Максимовичівка

Систе́ма Максимовича, «максимо́вичівка» — система українського правопису на етимологічних принципах, запропонована в 1827 році першим ректором Київского університету М. О. Максимовичем. У Східній Україні практично не застосовувалась, але була сприйнята в Галичині; на Закарпатті вживалась до 1940-х років.

Головний принцип цієї системи — збереження традиційного написання, але з позначенням умовними знаками зміненої вимови. Фактично це зводилось до таких правил:

• зберігається буква «ѣ» (ять) (з читанням її як [i] або [ji]): цѣлый, сѣверъ, въ битвѣ;
• над іншими голосними, вимова яких також змінилась на [i], ставляться дашки: мôй, жалôбно, втêкали, матêрью;
  • при цьому початкове ô означає не лише [i] на місці етимологічного [o], але й протетичний звук [v], що утворився перед ним: ôтъ (в сучасній орфографії від), ôнъ (в сучасній орфографії він) і т. п.;
• зберігається літера «ы» : сынъ, але сила; це було особливо корисно для деяких західних діалектів, де існує різниця у вимові «ы» та «и», хоча в більшості випадків літери і, и та ы мали однакове читання (відповідали сучасному українському «и»), використання тієї чи іншої літери визначалось етимологічно;
• використовується буква «ё»: ёму, полёвыхъ, послѣднёго;
• застосування літер «і», «ѳ», «ъ» регулювалось правилами, ідентичними тим, що діяли в російській мові ХІХ ст.;

Існувало декілька варіантів етимологічного правопису на основі системи Максимовича, що мали розбіжності в частині правил:

• звучання літер «е» та «и» після приголосних та на початку складу відрізняється (у початковій позиції вони, як правило, відповідали сучасним «є» та «і», тоді як після приголосних — здебільшого сучасним українським «е» та «и»): изъ, есть, але сила, отже;
• у текстах, написаних максимовичівкою,використовувалась літера «э» для позначення звуку [е] на початку слова чи після голосної (хоча дуже часто замість неї писали «е», що може свідчити про неврегульованість правил її використання);
• в одному з початкових варіантів для розрізнення цих двох звуків пропонувалось використовувати літеру є, причому, функціонально вона відповідала сучасній українській е (відповідно, е читалась як сучасне є), але такий варіант правопису не набув розповсюдження;
• у деяких варіантах етимологічного правопису на основі максимовичівки використовується літера «ґ»;
• написання слів могло відрізнятись від їх звучання, що не позначалось додатково на письмі(зокрема, дієслова в формі чоловічого роду однини минулого часу зберігали на письмі давнє закінчення -лъ: ходилъ, читалъ; закінчення прикметників твердої групи у називному відмінку множини: прекрасны, добрыи (сучасне прекрасні, добрії) тощо).

Вибір правильного знака для [i] (серед ô, ê, ѣ) визначався переважно за наявністю / відсутністю чергування з [о], [е] у відкритому складі. З запропонованих М.Максимовичем нових літер â, ê, û, î, ô, ŷ, на практиці вживались здебільшого лише ê, ô та и̂.

Порівняно з фонетичними правописами, перевагою максимовичівки була можливість розрізняти на письмі слова з близьким звучанням, але різним значенням, що можна побачити на прикладі (ліворуч - фонетичний запис (ярижка), праворуч — за системою Максимовича):

Ярижка	Максимовичівка
Крій	Крâй (вскрай)
Нисъ	Нêсъ
Нисъ	Нôсъ
Бривъ	Брêвъ (брелъ)
Бривъ	Брôвъ (бровей)
Визъ	Вêзъ
Визъ	Вôзъ
Нижъ	Нôжъ
Нижка	Нôжка
Нижный	Нѣжный
Миж	Мêжъ
За-мижъ	За-мŷжъ
Бигъ	Бôгъ
Бигъ	Бѣгъ
Бездилье	Бездôлье
Бездилье	Бездѣлье
Окрипъ	Окрôпъ
Окрипъ	Окрѣпъ

Однак, як зазначає сам автор цього правопису, «Кажучи правду, так мій спосіб писання важчий не читаючому, а пишучому, і особливо мені першому, що взяв на себе труд відшукувати корінні звуки, які покриваються звуком і, що інколи незовсім легко.»

Приклад тексту

Фонетика каже: Якимъ бачишь человѣка, за такого его держи; этимологія же каже: Держи человѣка за того, якъ его бачишь, но и провѣдуй, кто ôнъ зъ роду… Або иншими словами: правиломъ фонетики есть: пиши, якъ говоришь; а закономъ етимологіи есть: пиши, якъ говоришь, но вразъ же увзглядняй и корêнь слова, щобы всякій зналъ, зъ чого каждое слово походитъ и що оно означае.

А въ нєдѣлоньку рано поранєньку Збûрае жєньцû ковалєнко, Збûрае жєньцû, а всє прибôрныи, Дѣвки, парубки, а всє молодыи. Да повêвъ же ихъ на долину, На пшеничєньку на озиму: — Ой жнѣтє, жєнцû, розжинайтєсь, А назадъ сєбє нє оглядайтєсь. — Ажъ зъ-за горы орда идє, За собою коваля вєдє. Ёму руки позавязовани, ; Ёму очû позаглажовани. Ото-жъ будєшъ, ковалю, знати Якъ нєдѣлоньку шановати. — Ой дай, Божє, такую годину, Счобъ забачити свѣтъ хочъ на часину: То буду ўже знати, Як нєдѣлоньку шановати! —

Посилання

Максимович Михаил. О правописании Малороссийского языка: Письмо к Основьяненко

Димитрій Вѣнцковскій. Правописная справа