Майкл Коллінз (ірландський лідер)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Майкл Коллінз
Майкл Коллінз

Головнокомандувач Національної Армії
Час на посаді:
1922 — 22 серпня 1922

Міністр фінансів
Час на посаді:
квітень 1919 — 1922

Керівник військової розвідки ІРА
Час на посаді:
вересень 1919 — 1922

Народився 16 жовтня 1890(1890-10-16)
Помер 22 серпня 1922(1922-08-22) (31 рік)
Громадянство Велика Британія Велика Британія, Ірландія Ірландія
Національність Ірландець
Політична партія Шинн Фейн
Релігія Католик

Майкл «Мік» Коллінз (англ. Michael Collins, ірл. Mícheál Ó Coileáin, 16 жовтня або 12 жовтня 1890 — 22 серпня 1922) — ірландський революційний лідер, міністр фінансів першого ірландського уряду 1919, керівник військової розвідки ІРА та учасник ірландської делегації під час перемовин щодо Англо-ірландського договору (1922), керівник тимчасового уряду Ірландії та головнокомандувач Національної армії.

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився у Клонакілті в західному Корку. Був третім сином та наймолодшим серед восьми дітей. Більшість біоґрафій Майкла Коллінза наводять дату народження 16 жовтня 1890, хоча на його могилі стоїть дата 12 жовтня 1890.

Його батько замолоду був членом ІРБ, але полишив цей рух і став фермером. Він помер, коли Майклові було лише шість років.

Після закінчення школи 15-річний Майкл Коллінз пішов шляхом багатьох ірландців та переїхав до Лондона. У Лондоні він жив зі своєю старшою сестрою Джоанною, яка навчалася в Лондонському королівському коледжі.

У лютому 1906 року Коллінз склав іспит до Британської громадянської служби та з липня 1906 став працювати у поштовому офісі.

Він приєднався до місцевої Ґельскої атлетичної асоціації (націоналістичної ірландської організації) та до ІРБ — таємної організації, метою якої було звільнення Ірландії.

Великоднє повстання[ред.ред. код]

Текст декларації створення Ірландської Республіки

Уперше Майкл Коллінз стає відомим упродовж Великоднього повстання у 1916. Коллінз як талановитий орґанізатор користувався повагою в ІРБ та був фінансовим радником Джорджа Планкетта та особистим ад'ютантом одного з лідерів повстання — Джозефа Планкетта

Під час повстання Коллінз брав учать в обороні головного поштового офісу в Дубліні, який був штаб-квартирою повстанців. Упродовж тижня повстання було придушене британськими військами, більшість його учасників, а серед них і Коллінза, було заарештовано. Керівників повстання розстріляно.

Після звільнення з англійської в'язниці Коллінз приєднується до Шинн Фейн (Sinn Féin, у перекладі з ірландської — «Ми самі»), ірландської націоналістичної партії. Згодом він стає одним із лідерів цієї організації та керівником її воєнізованого крила — Ірландські добровольці.

Участь у визвольному русі[ред.ред. код]

Як і всі високопосадові члени «Шинн Фейн», Майкл Коллінз балотувався на загальних виборах до палати громад парламенту Великобританії, його було обрано членом парламенту від південного Корка. Члени «Шинн Фейн» оголосили, що не будуть відвідувати парламент у Вестмінстерському абатстві в Лондоні і створили замість цього Ірландський парламент у Дубліні у січні 1919 року. Цей новий парламент було названо Ірландська асамблея ірл. Dáil Éireann.

Майкл Коллінз (1919)

Керівник цього парламенту Еймон де Валера, як і більшість депутатів від «Шинн Фейн», були заарештовані. Майклу Коллінзу, що був на той час керівником військової розвідки «Шинн Фейн», удалося дізнатися про заплановані арешти та попередити членів уряду. Але де Валера закликав членів парламенту не зважати на небезпеку арештів, щоб у разі арештів депутатів привернути увагу міжнародної спільноти.

За відсутності де Валера обов'язки керівника парламенту виконував Катал Бругха до квітня 1919 року, коли Майклу Коллінзу вдалося влаштувати втечу де Валера з Лінкольнської в'язниці в Англії.

Улітку 1919 Майкла Коллінза було обрано керівником ІРБ, а у вересні він став керівником розвідки ІРА, яку було створено на базі «Ірландських добровольців».

Також, цього року Коллінз посів ще одну відповідальну посаду, коли де Валера призначив його міністром фінансів. На цьому посту Коллінзу вдалося налагодити фінансування самопроголошеної Ірландської Республіки.

За відсутності де Валера, протягом його подорожі до Америки, Коллінз фактично керував усіма діями визвольного руху на території Ірландії. Коллінз очолював партизанську війну, що її вела ІРА проти британських військ та поліції. За голову Майкла Коллінза у 1920 році британська влада запропонувала нагороду у 10000 фунтів. Серед членів ІРА та мирного населення Майкл Коллінз був широко відомий під псевдонім «Великий товариш» (англ. The Big Fellow).

Англо-ірландський договір[ред.ред. код]

Майкл Коллінз був серед членів ірландської делегації, що підписала Англо-ірландський договір 6 січня 1921 року. Коллінз розумів, що частина угоди щодо відділення Північної Ірландії не буде прийнята, і під час підписання угоди сказав: «Я щойно підписав собі смертний вирок».

Відповідно до підписаної угоди шість графств Ольстера залишалися під владою Британії, створювалася Вільна ірландська держава, яка залишалася у Британській Співдружності у статусі домініону, а члени парламенту приносили клятву вірності королю Великобританії.

Ця угода розділила «Шинн Фейн» та парламент. Після численних дебатів парламент ратифікував цю угоду з перевагою лише у 7 голосів. Пізніше угоду було підтримано на всенародному референдумі.

Більшість керівників ІРА негативно сприйняли цю угоду. До супротивників угоди приєдналися Еймон де Валера, Катал Бругха та кілька інших членів найвищого керівництва визвольного руху. У серпні 1922 розпочалася громадянська війна між противниками та прихильниками (за підтримки англійських військ) угоди.

22 серпня 1922 року Майкл Коллінз під час інспекційного рейду в Західному Корку потрапив у засідку. Замість того, щоб швидко минути небезпечну ділянку шляху, Коллінз наказав своєму конвою зупинитися та битися із засідниками. Упродовж перестрілки, що тривала 40 хвилин, Майкла Коллінза було застрелено.

Громадянська війна[ред.ред. код]

У квітні 1922 група з 200 бійців ІРА-противників англо-ірландської угоди зайняла будівлю чотирьох судів у Дубліні. Коллінз, усіма силами бажав уникнути громадянської війни, не намагався вигнати їх звідти аж до червня. Йому необхідно було дізнатися результати загальних виборів до Асамблеї, за підсумками яких його фракція здобула більшість голосів. Британія ж вимагала рішучих дій. 22 червня сер Генрі Вілсон — британський фельдмаршал у відставці, який на той момент служив військовим радником в адміністрації Джеймса Крейга (лідера юніоністів і першого прем'єр-міністра Північної Ірландії) був застрелений двома бойовиками ІРА в лондонському районі Белгравія. У вбивстві звинуватили фракцію ІРА, яка виступала проти угоди, і Вінстон Черчілль зажадав від Коллінза, щоб той вибив з будівлі суду заколотників, інакше за справу візьмуться британські війська. Згодом з'ясувалося, що вбити Вілсона наказав сам Коллінз, щоб помститися за неспроможність влади Північної Ірландії запобігти нападам на місцевих католиків. Про це стало відомо від Джо Долана — члена так званого «Загону» (інакше іменованого «12 Апостолів») і капітана Народної Армії. Також він розповів, що Коллінз наказав йому визволити виконавців цього вбивства, проте їх усе ж стратили. Хай там як, лідер незалежної Ірландії був змушений вжити заходів проти бійців ІРА, що відкололися. Останньою краплею стало викрадення Дж. Дж. О'Конела, генерала зі складу тимчасового уряду. Коли всі спроби переконати бунтівників покинути судову адміністрацію завершилися невдало, Коллінз почав обстріл будівлі з двох 18-фунтових гармат, і примусив їх здатися. Це призвело до збройних зіткнень у Дубліні між військами, вірними тимчасовому уряду, і тими загонами ІРА, які виступали проти угоди з Англією (республіканцями). В Ірландії почалася громадянська війна. Армія під командуванням Коллінза швидко встановила контроль над столицею. У липні 1922 бунтівні війська зайняли південну провінцію Манстер і деякі інші області країни. Разом з групою парламентарів-противників угоди де Валера приєднався до повстанців. До середини того ж року Коллінз склав з себе повноваження голови тимчасового уряду, щоб стати головнокомандувачем Народної Армії — новоствореного формування, ядром якого стали вірні англо-ірландській угоді частини ІРА. Армія Вільної Держави, яку фінансувала й озброювала Британія, швидко нарощувала особовий склад і готувалася взяти участь у громадянській війні. Разом із Річардом Мулкахі й Еоїном О'Даффі Коллінз планує серію десантних операцій у районі Манстера. Страждаючи від серйозної депресії і шлункових болів, всупереч порадам товаришів, які всіляко його відмовляли, він вирішує здійснити поїздку до рідного Корку для підготовки майбутнього наступу. У відповідь на вмовляння друзів Коллінз заявив: «Вони не вб'ють мене на моїй же землі». Досі невідомо, чому він наразив себе на таку небезпеку, адже значна частина південних областей країни була зайнята ворогом. За версією історика Майкла Гопкінса Коллінз вирушив у цю поїздку, щоб зустрітися з лідерами повстанців і домовитися про припинення війни. У місті Корк він зустрівся з членами нейтральних формувань ІРА Шоном Геґарті і Флорі О'Доног'ю, щоб через їхнє посередництво вийти на контакт із лідерами заколотників — Томом Баррі і Томом Гейлзом, і запропонувати їм перемир'я. Також Гопкінс говорить, що хоча де Валера перебував тоді у тому ж районі, не було жодної ймовірності його зустрічі з Коллінзом. У щоденнику Коллінза можна знайти його план з укладення миру. Противники угоди «повинні прийняти волю народу», після чого можуть «повернутися по будинках, здавши зброю». «Ми не просимо їх зраджувати своїм принципам». Коллінз стверджував, що Тимчасовий уряд є охоронцем народних інтересів і залишиться у тому ж статусі. «Ми хочемо уникнути будь-яких можливих жертв і руйнувань, і не бажаємо вдаватися до будь-яких рішучих дій, в яких немає необхідності». У разі відмови супротивників прийняти ці умови, писав Коллінз, «уся кров буде на їхніх руках».

Смерть[ред.ред. код]

Поховання Майкла Коллінза

Остання відома прижиттєва фотографія Майкла Коллінза була зроблена 22 серпня 1922 в Корку, коли він ішов позаду армійського возу. Дорогою в м. Бандон загін Коллінза зупинився, щоб уточнити напрямок. Дінні Лонг — перехожий, у якого вони дізнавалися дорогу, був членом місцевих республіканських формувань ІРА. Було вирішено влаштувати засідку і напасти на Коллінза і його людей, коли вони повертатимуться з Бандона в Корк. Повстанці знали, що їхні супротивники попрямують у Корк тією ж дорогою, якою йшли звідти, бо дві, що залишилися, були перегороджені так, що пройти ними було неможливо. До 8 вечора, коли Коллінз зі своїми бійцями йшли назад, велика частина засадної групи під командуванням Ліама Дізі перебувала в прилеглому трактирі. На позиції залишалося лише 5 чоловік, які і відкрили вогонь, побачивши загін, який наближався. Перестрілка тривала близько 20 хвилин. Замість того, щоб сховатися у броньованому автомобілі, Коллінз наказав своїм солдатам зайняти позицію і відкрити вогонь у відповідь. Він же став і єдиною жертвою цього швидкоплинного бою (проте, якби заколотники наважилися підірвати закладену ними міну, втрати були б безсумнівно більшими). Коллінзу був 31 рік. Досі немає єдності у питанні, хто ж зробив фатальний постріл. Найавторитетніші автори припускають, що його здійснив Деніс (Сонні) О'Ніл (пом. 1950). Ця версія також підтверджується свідченнями безпосередніх учасників бою. О'Ніл стріляв експансивними кулями типу «дум-дум», які розділяються на кілька частин при влучанні в тіло (Коллінз помер від великого черепного поранення). Побоюючись помсти прихильників убитого, О'Ніл викинув решту куль. Тіло Коллінза доставили у Корк, а звідти кораблем переправили в Дублін (через побоювання, що його можуть викрасти при перевезенні суходолом). Там тіло було виставлено для останнього прощання в будівлі міської ради, куди стікалися десятки тисяч скорботних співвітчизників. Панахида відбулася в дублінській церкві Св. Марії за присутності ірландських та іноземних офіційних осіб. Смерть Майкла Коллінза викликала появу безлічі «теорій змови» всередині Ірландії, а особа вбивці досі залишається предметом суперечок. Деякі республіканці вважають, що лідер молодої держави загинув від руки британського агента. Прихильники угоди з Англією заявляють, що наказ про усунення Коллінза надійшов безпосередньо від де Валера. Треті вважають, що він був убитий одним зі своїх солдатів — Джоком МакПіком, який, через 3 місяці після смерті свого командира, перейшов на бік ворога. Однак, історик Меду Райан, провівши ґрунтовне дослідження обставин того бою, дійшла висновку, що всі ці заяви абсолютно безпідставні. "Коллінза застрелив учасник засідки, який сам розповідав про це так: «Я зняв одного». Ліам Дізі також сказав: «Ми всі знали, що це була куля Сонні Ніла».

У кінематографі[ред.ред. код]

Життєпису Майкла Коллінза присвячений однойменний фільм з Ліамом Нісоном у головній ролі. У фільмі постать Коллінза поставлена ​​в центр драматичних подій періоду війни за незалежність і громадянської війни, протиставляючись Еймону де Валера.

Посилання[ред.ред. код]