Магеллан (космічний апарат)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Космічний апарат "Магеллан"
Топографічна карта Венери за даними «Магеллана»
Тривимірне зображення ділянки поверхні Венери

Магеллан — міжпланетна станція НАСА, вперше здійснила детальне і повномасштабне картографування радіолокації Венери, і продовжила дослідження започатковане апаратами Венера за 6 років до цього. Апарат був запущений за допомогою шатлу "Атлантіс" 4 травня 1989 року і пропрацював до жовтня 1994 року.

Технічна характеристика[ред.ред. код]

Маса апарата з паливом — 3,5 тонни, довжина — 4,6 метри, діаметр антени радіолокатора — 3,7 метри. «Магеллан» був обладнаний двома квадратними сонячними батареями з довжиною сторін 2,5 м. Фотокамер апарат не мав. Радіолокатор (довжина хвилі 12,6 см) дозволяв здійснювати картографію з розширенням 100–300 метрів і виміри висоти з точністю 30-50 метрів.

Основним підрядником зі створення «Магеллана» була компанія Martin Marietta (тепер Lockheed Martin).

Перебіг космічної експедиції[ред.ред. код]

У серпні 1990 року "Магеллан" вийшов на витягнуту полярну орбіту навколо Венери з висотами від 295 км до 8500 км і періодом обертання 195 хвилин.

У кожен момент зближення з планетою апарат за допомогою радіолокатора картографував вузьку смугу шириною від 17 до 28 км. До вересня 1992 року апарат здійснив зйомку 98 % поверхонь планети. Оскільки "Магеллан" багаторазово знімав багато ділянок з різних кутів, то це дозволило скласти тривимірну модель поверхні, а також досліджувати можливі зміни ландшафту. Стереозображення отримане для 22 % поверхні Венери.

До "Магеллана" менш детальне картографування Венери було здійснене апаратами Піонер-Венера-1, Венера-15 і Венера-16 з роздільною здатністю в 1-2 км.

Створення детальної карти допомогло краще зрозуміти геологію Венери. На планеті є порівняно невелика кількість кратерів, але часто зустрічаються утворення вулканічного походження (лавові рівнини і т. д.). Поверхня Венери є молодою за геологічними мірками - менше 800 млн років. Апарат виявив безліч цікавих особливостей (наприклад, протяжні "протоки" надв'язкої лави). Як не дивно, на Венері (на відміну від Марса) не виявлено значимих ознак вітряної ерозії, а атмосферне перенесення пилу і піску має обмежений характер.

З вересня 1992 року по травень 1993 року "Магеллан" досліджував гравітаційне поле Венери. У цей період він не здійснював радіолокацію поверхні, а транслював постійний радіосигнал на Землю. По зміні частоти сигналу можна було визначити щонайменші зміни швидкості апарату (доплерівський ефект), що, у свою чергу, дозволяло детектувати особливості гравітаційного поля планети.

З травня по серпень 1993 року "Магеллан" відпрацьовував технологію атмосферного гальмування. Нижня точка орбіти була трохи понижена, щоб апарат зачіпав верхні шари атмосфери і змінював параметри орбіти без витрат палива. У серпні орбіта "Магеллана" становила по висотах 180-540 км з періодом обертання 94 хвилини. Це дозволило провести точніші гравітаційні виміри. В цілому, була складена "гравітаційна карта" для 95 % поверхні планети.

У вересні 1994 року був проведений експеримент по дослідженню верхніх шарів атмосфери Венери. Сонячні панелі апарату були розгорнуті подібно до крил вітряного млина, а орбіта "Магеллана" понижена. Це дозволило отримати інформацію про поведінку молекул в самих верхніх шарах атмосфери. 11 жовтня орбіта була понижена востаннє, а 12 жовтня 1994 року контакт з апаратом, що наближався до Венери по спіралі, був втрачений.

Посилання[ред.ред. код]