Макаренко Микола Омелянович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Макаренко Микола Омелянович
Микола Макаренко.png
Народився 4 лютого 1877(1877-02-04)
Москалівка (Роменський район)
Помер 4 січня 1938(1938-01-04) (60 років)
Національність українець
Галузь наукових інтересів археологія, мистецтвознавство, музеєзнавство
Заклад ВУАН
Відомий завдяки: археологічними та мистецтвознавчими дослідженнями, вивченням монументального зодчества
Меморіальна дошка Макаренку М. О. на стіні Михайлівського Золотоверхого собору в Києві.

Мака́ренко Мико́ла Омеля́нович (4 лютого 1877, Москалівка — 4 січня 1938) — український археолог і мистецтвознавець.

Жертва сталінського терору. Страчений окупаційною владою через відмову підписати акт на знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря (1938).

Біографія[ред.ред. код]

Народився в селі Москалівка (нині село Роменського району Сумської області). Після Лохвицької гімназії навчався в Петербурзькій школі технічного малювання барона А. Штиглиця, з 1902 — 1905 рік — у петербурзькому Археологічному інституті.

Дослідницьку діяльність розпочав в Ермітажі, тісно співпрацюючи з Імператорською Археологічною комісією, друкувався в часописі «Старые годы», викладав на Вищих жіночих архітектурних курсах, вивчав мистецьку спадщину Михайла Ломоносова та Тараса Шевченка.

В Україні[ред.ред. код]

1918 року отримав громадянство УНР та оселився в Києві. У складі Софійської комісії та Археологічного Комітету досліджував Софійський собор, пам'ятки Київської держави, Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого собору. Брав участь у археологічних розкопках Ольвії, Спаського собору в Чернігові, Крейдищанського комплексу поблизу Сум, Маріупольського могильника.

Упродовж 1920 — 1925 років — директор музею Мистецтв ВУАН, що відкрився на основі унікальної збірки Ханенків. Макаренко багато зробив для її збереження і дослідження.

1934 заарештований за відмову підписати акт про знесення Михайлівського Золотоверхого собору, засланий на три роки до Казані, де викладав у художньому технікумі, був консультантом Центрального музею. 1936, після повторного арешту, засуджений на три роки і відправлений у Томську виправно-трудову колонію № 2. 15 грудня 1937 року втретє заарештований і постановою «трійки» НКВД СССР убитий в тюрмі 4 січня 1938. Місце поховання кати приховали.

Реабілітований Постановами Верховного суду Татарської АРСР від 07.07.1960 та Томського обласного суду від 28.01.1965, Президією Верховної Ради СРСР від 16.01.1989.

Наукові праці[ред.ред. код]

Науковий доробок вченого:

  • «Ломоносов и мозаичное дело в России» (1911);
  • «З артистичної спадщини Шевченка» (1914);
  • «Городища и курганы Полтавской губернии» (1917);
  • «Музей Мистецтв Української Академії наук: Провідник» (1924);
  • «Чернігівський Спас: Археологічні досліди року 1923» (1929);
  • «Мистецтво книжки» (1924);
  • "Городище «Монастирище» (1925);
  • «Орнаментація української книжки XVI–XVIII ст.» (1926);
  • «Скульптура і різьбярство Київської Русі передмонгольських часів» (1930);
  • «Маріюпільський могильник» (1933).

Бібліографія друкованих праць М. О. Макаренка складає щонайменше 164 позиції. (Їх перелік див. у біографічному дослідженні Дмитра Єлисейовича Макаренка «Шлях до храму»)

Посилання[ред.ред. код]

  • Висока доля Миколи Макаренка
  • Цвейбель Д. С. Микола Омелянович Макаренко (До 40-річчя відкриття Маріупольського могильника)// УІЖ.-1970. — № 8.
  • Макаренко Д. Є. Микола Омелянович Макаренко. — К., 1992.
  • Макаренко Д. Є. Невтомний просвітитель // Україна. Наука і культура. Вип.28. — К,1994. — С232-236.
  • Німенко Н. А. Велет українознавства (До 125-річчя від дня народження Миколи Омеляновича Макаренка)//Сумська старовина. — 2002. — №Х.
  • Макаренко Д. Є. Шлях до Храму. — К.: Хрещатик, 2006. −128 с.