Лі Чжи
| Лі Чжи | ||||
|---|---|---|---|---|
| 李 贽 | ||||
 Портрет Лі Чжи | ||||
| Ім'я при народженні | Лінь Цзайчжи | |||
| Народився |
1527 повіт Цзіньцзян, провінція Фуцзянь | |||
| Помер |
1602 Пекін | |||
| Поховання | Пекін | |||
| Країна | імперія Мін[1] | |||
| Національність | китаєць | |||
| Діяльність | есеїст | |||
| Сфера роботи | філософія | |||
| Мова творів | китайська | |||
| Жанр | фу (есе), ши | |||
| Magnum opus | «Ли-ші фень шу» («Спалені книжки пана Лі») | |||
| Конфесія | буддизм | |||
|
| ||||
 Лі Чжи у Вікісховищі | ||||
Лі Чжи або Лі Чжо-у (Лінь Цзай, Лі Цзайчжи) (кит. 李 贽, піньінь: Lǐ Zhì, палл: Лі Чжи; нар. 23 листопада 1527, повіт Цзіньцзян, провінція Фуцзянь — пом. 1602, Пекін) — один з найбільш оригінальних і суперечливих мислителів китайського середньовіччя, історик, письменник і літературний критик періоду занепаду династії Мін. Мав звання Боші («доктора») Нанкінської і Пекінської державних академій (гоцзя), займав високі пости у відомстві ритуалів і відомстві покарань. Був послідовником Ван Янміна і прихильником так званого «вчення про серце» (кит. 心学, сінь сюе) в неоконфуціанстві, піддавався офіційній забороні і замовчування в Китаї аж до початку ХХ століття через «відступництво від конфуціанських норм».[2]
За вільнодумство і «введення народу в спокусу» перебував у в'язниці, де наклав на себе руки. Основні твори — «Ли-ші фень шу» («Спалені книжки пана Лі»), «Сюй фень шу» («Продовження спаленої книги»), «Цзан шу» («Збережена книга»), «Сюй цзан шу» («Продовження збереженої книги»), «Лі Веньлін цзи»(«Збірник творів Лі з Веньліна»).[3]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
ЛИ ЧЖИ [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]