Мамчур Юлій Валерійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мамчур Юлій Валерійович
UA-Polkovnyk (2) h.gif Полковник
Yuliy Mamchur.jpg
Загальна інформація
Народження 15 серпня 1971(1971-08-15) (43 роки)
УРСР Умань, Черкаська область, Українська РСР
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Збройні сили Ps emblem.jpg Повітряні Сили ЗСУ
Рід військ Тактична авіація
Війни / битви Вторгнення Росії в Україну
Командування
2013—н.ч. 204-а бригада тактичної авіації
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «За сумлінну службу» I ст. (Міністерство оборони України)
Медаль «За сумлінну службу» II ст. (Міністерство оборони України)

Ма́мчур Ю́лій Вале́рійович (* 15 серпня 1971, Умань, Черкаська область, Українська РСР) — український військовий льотчик 1-го класу, полковник Повітряних Сил ЗС України, командир 204-ї бригади тактичної авіації.

Життєпис[ред.ред. код]

Юлій Мамчур служив у Озерненському гарнізоні[1]. На початку 2013 року льотчика 1-го класу полковника Мамчура було призначено на посаду командира Севастопольської бригади тактичної авіації Повітряного командування «Південь». На той час його загальний наліт складав понад 900 годин[2].

3 березня 2014 року під час російсько-українського конфлікту на півострові Крим глава медіа-центру Міноборони в Криму Владислав Селезньов навів його слова: «Особовий склад бригади тактичної авіації в Бельбеку вірний народу України й Військовій присязі, зі зброєю в руках готовий до захисту територіальної цілісності України»[3]. Ця заява з'явилася після ультиматуму «невідомих» військових, що носили російську амуніцію, з вимогою до українських військових перейти на їхню сторону до 16 годин 3 березня.

4 березня українські військові провели «психологічну атаку» — без зброї, під бойовим стягом Севастопольської бригади тактичної авіації імені Олександра Покришкіна та Державним прапором України, співаючи гімн України, вони рушили в бік озброєних вояків, що блокували прохід до військової частини, при цьому «невідомі формування» стріляли біля ніг українських льотчиків та у повітря[4]. В результаті переговорів протягом дня частину вдалося частково перебрати під український контроль.

12 березня на захопленій російськими спецпідрозділами території аеродрому Бельбек (військова частина А-4515) сталася пожежа, загасила її українська пожежна команда. Сайт військової частини А-4515: «Дзвінка від „марсіан“ з цього приводу не надходило. У напрямку пожежі в терміновому порядку було відправлено пожежну машину у супроводі командира бригади Юлія Мамчура. За годину до цих подій було відключення електроживлення на території адміністративних будівель частини»[5].

22 березня 2014 року, не отримавши підтримку Збройних сил України, 204-та бригада тактичної авіації на чолі з Ю. В. Мамчуром самостійно здійснювала оборону військової частини А-4515. У зв'язку з не рівним співвідношенням бойових сил та бездіяльністю керівництва міністерства оборони України на чолі з І. Й. Тенюхом, військова частина А-4515 була захоплена російськими окупаційними військами та невідомими озброєними особами. Особовий склад 204-ї бригади тактичної авіації був вимушений покинути військову частину. За повідомленнями ЗМІ, після штурму військової частини полковника Юлія Мамчура було викрадено російськими військовими. У повідомленні на офіційному сайті військової частини А-4515, командира Мамчура «насильно викликали на переговори в штаб ЧФ РФ». Командир встиг зателефонувати дружині і повідомити про те, що його захопили. За словами Лариси Мамчур, дружини полковника, її чоловіка повезли до севастопольської військової в'язниці. Разом з тим, підлеглі Мамчура заявили, що не залишать захоплену російськими військами базу, доки Мамчур не повернеться[6].

26 березня 2014 року полковник Мамчур разом з 5 іншими захопленими українськими офіцерами у супроводі російських автоматників залишив територію Криму[7]. Після повернення з полону полковник повідомив, що його 3,5 доби утримували в одиночній камері, здійснювали психологічний тиск, намагаючись переконати перейти на сторону російської армії:

Три з половиною дні мене тримали в одиночній камері. Перший день зі мною постійно розмовляли невідомі російські військові — намагалися переконати зрадити військовій присязі народу України, перейти на службу в російську армію.

Потім був просто психологічний тиск — не давали спати, стукали прикладами по дверях. Самопочуття хороше, настрій бойовий. Що робитиму далі? Спочатку прийму душ, потім буду ухвалювати рішення. Слава Україні![8]

Того ж дня в.о. Президента України Турчинов заявив, що всі звільнені з полону офіцери, «які проявили стійкість і мужність» будуть нагороджені і підвищені по службі[9][10].

Після передислокації з Криму військова частина Юлія Мамчура перебазувалася до Миколаєва[11].

Одружений. Дружина Лариса. Має доньку Дарину та онуку.

10 листопада 2014 ЦВК України за результатами позачергових виборів до Верховної ради 2014 року оголосила Юлія Мамчура обраним народним депутатом України за списком блоку Петра Порошенка (№ 6 у списку)[12].

Нагороди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Список військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на обліку в загальній черзі у Озернянському гарнізоні». govuadocs.com.ua. Процитовано 5 березня 2014. 
  2. «У Криму відбулися командирські польоти на двох типах літаків». Офіційний сайт Кабінета міністрів України. Процитовано 4 березня 2014. 
  3. «Українські військові в Бельбеку не збираються здаватися росіянам — командир бригади». Українська правда. Процитовано 4 березня 2014. 
  4. «Беззбройні ​українські військові із гімном йдуть на російській спецназ». Еспресо TV. Процитовано 4 березня 2014. 
  5. «Окупанти навіть охороняти не вміють». Еспресо TV. Процитовано 4 березня 2014. 
  6. «Росіяни захопили підводний човен та військову частину в Бельбеку». Українська служба BBC. Процитовано 23 березня 2014. 
  7. «Мамчур та інші полонені в Криму звільнені та їдуть в Київ». 5 канал. 26 березня 2014. Процитовано 27 березня 2014. 
  8. «Мамчур: мене переконували зрадити Україні». Радіо «Свобода». 26 березня 2014. Процитовано 27 березня 2014. 
  9. «Турчинов: Всех пленных освободили». Censor.net. 26 березня 2014. Процитовано 27 березня 2014. 
  10. «Полонених військових уже звільняють - Турчинов». Українська правда. 26 березня 2014. Процитовано 27 березня 2014. 
  11. Полковник Мамчур досі живе у гуртожитку — ближче до підлеглих // Укрінформ, 19.06.2014
  12. Позачергові вибори народних депутатів україни 26 жовтня 2014 року. Протокол Центральної виборчої комісії про результати виборів народних депутатів україни у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі. «10» листопада 2014 року
  13. Указ Президента України від 21 серпня 2014 року № 660/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  14. http://www.unn.com.ua/uk/news/1329877-polkovnika-yu-mamchura-nagorodzheno-vidznakoyu-vinnitskogo-miskogo-golovi-za-chest-i-muzhnist Полковника Мамчура нагороджено за Честь і Мужність]

Посилання[ред.ред. код]