Мадонна Пітті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мадонна Пітті
Pitti Tondo (casting in Pushkin museum) by shakko 01.jpg
Мадонна Пітті
італ. Tondo Pitti
Творець: Мікеланджело Буонарроті
Час створення: бл. 1503 —1505
Розміри: 85,5 x 82 см
Матеріал: Мармур
Зберігається: Флоренція, Італія
Музей: Барджелло
Рафаель. Мадонна у кріслі
(бл. 1513 —1515)

Мадо́нна Пітті (італ. Tondo Pitti) — мармуровий барельєф, створений Мікеланджело близько 1503 —1505 рр. для Бартоломео Пітті[1].

Опис[ред.ред. код]

Мармурове тондо зображає Марію та маленьких Ісуса та Івана Хрестителя. Фігури є простішими, аніж у тондо Таддея, і чіткішими. Марія сидить на низькій кам'яній лаві і притримує правою рукою книгу на коліні, а лівою — обіймає сина. Вона заповнює собою усю композицію, але оскільки тондо є не ідеально круглим, а овальним, а її голова дещо виходить за його межі, уся група не здається переобтяженою. У мадонни гостре підборіддя та глибокі ямки. Головний убір підкреслює її зосередженість. Ісус, натомість, дуже безпечний. Він сперся правим ліктем на книгу, що символізує мудрість[2]. У рисах Ісуса та Марії з тондо чітко простежується схожість із фігурами скульптури Мадонни Брюґґе — зрілість, печаль та приреченість[3].

Іван Хреститель ледь видніється за правим плечем Матері. Здається, що йому вдалося звернути на себе увагу мадонни, і вона зображена у процесі озирання на нього.

Вільям Воллес завважив, що барельєф планувався для огляду знизу вверх — саме за цієї умови Марія видається «королевою небес, що сидить на троні з ідеального куба, та вписана у круг тондо, яке заміняє її відсутній німб»[4]. За монументальністю та героїчністю образу з нею перегукується картина Рафаеля Мадонна у кріслі (Палаццо Пітті, Флоренція).

Техніка «non finito»[ред.ред. код]

(…) і почав пильно розглядати два розроблені мармурові рельєфи, які творив одночасно, то ночами, коли не спалося, то вдень, коли не підіймався на риштування за парканом довкола статуї[а] й залишався вдома. На обох рельєфах була Божа Матір з дитятком і святим Іоанном. Він вивчав їх уважно, прискіпливо, але нічого не змінюючи, не додаючи й не згладжуючи, а тільки старанно простежуючи кожен слід удару по каменю…
Карел Шульц, «Камінь і біль», с. 556

Вазарі пише, що твори розпочаті, але не закінчені, хоча й каже, що обидва тондо «були чудові та дивні»[1]. На думку Воллеса, техніка «non finito» у цьому творі скульптора підкреслює виразність образів[4]. Фриц Ерпель вважав, що «піднесена природність, що підсилюється у Non-finito невідполірованою мармуровою поверхнею тіла, зникома серйозність виразу обличчя, а також замкнутість, простота всієї фігури уже пророче натякають про новий, класичний образ людини у творчості Мікеланджело»[5]. Ерік Шильяно стверджує, що обидва тондо — і Пітті, і Таддея — це «блискуче використання зібраності та виразності круглої форми, високого рельєфу та обробки поверхні різцем»[6]. Він також висловлює сумніви щодо «недовершеності» робіт, адже ні Бартоломео, ні Таддео не відмовилися від замовлення, і не наполягали на «поліруванні» творів[7].

Віктор Лазарєв писав, що Мікеланджело, «закоханий у „дикий та твердий“ (alpestra e dura) камінь (…) не хотів забирати у нього „кам'яну“ душу»[8].

Історія тондо[ред.ред. код]

За Вазарі, фра Міньято Пітті, чернець Монте Олівето, подарував цей твір своєму приятелеві Луїджі Ґвіччардіні (італ. Luigi Guicciardini)[1].

Зараз барельєф перебуває у музеї Барджелло (Флоренція).

Примітки[ред.ред. код]

а. ^ мова йде про Давида

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б в Вазарі, 1970, С. 313
  2. «Tondo Pitti» (англ.). www.michelangeloexperience.com. 9 вересня 2010. Процитовано 29 квітня 2012. 
  3. «Скульптурные образы Мадонны «Тондо Тадеи» и «Тондо Питти» (1503-1505)» (рос.). www.mikelangelo.ru. Архів оригіналу за 2013-07-22. Процитовано 2012-04-30. 
  4. а б Wallace, 2010, С. 22
  5. Эрпель, 1990, С. 25
  6. Scigliano, 2005, С. 110
  7. Scigliano, 2005, С. 111
  8. Микеланджело. Поэзия. Письма, 1983, С. 9

Джерела[ред.ред. код]