Манандян Яків Амазаспович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Яків Амазаспович Манандян
вірм. Հակոբ Համազասպի Մանանդյան
Народився 10 (22) листопада 1873(1873-11-22)
Ахалціхе, Грузія
Помер 4 лютого 1952(1952-02-04) (78 років)
Єреван, Вірменія
Громадянство Союз Радянських Соціалістичних Республік
Заклад Єреванський державний університет
Alma mater Єнський університет
Науковий ступінь доктор історичних наук

Яків Амазаспович Манандян (також Акоп Манандян; вірм. Հակոբ Համազասպի Մանանդյան, 10 (22) листопада 1873(18731122), Ахалціхе — 4 лютого 1952, Єреван) — вірменський історик, філолог, філософ і педагог. Один із засновників і перший ректор Єреванського державного університету, де заснував і тривалий час очолював кафедру історії вірменського народу. Академік Академії наук Вірменської РСР.

Біографія[ред.ред. код]

Закінчив Єнський університет імені Фрідріха Шиллера у 1897 році, Санкт-Петербурзький університет у 1898 році, Тартуський університет у 1909 році.

Викладав у різних навчальних закладах:

  • В Ечміадзині в Духовній семінарії Геворкян (1900–1905);
  • В Тифлісі — в Першій і Другій чоловічих гімназіях (1905–1907), Нерсисянській школі (1906–1907);
  • В Бакинському народному університеті (1911–1913) і торговому училищі (1915–1919).

Працював редактором «Armenische Zeitschrift» (1901–1904) та інших журналів.

З 1920 по 1930 рік працював і викладав в Єреванському державному університеті:

  • 1920–1925 — один з викладачів-основоположників університету;
  • 1925–1931 — професор;
  • 1920 — в. о. декана історико-лінгвістичного факультету;
  • 1921 — ректор;
  • 1921–1923 — декан сходознавчого, потім історико-філологічного факультетів;
  • 1921–1925 — завідувач кафедрою історії вірменського народу.

У 1938 році отримав ступінь доктора історичних наук, у 1939 році став академіком Академії наук СРСР, у 1943 році — академіком Академії наук Вірменської РСР.

Наукова робота[ред.ред. код]

Основні праці присвячені історії Вірменії стародавнього і середньовічного періодів, філології, культурі, питанням історичної географії Вірменії, торгових доріг, розмітки і літографії.

Одна з найзначніших праць — «Критичний огляд історії вірменського народу» (т. 1-3, 1945–1957).

Серед інших монографій[1]:

  • «Феодалізм у стародавній Вірменії» (1934)
  • «Відгадка таємниці Мовсеса Хоренаці» (1934)
  • «Головні дороги стародавньої Вірменії» (1936)
  • «Тигран II і Рим» (1940)
  • «Месроп Маштоц» (1941)
  • «Про торгівлю в містах Вірменії» (російською мовою, 1954)

Нагороди, почесні звання[ред.ред. код]

  • Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
  • Заслужений діяч науки Вірменської РСР (1935).

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]