Мамелюк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Мамелюки (араб.) — в давнину кінні військові підрозділи, підлеглі царю (маліку) в деяких ісламських країнах, зокрема, в мусульманському Єгипті. Схоже піхотне військо, сформоване XIV ст. у Османській імперії, звалось яничари.

Зображення мамлюка, 1779.
Мамлюк верхи, 1810
2-ге травня 1808: Вбивство мамлюків, Франциско Гойя, {1814)

Зміст

[ред.] Походження слова

Слово походить з арабської мови, ймовірно від слова малік - цар, правитель, володар або слова малаъа - володіти.

Згідно правил словоутворення семітських мов у слова виділяється корінь (кістяк приголосних) - МЛК, від якого за моделлю (додаванням голосних і приголосних) утворюється нове слово - маМеЛюК (маМЛюК).

Таким чином мамлюк - "той, хто біля царя", "прибічник царя". У османській турецькій мові цьому слову відповідає слово - яничар. До речі слово "яничар" за однією з версій походить від слів "ян" ("yan" - "бік") і "чар" ("car" - цар, голова).

Інша версія походження слова - від слова "малаъа" (володіти). Тоді "мамлюк" - "той, ким володіють", "раб".

[ред.] Історія

[ред.] Огляд

Перші мамлюки служили Аббасидським халіфам (султанам) в кінці 9го століття в Багдаді. Мамлюцтво було розвитком попередньої системи гулямства (ар. "гулям" - раб) , впровадженої халіфом аль-Му'тасімом, тобто перетворення військовополонених на варту халіфа. Ця система припинила своє існування після заворушень і вбивства 4х каліфів підряд у 860-х роках, і на її основі була створена система мамлюцтва. Головна різниця полягала в тому, що мамлюки набиралися з дітей і отримували ісламську освіту. Аббасиди набирали їх з Причорномор'я - Черкесія, Грузія, а також Великого Степу, зокрема степів півдня України і Росії. До мамлюків потрапляли діти, продані в рабство бідними родинами степовиків або украдені работоргівцями - грецькими, римськими, тюркськими, арабськими та ін.

У зв'язку з поширеній серед сучасних істориків думці про те, що народи степу тих часів були тюркомовними, стверджується, що основну частину мамлюків складали люди тюркського і кипчацького походження (відомі як половці). Питання мамлюків з слов'яномовних племен досі не досліджено. Слід звернути увагу також на те, що мамлюцтво має спільні риси з іншими військовими утворенням тих часів - Римської Імперії (війська з рабів-варварів), Візантії, Монголо-Татарської Імперії і Золотої Орди (набір у військо в ранньому віці і на все життя, навчання верховій їзді, постійне життя в таборах), Османська Імперія (назви "мамлюк" і "яничар" виражали схожі поняття в різних її краях). Елементи тієї самої структури простежуються і в організації козацького війська до XVII ст. (а в деяких рисах і до XIX ст.).

Мамлюцтво давало правителям війська, які не були пов'язані з існуючою структурою влади. Місцеві воїни часто були більш віддані своїм місцевим старійшинам (шейхам), сім'ям або знаті ніж султану чи халіфу. Якщо якийсь вождь виступав проти правителя, часто було неможливо справитися з ним не викликавши незадоволення знаті. Мамлюки були чужинцями, повністю залежними від правителя і тому були йому більш віддані.

[ред.] Організація

Після прийняття мамлюком ісламу, він проходив підготовку кіннотника. Мамлюки повинні були дотримуватись правил поведінки фурусійа (вершництва, араб. "фараса" - їздити верхи), які дуже нагадували відповідні правила поведінки лицарів у середньовічній Європі - щедрість, мужність, а також вивчення тактики кінноти, верхової їзди, стрільби з лука і лікування ран.

Мамлюки проводили у своїх таборах більшу частину життя. Їхні розваги включали змагання по стрільбі з лука, верхової їзди, щонайменше двічі на тиждень. Це давало змогу їм постійно бути у потрібній бойовій формі.

Після підготовки вони переставали бути рабами, але були зобов'язані служити султану. Султан тримав їх як зовнішню силу, проти місцевих заворушень. Султан міг їх відправити в будь-який куточок тогочасного світу, навіть на Іберійський півострів.

Султани мали найбільше число мамлюків, але інші еміри могли також мати свої війська. Багато мамлюків виростали до високих позицій в імперії, в першу чергу в армії. На початку їх статус був неспадковим і сини не могли наслідувати їх батьків. Але з часом, в таких місцях, як Єгипет, мамлюцькі сили були пов'язані з місцевою владою і отримали великий вплив на владу.

[ред.] Влада мамлюків в Єгипті

[ред.] Початки

Початок мамлюцького султанства в Єгипті лежить в династії Аййубідів, яку Саладін (Салах ад-Дін) заснував в 1174. Разом з своїм дядьком, Шіркухом, він завоював Єгипет для Нур ад-Діна (араб. "Світла Віри") зенгідського короля Дамаску в 1169. Близько 1189, після падіння Єрусалиму, Саладін укріпив владу цього роду над Середньою Азією. Після смерті Саладіна, його сини почали конфліктувати щодо поділу Імперії, і кожен намагався окружити себе мамлюцькими військами.

Близько 1200, брат Саладіна, аль-Аділ (араб "Благородний"), зміг восередити владу в імперії в своїх руках, підкоривши, знищивши або ув'язнивши своїх братів і племінників. З кожною перемогою, аль-Аділ приєднував підкорені мамлюцькі загони до своїх. Цей процес було повторено після смерті аль-Аділа в 1218 році, і смерті його сина аль-Каміла в 1238. Аййубіди отримали сильну владу завдяки підтримці мамлюків і почали залучати їх до внутрішньої політики королівства.

В 1315, вони також вторглися і захопили велику частину Нубії, але влада залишилася в руках Нубійського принца, який перейшов з коптської православної християнської віри в іслам.

[ред.] Наступ франків і мамлюцький переворот

В червні 1249, війська європейських християнських держав у рамках 7-го хрестового походу висадились в Єгипті під проводом короля Франції Луї IX і взяли Дамієтту. Єгипетські війська на початку відступили. Коли султан Єгипту ас-Саліх Айюб помер, влада на короткий час перейшла до його сина ал-Муаззама Тураншаха а потім до його дружини Шаджар аль-Дурр, (або Шаджарат уль-Дур). Вона розпочала протинаступ за підримки мамлюків. Загони командира Бейбарса розбили війська Луї. Самого короля взяли в полон в березні 1250 року і отримали за нього викуп 250 000 ліврів. ([1])

Політична потреба у вожді змусила Шаджар одружитися з командиром мамлюків Айбаком. Айбак був пізніше вбитий в своїй лазні. Після боротьби за владу його місце зайняв Кутуз. Саме він формально заснував Бахрійське султанство і першу династію мамлюків.

Перша мамлюцька династія була названа Бахрійською за іменем одного з полків, Бахірія або "морський" полк. Назва Бахрі (بحري "морський, річковий") стосувалася їхньої бази на острові аль-Маніаль ("острів на Нілі"). Полк складався переважно з кипчаків (степовиків з Дикого Поля, половців), яких сучасні історики вважають тюрками.

[ред.] Мамлюки і монголи

Коли монгольські війська Хулагу хана пограбували Багдад і взяли Дамаск в 1258 році, один з тих, хто втік з Дамаску був воєначальник мамлюків Бейбарс. Він втік до Каїра. Коли Хулагу почав вимагати здати Каїр, Кутуз вбив послів Хулагу і з допомогою Бейбарса зібрав війська. Хулагу був змушений їхати на Схід у зв'язку зі смертю великого хана Монгке, але він залишив свого підлеглого, християнина Кітбуку замість себе. Кутуз завів монгольське військо у засідку біля річки Оронт, переміг їх у битві Айн Джалут, захопив і стратив Кітбуку.

Після великої перемоги Кутуз був вбитий мамлюками. По переказам, саме Бейбарс брав участь у вбивстві. В наступні століття влада буде передаватися подібним чином, середній час правління мамлюцького правителя - 7 років.

Другий раз мамлюки розбили монголів біля Хомса в 1260 і почали тіснити їх на схід. В процесі, вони утвердили свою владу над Сирією, укріпили місцевість, проклали поштові шляхи, і сформували дипломатичні зв'язки з місцевими князями. Війська Бейбарса також знищили останні християнські держави (хрестоносців) на Близькому Сході.

Мамлюки також відбили нові напади монголів в Сирії в 1271, 1281 (друга битва біля Хомса), 1303/1304 і 1312. Вони були розбиті монголами і християнськими військами у битві біля Ваді аль-Хазандар в 1299.

[ред.] Династія Бурджі

В 1382 році, влада перейшла до роду Букрі (Бурджі). Назва Бурджі (برجي означає "фортечна", зрівн. з західноєвроп. "бург" - "фортеця") стосувалася їхнього центру в цитаделі Каїру. Династія складалася переважно з черкасів (черкесів).


Існують згадки про мамлюків про час завоювання мусульманами християнського Єгипту (зокрема Александрії - сучасного Каіру). Деякі західноєвропейські історики XIX ст. саме мамлюкам приписали знищення Александрійської бібліотеки, а також розграбування і плюндрування єгипетських пірамід і сфінкса (точно відомо, що цим займалися також війська Наполеона - про що в шкільних підручниках історії жодної згадки).

[ред.] Примітки

  1. Madden, Thomas F. Crusades the Illustrated History. 1st ed. Ann Arbor: University of Michigan P, 2005. 159

Особисті інструменти