Мадам дю Баррі, Марі Жанна Бекю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Марі Жанна Беќю
фр. Marie-Jeanne Bécu
Madame Dubarry1.jpg
Елізабет Віже-Лебрен. Портрет мадам дю Баррі.
Інші імена мадам дю Баррі
Народився 19 серпня 1743
Вокулер
Помер 8 грудня 1793 (50 роки)
Париж
гільйотована
Громадянство Flag of France.svgПерша французька республіка
Діяльність фаворитка Людовика XV

Марі Жанна Бекю (фр. Marie-Jeanne Bécu), по чоловікові графиня дю Баррі (фр. comtesse du Barry, 19 серпня 1746, Вокулер — 8 грудня 1793, Париж) — офіційна фаворитка французького короля Людовика XV, незаконна дочка збирача податей Гомара де Воберньє (Gomard de Vaubernier). Крім прізвищ матері (Бекю), що була служницею і батька (Гомар), користувалася також псевдонімом Ланж (фр. Lange, від l'ange — ангел). Фавориткою король захопився настільки, що навіть наказав якомусь генеалогу створити її родовід,котрий нібито походив від Жанни д'Арк.

Біографія[ред.ред. код]

У молодості була повією і мала зв'язок з катом Анрі Сансоном, від руки якого і прийняла смерть на ешафоті під час Великої французької революції.

Була модисткою, потім оселилася в будинку графа дю Баррі. Людовик XV наблизив її до себе, влаштував їй шлюб з братом графа дю Баррі і в 1769 привів до двору.

Міністр Шуазель марно намагався її скинути і викликав цим тільки своє власне падіння. Хоча вона мало втручалася в урядові справи, але сприяла піднесенню герцога д'Егільона і підтримувала його проти парламенту. Після смерті Людовика XV вона була арештована і направлена в монастир, але скоро повернулась до свого замку в Марлі, де продовжувала жити розкішним життям. Для графині дю Баррі ювеліри - саксонці Боемер та його компаньйон, нащадок французьких гугеннотів Босанж, що мали власну крамницю на Вандом - виготовили цінне намисто, яке після смерті Людовика XV дісталася новій королеві Марії Антуанетті і стало причиною скандальної справи (див. Намисто королеви).

Мадам дю Баррі ведуть на ешафот

Дю Баррі викликала майже загальну народну ненависть і вважалася одним із символів злочинів «Старого режиму».Можливо, саме про неї в Парижі співали пісеньку: "France, quel est done ton destin, - Dêtre soumise à la femelle! - Ton salut vint d'une puceJJe, - Tu périras par Ja catin..." (Що в тебе за доля,Франціє - бути підкореною бабі.- Бути врятованою незайманою,- а загинути від повії! ). Насправді — як і більшість інших людей, близьких до королівського дому і стали жертвами революції, — до жодних одіозних політичних акцій причетна не була. У провину їй можна поставити тільки марнотратство (втім, звичайне для аристократії того часу).Король щедро обдаровував фаворитку: призначив щомісячне утримання розміром в 300 тис. ліврів, збудував для неї знаменитий пансіон Лувесьєн що біля Версалю. Під час революції була віддана суду і гільйотинована за звинуваченням у тому, що нібито допомагала емігрантам і вступила в зносини з прихильниками Бріссо (жирондистами). Померла без звичайних у той час твердості і стоїцизму (їй приписують вигук, який вона повторила безліч разів перед смертю: «Ще хвилиночку, пане кат!» ( фр. Encore un moment, monsieur le bourreau).

«Мемуари» (Mémoires), що вийшли під її ім'ям (Париж, 1829–1830) не справжні і належать перу Етьєна Ламотт-Лангон, але містять в собі багато цікавого.

Образ в мистецтві[ред.ред. код]

Дюбаррі присвячений мюзикл Коула Портера (1939). Також вона є героїнею багатьох творів кіно, в тому числі німої стрічки Ернста Любича (1919), фільму Крістіан Жака (1954). У фільмі Софії Копполи «Марія Антуанетта» (2006) роль пані Дюбаррі виконала Азія Ардженто. Раніше її роль виконували Теда Бара (1917), Пола Негрі (у фільмі Любича, 1919), Норма Толмедж (1930), Долорес дель Ріо (1934), Гледіс Джордж (1938), Люсіль Болл (1943) та інЄ однією з героїнь роману Александра Дюма «Джузеппе Бальзамо або Записки лікаря» (Joseph Balsamo, 1846–1848).

Посилання[ред.ред. код]