Майк Хоар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Майкл Томас Хоар
Thomas Michael Hoare
Mike Hoare in the Congo in 1964. Photo by Agence Presse.jpg
Прізвисько Mad Mike
Народився 17 березня 1919(1919-03-17) (95 років)
Британська Індія
Рід військ найманець
Звання полковник

Майкл Томас Хоар (англ. Thomas Michael Hoare) – один із найвідоміших найманців XX ст. Зокрема відомий як лідер підрозділу найманців які відіграли вагому роль під час Конголезької Кризи. Також відзначився під час невдалої спроби державного перевороту на Сейшельських Островах у 1981 році.

Раннє життя[ред.ред. код]

Майк Хоар народився в ірландській родині в Індії. Здобув освіту в Англії. Під час Другої Світової війни проходив службу у Північній Африці у бронетанкових військах де дослужився до звання капітана. У післявійськовий час освоїв професію бухгалтера та емігрував в Дурбан (ПАР) де почав організовувати сафарі – мисливські експедиції в африканські джунглі. У ході однієї з експедицій в Бельгійсьму Конго його групі довелось шукати зниклого сина одного сина південноафриканського магната. Коли виявилось, що той був вбитий туземцями, Хор спалив їхнє поселення.

Конголезька криза[ред.ред. код]

У 1961 році Хор відгукнувся на заклик Моіза Чомбе, лідера сепаратистів Катанги (провінції Демократичної Республіки Конго), і став одним із найманців жандармерії бунтівної провінції Конго. Майк отримав під командування підрозділ під назвою «4 Commando».

Зоряний час Майка Хоара настав у 1964 р., коли його колишній наймач Моіз Чомбе став прем’єр-міністром Конго. Країна була охоплена повстанням, повстанці, що підтримувались із-за кордону повністю захопили північний схід країни із центром у найбільшому місті Стенвіль. Партизани, які називали себе сімба (лев), взяли у заручники усіх білих в окрузі. Тому американська влада розділила відповідальність з бельгійцями з ціллю придушення бунту і спасіння заручників. США взяли на себе матеріальне і повітряне забезпечення операцій, довіривши бельгійцям керівництво наземними операціями. У Конго були терміново перекинуті літаки з екіпажами із найманців-кубинців з числа противників Ф.Кастро. Враховуючи низьку боєздатність національної армії, ставка була зроблена на найманців. Тут і знадобився Майк Хоар, котрий з готовністю прийнявся за формування свого підрозділу, названого «5 Commando». Підрозділ мав просту структуру і мінімальний командний склад. Хоар мав заступника, ветерана Катанги Алістера Вікса, і начальника штабу Джеремі Пюррена. Найманці проходили навчання по британській системі, за котре відповідав полковий старшина із числа кадрових сержантів. Взводи з 51 по 58 складались приблизно з 30 солдатів при двох офіцерах і сержанті. Майк Хоар з його ірландським темпераментом і педантичністю бухгалтера справився з цією «армією», котру він характеризував так: «Мої хлопці – просто алкоголіки, наркомани, гомосексуалісти і покидьки».Бійці представляли різні країни, мали різний рівень підготовки, середній вік становив близько 30 років.

Восени 1964 року найманці виконали основну задачу – спасіння 1600 заручників-європейців. У ході комплексної операції «Червоний дракон» американські літаки с використанням британського аеродрому перекинули в Конго батальйон бельгійських парашутистів. 24 листопада бельгійці захопили ключеві позиції у місті Стенвіль і зайнялись рятуванням заручників. Повстанці встигли розстріляти 22 заложника, згодом у місто зайшли найманці і вбивали кожного кого бачили на своєму шляху. Упродовж наступного тижня найманці врятували 600 заручників. Проте у грудні при взятті Ісанги, Баналіа, Бафвасенде, Вамба, Мунгбере всі білі (більше 300 чоловік) були вбиті повстанцями.

На початку липня 1965 року Хоар по шестимісячному контракту з Чомбе і Мобуту прибув в Альбертвілль, щоб остаточно подавити осередки повстання на сході Конго. Для цього він завербував в Йоханнесбурзі півтисячі найманців. Йому було відомо про присутність про присутність кубинських революціонерів – спеціальної групи яка прибула у квітні 1965 р. на чолі з Ернесто Че Геварою який вирішив приєднатися до продовжувачів справи Патріса Лумумби в Конго. Наприкінці жовтня, через півроку як кубинці прибули до Конго, загонам Хоара вдалося оточити їх позиції. Проте у цей же самий час відбулися корінні зміни навколо Конго – президент Жозеф Косавубу відправив у відставку прем’єра Моіза Чомбе та відмовився від послуг білих найманців. Таких дій від нього чекали, бо використання білих найманців вступало у протиріччя з ідеєю африканської незалежності. У цьому випадку африканські країни припинили підтримку конголезьких повстанців.

Урочисто попрощавшись, Хор відбув у ПАР, звідки відправився у навколосвітню подорож на яхті. Проте у всіх конфліктах 1970-х років журналісти знаходили його слід. В 1975 році Хору приписують вербовку найманців в Анголу. В 1976 році «Клуб диких гусей», фактично прикриття для організації найманців на чолі з Майком Хоаром, розгорнув роботу по всьому світу з вербовки бійців для Родезії.

Сейшельські острови[ред.ред. код]

28 листопада 1981 року в 19.30 за місцевим часом а аеропорту Вікторії, столиці Сейшельських Островів, розташованій на острові Мае, приземлився літак компанії «Свазі ейр». При огляді багажу групи спортсменів в їх сумках знайшли зброю. Почалась перестрілка. Службовці аеропорту викликали сили безпеки, котрі заблокували найманців. Солдатів вдачі врятував випадок: в аеропорту приземлився «Боїнг 707» компанії «Ейр Індія», що йшов за напрямом Солбері-Бомбей. Найманці захопили літак і змусили його приземлитися в південноафриканському місті Дурбан. Всі 44 найманці здались і були розміщені на військово-повітряній базі Ватерклооф близь Преторії. Під суд потрапило лише 5 чоловік, решту відпустили. Більшість з них виявились не просто громадянами ПАР, а ветеранами спеціальних підрозділів армії ПАР. На чолі групи був Майк Хор, який у віці за 60 років ризикнув здійснити блискавичний переворот. На процесі в м. Пітермаріцбург Хор заявив, що вся операція була підготована за участі розвідки і збройних сил ПАР, відмітивши, що їх озброєння – 75 автоматів АКМ румунського виробництва – було доставлено з армійських трофейних складів. Командир групи Хор і його зам П.Даффі отримали по 10 років ув’язнення, решта по 5. Хоча в грудні 1982 р. більшість з них вже були на волі. Довше усіх сидів Хор, амністований у квітні 1985 р. Очевидно це було покаранням за балакучість.

Інша діяльність[ред.ред. код]

Майк Хоар уславився також не лише як командир найманців, а частково і як письменник. У своїх кількох книгах він розповідає про свої походеньки найманця в Конго та Сейшелах, приділяє увагу екологічним проблемам і навіть своїй дружині.

Наприкінці 1970-х років, Хор був найнятий в якості технічного консультанта для фільму «Дикі гуси», в якому деякі з персонажів нагадують найманців, які служили під його керівництвом.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Congo Mercenary, London: Hale (1967)
  • Congo Warriors, London: Hale (1991)
  • The Road to Kalamata : a Congo mercenary's personal memoir, Lexington, Mass.: Lexington Books (1989)
  • The Seychelles Affair, Bantam
  • Three Years with Sylvia, London: Hale
  • Mokoro — A Cry For Help! Durban North: Partners In Publishing (2007)
  • Mike Hoare′s Adventures in Africa Boulder, CO: Paladin Press (2010)

Література[ред.ред. код]

  • Журнал "Волонтер" за квітень 2012. — стор. 14-19

Посилання[ред.ред. код]