Майк Хоторн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Майк Хоторн
Star.png
Mike Hawthorn 1958 Argentine GP.jpg
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Дата народження 10 квітня 1929, Мексборо, Йоркшир
Дата смерті 22 січня 1959, Ґілдфорд, Суррей
Статистика в чемпіонатах світу з Формули-1
Дебют Flag of Belgium (civil).svg Бельгія 1952
Остання гонка Flag of Morocco.svg Марокко 1958
Сезони 19521958
Команди LD Hawthorn, AHM Bryde, Ferrari, Vanwall, BRM
Гран-прі (старти) 47 (45)
Чемпіон світу 1 (1958)
Перемоги 3
Подіуми 18
Поули 4
Найшвидші кола 26
Очки 127,64
Перша перемога Flag of France.svg Гран-прі Франції 1953
Остання перемога Flag of France.svg Гран-прі Франції 1958
Перший поул Flag of Belgium (civil).svg Гран-прі Бельгії 1958

Джон Майкл «Майк» Хоторн (англ. John Michael Hawthorn), (10 квітня 192922 січня 1959) — британський автогонщик. Чемпіон світу з автогонок у класі Формула-1 1958 року. Отримав прізвисько «Льотчик з Фарнхему».

Біографія[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Джон Майкл Хоторн народився 10 квітня 1929 року в Мексборо, невеличкому промисловому містечку поблизу Донкастера у Йоркширі. Його батько, Леслі Хоторн, у час, вільний від роботи на електростанції Донкастера, полюбляв брати участь у мотоперегонах та ремонтувати мотоцикли. У 1931 він вирішив зробити із захоплення технікою прибуткову справу, тож родина переїхала на південь Англії до Фарнхему, щоб бути ближче до найвідомішої автотраси Бруклендс. Там Леслі Хоторн, узявши в партнери мотоцикліста Педді Джонстона, відкрив крамницю з ремонту та продажу автомобілів. Їхня перша автомайстерня розташовувалася у старенькій хижі, але незабаром Леслі знайшов порожнє приміщення на околиці Фарнхему на Східній вулиці. З нього було зроблено гараж з крамницею, який отримав назву «The Tourist Trophy Garage». Тож Майк Хоторн всі шкільні вихідні проводив у гаражі і, незважаючи на юний вік, намагався допомагати працівникам. На деякі вікенди батько брав його на Бруклендс, щоб подивитись на перегони, які переростали в справжні битви, між командами Napier Railtons, Sunbeams та Bentleys.

Sunbeam на трасі Бруклендс у 1910

Як згадував Майк у дорослому віці, це справило велике враження на нього. Леслі Хоторну часто пропонували роботи на трасі по налагодженню автомобілів під час перегонів. Одного разу він узяв Майка проїхати одне коло на спортивному Райлі, з об'ємом двигуна в два літри. Відтоді хлопець знав, ким він хоче бути.

Коли Майку було дев'ять, він відвідував підготовчу школу Barfield у Рунфолді, поблизу Фарнхема. Хоторн був помітним учнем, але приділяв набагато більше уваги заняттям спортом, ніж шкільним предметам. Згодом Майк здав вступні іспити і з 1942 року навчався у державній школі Ardingly в Суссексі, що була досить престижною. Саме там через своє біляве волосся він отримав прізвисько Сніжинка. 1946 року Майк кинув навчання. На той час йому було сімнадцять років.

Перші перегони[ред.ред. код]

Логотип компанії Dennis Bros

Полишивши навчання у школі, Майкл Хоторн влаштувався учнем на машинобудівний завод Dennis Bros Ltd. Щодня він добирався до заводу на мотоциклі моделі 250cc OHV Triumph[1] з одноциліндровим двигуном, який батько спеціально переробив для нього. До наступного, 1947 року, Майк заощадив достатньо, щоб придбати собі новий мотоцикл 350cc BSA. [2].

На своїх перших пробних перегонах Майкл виграв Кубок новачків і почав регулярно брати участь у подібних змаганнях. Залишивши роботу на заводі Dennis Bros, Хоторн вступив до технічного коледжу в Челсі. Але навчання здалося йому надто складним, і Леслі Хоторн зрозумів, що син ніколи не зробить кар'єру інжинера. Тож було прийнято родинне рішення, за яким шлях Майкла спрямовувався безпосередньо до автоспорту.

Його першими машинами стали Ulster Imp та a Sprite TT Райлі[3]. Негайні успіхи довели, що Майкл — природжений гонщик. У 1950 році він брав участь у випробовуваннях швидкості в Брайтоне і здобув перше місце. У тому ж році на випробовуваннях швидкості в Ґоспорті Хоторн став другим. 1951 року він виграв п'ять з шести гонок і одного разу прийшов другим. Після цього Майк вирішив наступного року на автомобілі «Купер-Брістоль» взяти участь у гоночній серії Формула 2. Двигуни в цій серії були меншими та менш потужними, ніж у Формулі 1. Так само меншими, легшими та дешевшими були самі автомобілі. Об'єм двигунів варіювався від двох літрів без піддування (атмосферні) до 750 мілілітрів з піддуванням. Це було стимулом вступу до Формули 2 новим виробникам, таким як «Купер». Адже Формула 1 на початку своєї епохи була надто дорогим задоволенням. Настільки дорогим, що концерн «Альфа-Ромео» вирішив не брати участі у чемпіонаті 1952 року. Щоб врятувати чемпіонат FIA прийняла рішення провести змагання 1952-1953 років для машин Формули 2. Тож у 1952 році відбувся дебют Майка[4] Хоторна у «королівських автоперегонах».

Кар'єра у Формулі 1[ред.ред. код]

«Купер-Брістоль» на трасі Донінгтон-парк у 2007

Сезон 1952 року увійшов в історію Гран-прі як наймасовіший — на старт європейскої світової першості були подані заявки 76 гонщиків (71 з яких вийшов на старт). У гонці, що не йшла у залік чемпіонату, в Ґудвуді Хоторн стартував з поулу і виборов перше місце. [5]

Дебютною гонкою Майка став Гран-прі Бельгії, що проходив 22 червня 1952 року на трасі Спа-Франкоршам. Тоді Хоторн прийшов четвертим, заробивши перші три очки. У Великобританії він був третім, в Нідерландах — четвертим. Наприкінці чемпіонату британець займав п'ятий[6] рядок загального заліку із своїми десятьма очками. Загалом «Купер-Брістоль» виявився найвдалішим болідом серед новачків Формули, а Майка Хоторна назвали «Відкриттям року». Виступав він тоді за команду «LD Hawthorn».[7]

Вдалий початок не залишився непоміченим. На наступний сезон його запросив до своєї стайні Енцо Феррарі. На Гран-прі Франції 1953 року Майк Хоторн здобув свою першу перемогу, випередивши великого Фанхіо на 1 секунду і кілька десятків сантиметрів.

Ferrari 500, яку Хоторн пілотував 1953 року

У сезоні 1953 року Хоторн з дев'ятнадцятьма заліковими балами посів четверте місце, пропустивши вперед Альберто Аскарі, Хуана-Мануеля Фанхіо та Ніно Фаріну. Крім того, Майк виграв незалікові гонки International Trophy и Ulster Trophy, а також 24 години в Спа.

1954 року Хоторн, продовжуючи виступати за Скудерію, був дискваліфікований в першій гонці, що проходила в Аргентині, але згодом виправив становище, виборовши чотири подіуми та одну перемогу, і посів третє місце в загальному заліку. Вище нього розташувалися лише два аргентинці — Фанхіо та Гонзалес.

Сезон 1955 року виявився для британського гонщика невдалим. Він не набрав жодного бала і за результатами чемпіонату був лише сорок другим.

У 1956 Майк Хоторн їздив на Maserati, BRM та Vanwall. Він прийшов на подіум в Аргентині та був кваліфікований десятим у Франції. Набравши чотири очки, Майк став дванадцятим.

Наступного року він повернувся до Феррарі. Напарником Хоторна по команді став Пітер Коллінз. Молоді люди швидко знайшли спільну мову і потоваришували. Одне одного вони називали не інакше, як Mon ami mate. В тому сезоні Майк, керуючи Lancia-Ferrari D50A та Ferrari 801, показав непоганий результат, як і у другому своєму сезоні, посівши четверте місце. Пітер Коллінз, який минулого року був бронзовим призером чемпіоната, на цей раз був лише дев'ятим.

1958-го Хоторн виграв Гран-прі Франції, Коллінз — Гран-прі Великобританії. Але наступного етапу життя Пітера Коллінза трагічно обірвалося. Втративши, як розповідають, контроль над болідом, він вдарився о дерево, і того ж дня помер у лікарні від важкої травми голови. Це дуже вплинуло на Майка Хоторна. Він був приголомшений і вирішив облишити гоночні змагання. Наступні три етапи сезону він приходив до фінішу другим, керуючись виключно силою волі. В результаті загальна сума набраних Майком Хоторном балів дорівнювала 44. Найближчий суперник, теж британець, Стірлінг Мосс відстав лише на один пункт. Так, майже неочікувано для себе, 1958-го року Майк Хоторн виграв дев'ятий чемпіонат світу у класі автогонок Формула 1 і став четвертою людиною після Ніно Фаріни, Хуана-Мануеля Фанхіо та Альберто Аскарі, що здобув цей титул. У грудні 1958 його колеги по команді запросили його відсвяткувати перемогу, Майк на це відповів, що «без його друга Коллінза ця перемога нічого не варта». В кінці року Майк Хоторн дав заяву, що залишає світ автоспорту.

Загибель[ред.ред. код]

Ввечері 22 січня 1959 року поблизу Ґілдфорда, Майк, що, ймовірно, їхав до себе додому на своєму спортивному авто, здійснюючи обгон Mersedes, випадково впізнав водія. Ним виявився шотландський гонщик та власник гоночної команди Роб Уокер. Майк запропонував йому помірятися швидкістю, незважаючи на сильний дощ. Уокер не хотів здаватися, але через був змушений визнати перемогу Хоторна. Незабаром Хоторн втратив контроль на лівим поворотом, вилетів з траси та врізався в дерево. Помер він миттєво. На той час Майку Хоторну було лише 29 років.

28 січня його поховали у Фарнхемі на цвинтарі West Street Cemetery, після служби у церкві Parish. Мати Майка, Вінніфред Хоторн, бажала, щоб церемонія прощання була приватною, але, попри це, до церкви прийшло понад 200 чоловік, стільки ж стояло ззовні. На місце поховання Майка Хоторна в ті дні приїздили тисячі людей, щоб віддати данину пам'яті першому британському чемпіону Формули 1, що став відомим на весь світ.[8]

Особисте життя[ред.ред. код]

Протягом тривалого часу Хоторн був відомий як перший жартівник і світська людина, що не відмовиться від доброго алкоголю та красивої жінки. Але в своїй автобіографії гонщик не наводив жодних фактів, які б це підтвердили.

У 1958 році Майк зустрів Джин Ховардс, доньку багатого текстильного помисловця Ворслі Ховардса, якій виповнився 21 рік. Молоді люди вирішили побратися і заручилися. В офіційній заяві йшлося, що весілля повинне відбутися на Різдво 1958 року. Але, попри те, що всі приготування майже були закінчені, церемонію перенесли на квітень, ближче до дня народження Майка. Але весілля так і не відбулося...

Джин була вдома у батьків, коли їй подзвонили та повідомили про загибель Хоторна. Вона була у розпачі і довгий час сумувала за ним.

Через певний час вона стала другом та супутницею іншого гонщика, Іннеса Айрленда, а у 1992 році — його дружиною. 1993-го Айрленд помер. [9]

Як і раніше, Джин Ховардс бере участь у заходах, пов'язаних з Майком Хоторном. Так, вона була присутня 2005 року на відкритті його пам'ятника на гоночному треку у Ґудвуді та на відкритті його меморіальної дошки у Мексборо 2006. Також вона давала інтерв'ю каналу BBC TV, щодо виходу книги Хоторна у 2008.[10]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Фото 250cc OHV Triumph [1]
  2. Фото BSA 350cc Single [2]
  3. Перші машини Майкла Хоторна [3]
  4. Так він значився у гоночних протоколах.
  5. Для цього дебюту Майк придбав спецодяг білого кольору та нову краватку. Згодом, це стало його символом.
  6. Четвертим, також із десятью очками, став Руді Фішер, через те, що двічі побував на подіумі.
  7. Крім Гран-прі Франції, проведеного за AHM Bryde.
  8. Місце поховання Майка Хоторна [4] (англ.)
  9. Майк Хоторн і Джин Ховардс [5] (англ.)
  10. Інтерв'ю каналу BBC [6] (англ.)

Посилання[ред.ред. код]