Мадам де Лафаєтт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Мадам де Лафаєтт (фр. Marie-Madeleine Pioche de La Vergne, comtesse de La Fayette, * 18 березня 1634 (хрещення) — †26 травня 1693) — французька письменниця, автор роману Принцеса Клевська, одного з перших романів у літературі.

Біографія[ред.ред. код]

При хрещенні майбутня письменниця отримала ім'я Марі-Мадлен Піош де Ла Вернь. Вона народилася в родині не особливо знатній, але доволі заможній. У 16 років вона стала фрейліною Анни Австрійської і почала навчатися літературному ремеслу у Жіля Менажа, який також був її учителем латини та італійської. За сприяння Менажа вона отримала доступ у модні салони мадам де Рамбуйє та Мадлен де Скрюдері. Її батько, Марк Піош де Ла Вернь, помер за рік до того, а мати одружилася знову з Рено де Севінє, дядьком мадам де Севінє.

1655 року Марі-Мадлен стала дружиною Франсуа Мотьє, графа де Лафайєтта, вдівця на вісімнадцять років від неї старшого, якому вона народила двох синів. Марі-Мадлен супроводжувала його в родинні маєтки в Оверні та Бурбонне, але часто навідувала Париж, де мала друзів при дворі, й навіть утворила свій власний успішний салон. Серед її знайомих була Генрієтта Англійська, майбутня герцогиня Орлеанська, Антуан Арно, провідні тогочасні французькі письменники. Ще раніше, під час Фронди, мадам де Лафайєтт, познайомилася із кардиналом Рецем.

З 1659 де Лафайєтт стала жити в Парижі постійно, а в 1662 вона опублікувала анонімно роман Принцеса де Монпансьє. З 1962 вона підтримувала знайомство із Франсуа де Ларошфуко, автором Максим, який познайомив її з іншими відомими в ті часи літераторами, зокрема Расіном та Болло. Роман Заїд, підписаний Сегре, але майже напевно авторства де Лафайєтт, побачив світ у 1669, а його другий том у 1671.

Знаменитий роман Принцеса Клевська з'явився анонімно у 1678. Він мав великий успіх, і вважається першим справжнім французьким романом, протопипом психологічного роману.

Після смерті Ларошфуко в 1680 та її чоловіка у 1683, мадам де Лафайєтт стала вести менш активне громадське життя. Після її смерті були надруковані ще три романи: Графиня де Танд, Історія Генрієтти Англійської та Спогади про французький двір.

Твори[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Madame de La Fayette : La Princesse de Montpensier, 1662, « La Princesse de Clèves », 1678, Paris, Magnard, 1989.
  • Henry Pierre Blottier, Catherine Vandel-Isaakidis, « La Princesse de Clèves », Paris, Bordas, 1991.
  • Mercédès Boixareu, Du « Savoir d'amour » au « dire d'amour » : fonction de la narration et du dialogue dans « « La Princesse de Clèves » » de Madame de Lafayette, Paris, Lettres modernes, 1989.
  • Jean-Michel Delacomptée, Passions, La Princesse de Clèves, Paris, Arléa, 2012.
  • Myriam Dufour-Maître, Jacqueline Milhit, « La Princesse de Clèves » (1678), Marie-Madeleine de La Fayette, Paris, Hatier, 2004.
  • Jean Fabre, L'Art de l'analyse dans « La Princesse de Clèves », Strasbourg, Presses universitaires de Strasbourg, 1989.
  • Roger Gaillard, Approche de « La Princesse de Clèves », Dijon, Éditions de l'Aleï, 1983.
  • Jean Garapon, « La Princesse de Clèves », Madame de la Fayette : analyse critique, Paris, Hatier, 1988.
  • Jean Garapon, « La Princesse de Clèves », Madame de la Fayette : résumé, personnages, thèmes, Paris, Hatier, 1994.
  • Sung Kim, Les récits dans « La Princesse de Clèves » : tentative d'analyse structurale, Saint-Genouph, Nizet, 1997.
  • Ludovic Lalanne, Brantôme et « La Princesse de Clèves » de Mme. de La Fayette, Paris, [S.n.], 1891.
  • Gérard Letexier, Madame de Villedieu (1640-1683) : une chroniqueuse aux origines de « La Princesse de Clèves », Paris, Lettres modernes Minard, 2002.
  • Pierre Malandain, Madame de Lafayette, « La Princesse de Clèves », Paris, Presses universitaires de France, 1985 ; 1989.
  • Alain Niderst, « La Princesse de Clèves » de Madame de Lafayette, Paris, Nizet, 1977.
  • Alain Niderst, « La Princesse de Clèves » : le roman paradoxal, Paris, Larousse, 1973.
  • Valentine Poizat, La Véritable Princesse de Clèves, Paris, Renaissance du livre, 1920.
  • René Pommier, Études sur « La Princesse de Clèves », Saint-Pierre-du-Mont, Eurédit, 2000.
  • Isabelle Rambaud, La Princesse de Clèves et son château, Étrépilly, Presses du Village, 2006.
  • Jean Baptiste Henri du Trousset de Valincour, Lettres à Madame la Marquise sur le sujet de la « Princesse de Clèves », Paris, Flammarion, 2001.
  • Jean-Baptiste-Henri du Trousset de Valincour, Valincour : Lettres à Madame la marquise sur le sujet de la « Princesse de Clèves », Éd. Jacques Chupeau, Tours, Université de Tours, 1972.
  • Denise Werlen, Madame de La Fayette, « La Princesse de Clèves », Rosny, Bréal, 1998.
  • Madame de La Fayette, La Princesse de Montpellier, présenté et établie par Daniel Aris, Éditions de La Table Ronde, Paris, 1993.