Мамчур Юлій Валерійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мамчур Юлій Валерійович
Полковник
Yuliy Mamchur.jpg
Загальна інформація
Народження 15 серпня 1971(1971-08-15) (43 роки)
УРСР Умань, Черкаська область, Українська РСР
Військова служба
Країна Україна Україна
Збройні сили Ps emblem.jpg Повітряні Сили ЗСУ
Рід військ Тактична авіація
Битви Вторгнення Росії в Україну
Командування
2013—н.ч. 204-а бригада тактичної авіації
Нагороди
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)

Ма́мчур Ю́лій Вале́рійович (* 15 серпня 1971, Умань, Черкаська область, Українська РСР) — український військовий льотчик 1-го класу, полковник Повітряних Сил ЗС України, командир 204-ї бригади тактичної авіації.

Життєпис[ред.ред. код]

Юлій Мамчур служив у Озерненському гарнізоні[1]. На початку 2013 року льотчика 1-го класу полковника Мамчура було призначено на посаду командира Севастопольської бригади тактичної авіації Повітряного командування «Південь». На той час його загальний наліт складав понад 900 годин[2].

3 березня 2014 року під час російсько-українського конфлікту на півострові Крим глава медіа-центру Міноборони в Криму Владислав Селезньов навів його слова: «Особовий склад бригади тактичної авіації в Бельбеку вірний народу України й Військовій присязі, зі зброєю в руках готовий до захисту територіальної цілісності України»[3]. Ця заява з'явилася після ультиматуму «невідомих» військових, що носили російську амуніцію, з вимогою до українських військових перейти на їхню сторону до 16 годин 3 березня.

4 березня українські військові провели «психологічну атаку» — без зброї, під бойовим стягом Севастопольської бригади тактичної авіації імені Олександра Покришкіна та Державним прапором України, співаючи гімн України, вони рушили в бік озброєних вояків, що блокували прохід до військової частини, при цьому «невідомі формування» стріляли біля ніг українських льотчиків та у повітря[4]. В результаті переговорів протягом дня частину вдалося частково перебрати під український контроль.

12 березня на захопленій російськими спецпідрозділами території аеродрому Бельбек (військова частина А-4515) сталася пожежа, загасила її українська пожежна команда. Сайт військової частини А-4515: «Дзвінка від „марсіан“ з цього приводу не надходило. У напрямку пожежі в терміновому порядку було відправлено пожежну машину у супроводі командира бригади Юлія Мамчура. За годину до цих подій було відключення електроживлення на території адміністративних будівель частини»[5].

22 березня 2014 року, не отримавши підтримку Збройних сил України, 204-та бригада тактичної авіації на чолі з Ю. В. Мамчуром самостійно здійснювала оборону військової частини А-4515. У зв'язку з не рівним співвідношенням бойових сил та бездіяльністю керівництва міністерства оборони України на чолі з І. Й. Тенюхом, військова частина А-4515 була захоплена російськими окупаційними військами та невідомими озброєними особами. Особовий склад 204-ї бригади тактичної авіації був вимушений покинути військову частину. За повідомленнями ЗМІ, після штурму військової частини полковника Юлія Мамчура було викрадено російськими військовими. У повідомленні на офіційному сайті військової частини А-4515, командира Мамчура «насильно викликали на переговори в штаб ЧФ РФ». Командир встиг зателефонувати дружині і повідомити про те, що його захопили. За словами Лариси Мамчур, дружини полковника, її чоловіка повезли до севастопольської військової в'язниці. Разом з тим, підлеглі Мамчура заявили, що не залишать захоплену російськими військами базу, доки Мамчур не повернеться[6].

26 березня 2014 року полковник Мамчур разом з 5 іншими захопленими українськими офіцерами у супроводі російських автоматників залишив територію Криму[7]. Після повернення з полону полковник повідомив, що його 3,5 доби утримували в одиночній камері, здійснювали психологічний тиск, намагаючись переконати перейти на сторону російської армії:

Три з половиною дні мене тримали в одиночній камері. Перший день зі мною постійно розмовляли невідомі російські військові — намагалися переконати зрадити військовій присязі народу України, перейти на службу в російську армію.

Потім був просто психологічний тиск — не давали спати, стукали прикладами по дверях. Самопочуття хороше, настрій бойовий. Що робитиму далі? Спочатку прийму душ, потім буду ухвалювати рішення. Слава Україні![8]

Того ж дня в.о. Президента України Турчинов заявив, що всі звільнені з полону офіцери, «які проявили стійкість і мужність» будуть нагороджені і підвищені по службі[9][10].

Після передислокації з Криму військова частина Юлія Мамчура перебазувалася до Миколаєва[11].

Одружений. Дружина Лариса. Має доньку Дарину та онуку.

Нагороди[ред.ред. код]

  • Орден Богдана Хмельницького III ст. (21 серпня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов'язку[12]
  • 11 квітня 2014 року у Вінниці нагороджений відзнакою міського голови «За честь і мужність». Почесну нагороду та грошову премію до неї вручено його доньці Дарині Мамчур[13].

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Список військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на обліку в загальній черзі у Озернянському гарнізоні». govuadocs.com.ua. Процитовано 5 березня 2014. 
  2. «У Криму відбулися командирські польоти на двох типах літаків». Офіційний сайт Кабінета міністрів України. Процитовано 4 березня 2014. 
  3. «Українські військові в Бельбеку не збираються здаватися росіянам — командир бригади». Українська правда. Процитовано 4 березня 2014. 
  4. «Беззбройні ​українські військові із гімном йдуть на російській спецназ». Еспресо TV. Процитовано 4 березня 2014. 
  5. «Окупанти навіть охороняти не вміють». Еспресо TV. Процитовано 4 березня 2014. 
  6. «Росіяни захопили підводний човен та військову частину в Бельбеку». Українська служба BBC. Процитовано 23 березня 2014. 
  7. «Мамчур та інші полонені в Криму звільнені та їдуть в Київ». 5 канал. 26 березня 2014. Процитовано 27 березня 2014. 
  8. «Мамчур: мене переконували зрадити Україні». Радіо «Свобода». 26 березня 2014. Процитовано 27 березня 2014. 
  9. «Турчинов: Всех пленных освободили». Censor.net. 26 березня 2014. Процитовано 27 березня 2014. 
  10. «Полонених військових уже звільняють - Турчинов». Українська правда. 26 березня 2014. Процитовано 27 березня 2014. 
  11. Полковник Мамчур досі живе у гуртожитку — ближче до підлеглих // Укрінформ, 19.06.2014
  12. Указ Президента України від 21 серпня 2014 року № 660/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  13. http://www.unn.com.ua/uk/news/1329877-polkovnika-yu-mamchura-nagorodzheno-vidznakoyu-vinnitskogo-miskogo-golovi-za-chest-i-muzhnist Полковника Мамчура нагороджено за Честь і Мужність]

Посилання[ред.ред. код]