголосила Лієва персоною нон ґрата, заявивши, що «його діяльність, його висловлювання і практична діяльність ставить під сумнів результати референдуму, ухвалене рішення і федеральний конституційний закон»[6].

З квітня 2014 року по лютий 2015 року — перший заступник директора Національної телекомпанії України[7].

2014 — заснував Асоціацію індустрії гостинності України, що має сприяти туризму в Україні.

2015—2016 — радник міністра аграрної політики Олексія Павленка.

Липень 2017 — березень 2019 — виконавчий директор ПАТ «Національна громадська телерадіокомпанія України».

У січні 2022 року пройшов конкурс на заступника начальника департаменту державних закупівель Міністерства оборони України[8]. З початком вторгнення Росії в Україну заявив, що вступив до територіальної оборони ЗСУ[9].

З 2022 до січня 2023 — заступник керівника департаменту державних закупівель Міністерства оборони України та тимчасово в.о. керівника департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міноборони України, департаменту, який організовує забезпечення Збройних Сил України озброєнням та військовою технікою.

У січні 2023 року звільнився з Міністерства оборони України після того, як у численних ЗМІ з'явилися відомості про його проросійські погляди[10][11]. На захист Лієва через інформаційну атаку виступив командувач Сил територіальної оборони ВС України, бригадний генерал Юрій Галушкін[12][13]. За словами Юрія Галушкіна, після повномасштабного вторгнення РФ до України, Лієв організував систему доставки озброєння в зони бойових дій[14]. За даними командира бригади Сил ТрО ЗСУ Харкова полковника Романа Грищенка, Лієв допоміг з логістикою для ТрО[15].

4 вересня 2023 року журналісти-розслідувачі з BIHUS Info випустили матеріал про партію БПЛА "HAWK" у розмірі 60 штук, що була закуплена у компанії Борислава Розенблата «Українських авіаційних систем». БПЛА виявились не відповідної якості, відповідно Олександр Лієв був тією особою, що підписувала акт прийому[16].

3 лютого 2023 року Олександр Лієв був звільнений за власним бажанням з Міністерства оборони України[17].

На річницю повномасштабного вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2024 року, колишній міністр оборони України Резніков Олексій в інтервʼю для УП заявив, що "один із найактивніших, хто реально декілька тижнів героїчно возив зброю, закриваючи всі потреби, це був Олександр Лієв (колишній в.о директора департаменту Міноборони – УП), який просто підіймав цивільні фури, цивільних водіїв, і під обстрілами вони возили зброю, в тому числі на Миколаїв Віталію Кіму. Я би так сказав: це був один із чинників того, як вдалося так швидко озброїти цивільних миколаївців, і що стало причиною доброго, якісного опору, і не дало можливість оркам пройти далі на Одесу"[18].

Кримінальне провадження[ред. | ред. код]

27 січня 2024 року СБУ заявила, що за сприяння Міноборони викрила чиновників відомства та менеджерів Львівського арсеналу, які вкрали майже 1,5 млрд грн на закупівлі снарядів. За даними слідства, до цього причетні колишні та чинні високопосадовці Міноборони. Олександр Лієв, як відповідальна особа, що займалась реалізацією цієї угоди був взятий під варту[19][20].

28 січня 2024 року прокурори просили суд призначити Лієву тримання під вартою або заставу у розмірі 268 млн гривень, оскільки, як на їхню думку, існували ризики того, що Лієв може переховуватися та перешкоджати слідству, або виїхати за кордон, а також вчиняти інші правопорушення або дії, спрямовані на приховування інших злочинів. Суддя Ярослав Шкодін відхилив клопотання прокурора і не обрав запобіжного заходу для Олександра Лієва[21][22][23].

2 лютого 2024 Лієв пройшов публічний поліграф[24] у Всеукраїнській асоціації поліграфіологів по справі Львівського арсеналу. Виконавчий директор Всеукраїнської асоціації поліграфологів Володимир Ведмідь, який проводив тестування Лієва, заявив, що пройшовши перевірку на поліграфі, експосадовець Міноборони довів свою непричетність до вчинення злочину, у якому його підозрюють[25].

12 лютого 2024 року, за повідомленням пресслужби СБУ, Вищий антикорупційний суд України взяв під варту ексчиновника Міноборони Олександра Лієва, якого СБУ викрила на розкраданні 1,5 млрд грн під час закупівлі боєприпасів для ЗСУ. У СБУ уточнили, що Лієв перебуватиме під вартою до 8 квітня, якщо не внесе заставу в 50 млн грн[26][27].

Лієв зазначив, що вважає рішення Апеляційної палати ВАКС є неправомірним та наголосив, що має всі підстави звертатися до Європейського суду з прав людини. Проте оскільки позов буде спрямований до держави, він має сумніви, чи хоче він судитися з Україною в такий важкий для країни час. Він додав, що в нього було сім обшуків, він надав розблокований телефон слідчим і ініціативно пройшов публічний поліграф[28], що свідчить про його готовність співпрацювати зі слідством.

15 березня 2024 року, ВАКС змінив міру запобіжного заходу перебування під вартою стосовно Олександра Лієва та відпустив його з СІЗО під особисте зобов'язання[29][30].

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Почесна грамота Ради міністрів АР Крим (2004)
  • Почесна грамота Чернівецької ОДА (2008)
  • Почесна грамота Чернівецької обласної ради (2008)
  • Почесна грамота Чернівецької ОДА (2008)
  • Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2012)
  • Нагорода Федерації профспілок України «За соціальне партнерство» (2018)[31]
  • Подяка від голови Миколаївської ОДА Віталія Кіма «За значний вклад у підвищення обороноздатності Миколаївської області під час активних бойових дій» (13 березня 2022)[32].
  • Почесний нагрудний знак від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного «За заслуги перед ЗСУ» (23 травня 2022)[33].

Сім'я[ред. | ред. код]

Одружений, виховує 5 дітей. Захоплюється літературою[34], парашутним спортом і активними видами відпочинку.

Політична діяльність[ред. | ред. код]

  • 2004 — з проросійськими активістами брав участь у блокуванні «потягу дружби», який прямував в рамках агітаційної кампанії Віктора Ющенка до Криму[35].
  • 2006 — розробив ряд інвестиційних проектів для Чернівецької області[36]
  • 2010 — став депутатом Верховної ради Криму 5-го скликання, голова Рескомводгоспу. Того ж року вступив до Партії регіонів, заявивши, що підтримує позицію тодішнього очільника партії регіонів в Криму Василя Джарти. У листопаді 2010 року був обраний Верховною Радою АР Крим на посаду Міністра курортів та туризму[37].
  • 2012 — відкрив Курортно-туристичні представництва Криму в країнах Європейського Союзу (у Лондоні[38], Ризі, Берлині). Активно просував санаторно-курортне лікування для мешканців Латвії, Литви, Німеччини, Австрії та Польщі. Туристичний потік з цих країн збільшився на 20—25 %[39]. Також Олександром Лієвим відкрито курортно-туристичні представництва у Києві, Львові[40], Дніпропетровську, Харкові[41], Баку[42], Сиктивкарі та Санкт-Петербурзі.
  • З 2012 року тісно співпрацював та очолював Координаційний Комітет найбільшого на просторі СНД туристичного проекту ЄС"Розвиток та диверсифікація туризму в Криму". Проект реалізовувався в рамках Програми ЄС по Підтримці Спільної Ініціативи з Співробітництва в Криму[43] (Міністерство курортів та туризму АР Крим виступало головним бенефіціаром проекту, обсяг фінансування проекту — 5 млн євро).
  • 2014 — після кардинальної зміни курсу самопроголошеного уряду Аксьонова з формату розширеної автономії на діаметрально протилежний формат приєднання до Росії, відмовився працювати в «уряді» Аксьонова[44][45], передав справи своєму «наступнику».
  • Лієву і родині сепаратисти заборонили в'їзд на територію Криму[46], Лієв заявив:

Це моя особиста трагедія. Я поважаю і люблю європейські цінності, це мої цінності. Я переконаний російський європеєць, але я відрізняю руське від російського і тим більше від радянського. В такому ключі я не міг знайти собі місце в новому Криму.

  • Після переїзду до Києва, Лієв продовжив займатися громадською роботою в розвитку туристичної індустрії України[47].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Справа про корупцію. Суд обрав запобіжний захід ексчиновнику Міноборони Лієву. 12.02.204, 20:26
  2. ↑ Александр Лиев: "В Севастополе впервые за семь лет цены на светлые нефтепродукты и дизтопливо стали ниже, чем в среднем по Украине". new-sebastopol.com (рос.). 15.12.2009. Архів оригіналу за 14 серпня 2014. Процитовано 21 серпня 2014.
  3. ↑ Александр Лиев: "Вернуть Крым? Я фантазер, но не настолько". Українська правда. 10 квітня 2014. Архів оригіналу за 7 лютого 2019. Процитовано 3 червня 2021.
  4. ↑ Министр Лиев против опроса о статусе Крыма. Укрінформ. 5 лютого 2014. Архів оригіналу за 28 вересня 2015. Процитовано 17 лютого 2023.
  5. ↑ Экс-министр курортов Крыма пополнил "черный" список невъездных на полуостров 02.04.2014 | ВЕСТИ. ВЕСТИ (ru-RU) . 2 квітня 2014. Процитовано 20 лютого 2023.
  6. ↑ Крымские власти внесли в список "персон нон грата" следом за главой Апелляционного суда АРК экс-министра курортов Лиева. Центр журналістських розслідувань (укр.). 2 квітня 2014. Процитовано 20 лютого 2023.
  7. ↑ Лиев в Киеве заложит «фундамент объективности». an-crimea.ru (рос.). 8 квітня 2014. Архів оригіналу за 22 серпня 2014. Процитовано 21 серпня 2014.
  8. ↑ Кого планується призначати на керівні посади в МОУ. Архів оригіналу за 16 січня 2022. Процитовано 1 травня 2022.
  9. ↑ Кримчани у теробороні: ми більше не хочемо тікати
  10. ↑ Міноборони звільнило Лієва та відреагувало на інформацію про паспорт РФ. РБК-Украина (укр.). Процитовано 13 лютого 2023.
  11. ↑ Пікетував ЗСУ, закликав ’’почути Крим’’ та обіцяв допомагати окупаційному уряду: хто відповідає за закупівлі зброї в Міноборони Резнікова. Українська правда - Блоги. Процитовано 20 лютого 2023.
  12. ↑ На захист Лієва, який звільнився з Міноборони, став бригадний генерал. Главком | Glavcom (укр.). 4 лютого 2023. Процитовано 20 лютого 2023.
  13. ↑ «Мои побратимы хорошо знают Лиева и его вклад в обороноспособность»: генерал Галушкин о работе экс-чиновника. fakty.ua (рос.). Процитовано 20 лютого 2023.
  14. ↑ На захист Лієва, який звільнився з Міноборони, став бригадний генерал. Главком | Glavcom (укр.). 4 лютого 2023. Процитовано 21 лютого 2023.
  15. ↑ Сили територіальної оборони, ЗСУ (12 травня 2022). Сили територіальної оборони ЗСУ про Лієва Олександра.
  16. ↑ «Воно не летить»🤬 Міноборони віддало 650 млн за безпілотники сумнівної якості фірмі екснардепа (uk-UA) , процитовано 4 вересня 2023
  17. ↑ У Міноборони заявили, що не підтверджують російське громадянство у Олександра Лієва, чиновника звільнено за власним бажанням. nv.ua (укр.). Процитовано 29 січня 2024.
  18. ↑ Олексій Резніков.
  19. ↑ Розкрадання 1,5 млрд грн на закупівлі снарядів: ексчиновника Міноборони Лієва просять арештувати. nv.ua (укр.). Процитовано 29 січня 2024.
  20. ↑ Лієв, якого затримали за підозрою у розкраданні коштів Міноборони, прокоментував розслідування hromadske. hromadske.ua (укр.). 27 січня 2024. Процитовано 29 січня 2024.
  21. ↑ Лієва відпустили: ВАКС не обрав запобіжного суду високому чиновнику Міноборони у справі про розкрадання майже 1,5 мільярда гривень на закупівлі боєприпасів для ЗСУ. Парламент.UA (укр.). 30 січня 2024. Процитовано 30 січня 2024.
  22. ↑ Цензор.НЕТ (30 січня 2024). Розкрадання 1,5 млрд грн на снарядах для ЗСУ: Лієва відпустили з-під варти, ВАКС не обрав запобіжний захід. Цензор.НЕТ (укр.). Процитовано 30 січня 2024.
  23. ↑ Галка, Нікіта (30 січня 2024). ВАКС не обрав Лієву запобіжного заходу у справі про розкрадання майже 1,5 млрд гривень на закупівлі снарядів для ЗСУ (укр.).
  24. ↑ Юлія Кузьменко. Лієв пройшов опитування на поліграфі.
  25. ↑ Пройшовши поліграф, Лієв довів, що не причетний до злочину, у якому його підозрюють - поліграфолог.
  26. ↑ Вкрадені 1,5 мільярда на закупівлі боєприпасів: суд узяв під варту ексчиновника Міноборони Лієва. 12.02.2024, 19:00
  27. ↑ Суд відправив під варту Лієва, підозрюваного у викраденні у ЗСУ 1,5 млрд гривень. // Автор: Ілля Рябінін. 12.02.2024, 19:44
  28. ↑ Тестування Лієва на поліграфі відбулося без порушень, а питання ставилися з урахуванням версії слідства – поліграфолог.
  29. ↑ ВАКС відпустив Лієва з-під варти під власне зобовʼязання. // Автори: Юрій Свиридюк, Віктор Харламов. 16.03.2024, 00:02
  30. ↑ Розгляд клопотання про зміну запобіжного заходу ексчиновникові Міноборони України (uk-UA) , процитовано 16 березня 2024
  31. ↑ Профспілка працівників культури України нагородила співробітників Суспільного - UA:Суспільне. suspilne.media (укр.). Архів оригіналу за 14 травня 2019. Процитовано 15 травня 2019.
  32. ↑ [1]
  33. ↑ Коротко, по-суті: живу тим, щоб наблизити Перемогу України над путінською ордою. Facebook. Александр Лиев. 30 травень 2022. Процитовано 30 жовтня 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  34. ↑ Министр курортов Крыма начал давать моноспектакли (ВИДЕО). sobytiya.info (рос.). 15 жовтня 2012. Архів оригіналу за 21 серпня 2014. Процитовано 21 серпня 2014.
  35. ↑ Главой Севастопольского отделения Антимонопольного комитета назначен Александр Лиев
  36. ↑ Черновцы станут транзитным узлом. delo.ua (рос.). 1 січня 2007. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 21 серпня 2014.
  37. ↑ Виборчий штаб Партії регіонів у Криму очолив перший замголови Радміну республіки. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 11 квітня 2014.
  38. ↑ Крым открыл туристический офис в Лондоне (ФОТО). crimea.comments.ua (рос.). 9 грудня 2013. Архів оригіналу за 29 липня 2014. Процитовано 21 серпня 2014.
  39. ↑ В Крыму увеличился поток туристов из стран СНГ и ЕС. УНІАН. 28 серпня 2013. Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 3 червня 2021. (рос.)
  40. ↑ Во Львове откроют туристический офис Крыма. qha.com.ua (рос.). 22 листопада 2013. Архів оригіналу за 25 листопада 2013. Процитовано 21 серпня 2014.
  41. ↑ У Харкові відкриється Кримський курортно-туристичний офіс. kharkivoda.gov.ua. 3 грудня 2023. Архів оригіналу за 29 липня 2014. Процитовано 21 серпня 2014.
  42. ↑ http://www.altu.com.ua/News/?id=6826[недоступне посилання з вересня 2019]
  43. ↑ В Ялте представили проект ЕС «Поддержка развития туризма в АРК» (ФОТО). cit.ua (рос.). 5 березня 2012. Архів оригіналу за 29 липня 2014. Процитовано 21 серпня 2014.
  44. ↑ Андрей Яницкий (22 квітня 2014). Лиев: "Я был в команде Джарты, и я этим горжусь". society.lb.ua (рос.). Архів оригіналу за 26 липня 2014. Процитовано 21 серпня 2014.
  45. ↑ В Крыму размышляют над курортным сезоном-2014. КП в Україні. 5 березня 2014. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 9 листопада 2023. (рос.)
  46. ↑ Экс-министра курортов и туризма Крыма включили в список нежелательных лиц. itar-tass.com (рос.). 2 квітня 2014. Архів оригіналу за 22 серпня 2014. Процитовано 21 серпня 2014.
  47. ↑ Александр Лиев: туризм может стать флагманом развития экономики Украины. all-ukraine.com.ua (рос.). 23 квітня 2014. Архів оригіналу за 21 серпня 2014. Процитовано 21 серпня 2014.

Посилання[ред. | ред. код]

Тематичні сайти
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лієв_Олександр_Сергійович&oldid=42090836