Ціпао
Ціпа́о (кит. 旗袍 qí-páo), також Чеонгса́м (кит. 长衫 cháng-shān) — традиційний жіночий одяг у Китаї та деяких народів Південно-Східної Азії. Вільна сукня, що має розрізи по боках уздовж ніг, фасон може дозволяти стоячий комір. Походить від національного одягу маньчжурів. У Шанхаї в першій половині XX ст. ціпао стала короткою сукнею вищого класу, що навпаки підкреслює витонченість та жіночність. У материковому Китаї ціпао розвинулася в форму жакета-блузки.
Історія[ред. | ред. код]
За династії Цін, коли Китаєм правили маньчжури, вони використовували адміністративний поділ «восьми прапорів». Спочатку за ним організовувалися лише домогосподарства маньчжурів, але з часом туди були включені монголи та ханці. Маньчжури та всі решта, хто жили за системою «восьми прапорів», носили одяг, відмінний від звичайного цивільного. Він складався з довгих мантій, майже однакових як для чоловіків, так і для жінок, які називалися чанпао (長袍)[1].
Згідно з династичними законами після 1636 року, всі китайці-ханці були змушені під страхом смертної кари носити маньчжурську чоловічу зачіску та одягатися в маньчжурські чанпао. Однак згодом обов'язок носити чонпао лишився тільки за тими, хто служили чиновниками й науковцями. Серед цивільних ханців чонпао розділилося на жіночий одяг ціпао та чоловічий чаншань (長衫). У жіночому одязі співіснували маньчжурська та ханська традиції. Протягом усієї династії Цін цивільні жінки подекуди продовжували носити традиційний ханський одяг часів династії Мін аж до Сіньхайської революції 1911 року[2].
Знаменитостями, світськими особами та політиками 1920-х-1940-х років у Шанхаї була популяризована інша версія ціпао. Перша леді Китаю, мадам Веллінгтон Ку (Оей Хуей-лань) запровадила моду на облягаючу ціпао, яку вона носила з мереживними штанами та нефритовим намистом[1].
Спочатку ціпао носили зі штанами, як і чоловічий чанпао. З появою західної моди протягом десятиліття Нанкіна (1927—1937) багато жінок замінили штани на панчохи. До 1940-х років штани повністю вийшли з ужитку. Туфлі на високих підборах були ще однією модною тенденцією в Шанхаї в той же час, і вона стала невід'ємною частиною модного набору ціпао. Оскільки тенденція носіння панчішно-шкарпеткових виробів скоротилася в наступні десятиліття, жінки почали частіше носити ціпао з голими ногами. Модернізований варіант ціпао підкреслює жіночу фігуру, і став популярним як сукня для вищого прошарку суспільства. У міру розвитку західної моди дизайн ціпао доповнився такими деталями, як відсутність рукавів і високий комір, рукави-дзвіночки та чорні мережива на подолі. Комуністична революція 1949 року знизила популярність ціпао та інших модних виробів у Шанхаї, але шанхайські емігранти та біженці принесли цю моду в Гонконг і Тайвань[3]. У міру розвитку промисловості Гонконгу в 1950-і, жінки отримали змогу купувати та шити ціпао з дешевої доступної тканини. Модні сукні, улюблені елітою суспільства, до кінця 1950-х років стали звичайним одягом[4].
У материковому Китаї після повалення династії Цін ціпао, скорочена до топу, стала популяризуватися на хвилі піднесення фемінізму як одяг і для жінок, і для чоловіків. Особливо з 1930-і серед студентів набули поширення сині ціпао[2]. У 1927 році націоналістичний уряд оголосив ціпао національним одягом китайських жінок. З ослаблення комуністичної влади в 1980-х роках ціпао знову набула популярності на материку. Китайці почали повертатися до своїх традицій і культурних коренів і знайшли нове натхнення в ціпао для весільних суконь та сценічних костюмів[3].
Сучасна ціпао використовується як уніформа бортпровідниць на літаках[5][6], як шкільна форма[7], фестивальний та весільний одяг[2].
Галерея[ред. | ред. код]
-
Період імператора Міньніна (1821–1850) Імператриця Сянченшен -
Період імператора Цзайтяня (1875–1908) Імператриця Сяочнгрен -
Республіканський період (1913–1949) Тань Юйлін, наложниця Пуї -
Ціпао бл. 1900 р. -
Жінки в ціпао на шанхайській рекламі 1930 р.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Finnane, Antonia (24 січня 2008). Changing Clothes in China: Fashion, History, Nation (англ.). Columbia University Press. с. 141—157. ISBN 978-0-231-51273-2. Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
- ↑ а б в Yang, Shaorong (2004). Traditional Chinese Clothing: Costumes, Adornments & Culture (англ.). Long River Press. с. 7—8. ISBN 978-1-59265-019-4. Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
- ↑ а б Zauhar, Catherine (20 травня 2020). A brief history of the qipao: China’s sexiest dress. SupChina (амер.). Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
- ↑ Tsui, Karen (22 серпня 2018). Reading the Qipao: The Story Behind the Most Iconic Chinese Dress. Zolima City Magazine (en-GB) . Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
- ↑ Clement Huang (25 червня 2015). China Airlines introduces new uniform designs. Business Traveller. Архів оригіналу за 25 серпня 2020. Процитовано 12 листопада 2021.
- ↑ Airline Debuts New Haute Couture Uniforms for Flight Attendants at Paris Fashion Week. Cosmopolitan. 10 липня 2017. Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
- ↑ 旗袍维系香港女校百年情. web.archive.org. 19 серпня 2007. Архів оригіналу за 19 серпня 2007. Процитовано 12 листопада 2021.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Qipao |
- A brief history of the qipao: China's sexiest dress [Архівовано 12 листопада 2021 у Wayback Machine.]